Позна́нка Пе́рша — село в Україні, у Зеленогірській селищній громаді Подільського району Одеської області. Населення становить 603 особи.

Історія Історично село Познанка належало до Побережжя — специфічного історико-етнографічного регіону та військового фронтиру на південно-східній межі Поділля, який сформувався у XVIII столітті в межиріччі Дністра, Кодими та Південного Бугу. У цей період Познанка входила до складу «маєтку Побережжя», а саме до Балтського/Юзефґродського ключа Брацлавського воєводства, яким володіла князівська родина Любомирських, що активно залюднювала ці прикордонні території.

Точний час заснування Познанки залишається невідомим, однак архівні джерела дозволяють суттєво уточнити хронологічні межі його виникнення. Село відсутнє у реєстрі маєтків та доходів князя Станіслава Любомирського за 1776 рік, складеному для поділу володінь між його синами, де серед населених пунктів Юзефгородського (Балтського) ключа згадуються лише сусідні території (зокрема Ракулове, Пасат, Коритне, а також ще «пусті» Ясеневе та Бобрик).

Поява поселення Познанка датується кінцем 1770-х років. Перші відомості про його церковну організацію належать до 1782 року. На той час у селі проживало 40 господарів — голів родин. Згідно з матеріалами Генеральної візитації 1782 року, на момент її проведення місцева громада ще не мала власного постійного церковного осередку: усі 40 господарів відбували великодню сповідь у різних місцях («po roznych mieyscach»).

У 1782 році з ініціативи та за фінансової підтримки князя Олександра Любомирського в Познанці було започатковано греко-католицьку парафію, яка входила до Юзефгродського деканату. 30 березня 1782 року в Юзефгороді князь видав ерекційну (фундушеву) грамоту на спорудження каплиці Воздвиження Чесного Хреста. 21 квітня того ж року князівський комісар Я. К. Калінський склав акт розмежування та виділення церковних земель.

Згідно з фундушевою грамотою, каплиці було надано садибну ділянку, ліс із місцем для пасіки, сіножать на 25 косарів та орну землю, яку передбачалося обробляти за трипільною системою.

За матеріалами Генеральної візитації 1782 року, каплиця належала до третього класу. На момент візитації вона ще не була освячена, тому богослужіння в ній не проводилися. Першим священником каплиці став Олександр Леткевич, висвячений 1782 року митрополитом Ясоном Смогожевським за наявності презентаційного листа від князя Олександра Любомирського.

Під час візитації пароху та громаді було доручено завершити впорядкування й оздоблення каплиці, придбати дзвін та забезпечити її освячення.

Наприкінці XVIII століття, після включення регіону до складу Російської імперії, греко-католицька парафія Познанки була переведена до православного віросповідання. Станом на 1796 рік Познанка входила в склад Ольгопільського повіту Вознесенського намісництва. В селі було 30 дворів, в яких мешкало 43 чоловіка і 37 жінок.

На початку XIX століття село Познанка являло собою поселення казенного відомства Балтського повіту Подільської губернії, розташоване на низовині вздовж лівого берега річки Кодима, поблизу впадіння в неї річки Ракуловка. Згідно з «Топографічним і камеральним описом Поділля 1800 року» та «Географічним, гідрографічним, топографічним і економічний описом Подільської губернії 1806 року», укладеними губернським землеміром Карлом Екстером, село перебувало у тимчасовому володінні майора Гнатковського. Географічно воно безпосередньо межувало з річковим роздоллям, де простягалися розлогі пасовища для худоби, а з протилежного від річки боку було оточене полого-похилими ораними полями; навпроти ж, на іншому березі Кодими, розташовувалося окреме село Познанка Новоросійської губернії.

Забудова Познанки на той час мала хаотичний та нерегулярний характер, без чітко сформованої вуличної мережі. Двори та будинки місцевих жителів зводилися вільно, причому селянські садиби практично не мали обгороджених прибудинкових територій чи розлогих присадибних городів — мешканці обмежувалися лише невеликими господарськими сарайчиками, хлівчиками для худоби та спеціальними огорожами для зберігання збіжжя. Із публічно-господарських споруд у селі функціонувала стара мала корчма, плетена з хворосту, яка мала власний погреб та допоміжний сарай.

Соціальна й етнічна структура населення була неоднорідною. За даними опису 1802 року, у селі нараховувалося 14 дворів казенних селян-«русинів» (українців), а також окремо обліковувалося 28 дворів волохів (молдован). Разом українців і молдован мешкало 80 чоловіків та 90 жінок. Окрім них, у Познанці проживало 2 двори чиншової шляхти (3 чоловіки та 3 жінки), 2 двори духовенства (4 чоловіки та 4 жінки) і 1 двір євреїв (3 чоловіки та 4 жінки).

У 1886 році село Познанка входило до складу Бакшанської волості Балтського повіту Подільської губернії. За даними офіційного довідника, Познанка була державним селом на річці Кодима, де на той час налічувалося 128 дворових господарств та мешкало 730 жителів. У селі функціонували православна церква та постоялий будинок.

7 (20) листопада 1917 року, відповідно до Третього Універсалу Української Центральної Ради, увійшло до складу Української Народної Республіки.

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 45 жителів села.

Колишній орган місцевого самоврядування — Познанська сільська рада.

12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Одеської області», увійшло до складу Зеленогірської селищної громади.

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи і ліквідації Любашівського району, село увійшло до складу новоутвореного Подільського району.

Населення Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила , з яких та .

За переписом населення України 2001 року в селі .

Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: Мова Відсоток українська 93,20 % румунська 3,15 % російська 2,99 % вірменська 0,17 % циганська 0,17 % інші 0,32 %

Див. також с. Вишневе (Любашівський район) Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Одеська область)

Примітки

Література

Посилання