Андре Леон Жорж Шевальє Бергер (; , Акос) — бельгійський професор і кліматолог. Він найбільш відомий своїм значним внеском та подальшим розвитком астрономічної теорії палеоклімату та як цитований вчений міждисциплінарного вивчення динаміки клімату та історії.
Біографія Вивчав математику, Бергер має ступінь кандидата наук в Університеті Лувена (1973) та магістра наук з метеорології з Массачусетського технологічного інституту (1971). Він отримав почесні докторські ступені в Університеті Поля Сезанна Екс-Марселя III (1989), Тулузі III - Університеті Поля Сабатьє (1999) та Політехнічному факультеті Монса (2004). В даний час він заслужений професор і старший науковий співробітник UCLouvain.
Бергер - дуже відома фігура в галузі палеокліматології. Він є одним із першопрохідців, який брав участь у відродженні астрономічної теорії палеоклімату (також відомій як теорія Міланковича) у 1970-х роках, і в її просуванні та розвитку в наступні десятиліття. Він оновив цю теорію та покращив точність довгострокових змін астрономічних параметрів, що використовуються для розрахунку надходить сонячного випромінювання ( інсоляції) протягом останніх і наступних мільйонів років. Він став відомим у 1977 році завдяки своїй роботі в Nature, а пізніше в Journal of Atmospheric and Terrestrial Physics (1978), де представлені всі спектральні компоненти довгострокових змін орбітального ексцентриситету, косості (осьовий нахил) та кліматичної прецесії. Його внески зіграли ключову роль у калібруванні часових шкал та інтерпретації палеокліматичних записів та в моделюванні льодовиково-міжльодовикових циклів. В основному він працював над моделюванням минулого та майбутнього клімату у тісній співпраці з фізиками та геологами по всьому світу. Він був джерелом першої моделі систем Землі проміжної складності.
Він був професором метеорології та кліматології в UCL, керівником конференції в Університеті Льєжа, де він був Шейром Франкі в 1989 р., Запрошеним професором університету Vrije Brusselit, і його запрошували до багатьох інших університетів Європи, Америки та Азії. Його запросили прочитати Союзну лекцію Міжнародного союзу геодезії та геофізики (IUGG) у 1987 році, лекцію Європейського геофізичного товариства (EGS) у 1994 році та Лекцію Сліхтера в Каліфорнійському університеті в Лос-Анджелесі в 2001 році. Він був головою Інституту астрономії та геофізики Жоржа Леметра з 1978 по 2001 рік, період, протягом якого він почав розвивати там кліматичні дослідження. Він був керівником 22 докторських дисертацій і продовжує працювати членом журі з питань академічного перебування та абілітації.
Бергер є автором книги Le Climat de la Terre - un passé pour quel avenir?. Berger A., 1992. Le Climat de la Terre, un passé pour quel avenir. De Boeck Université, Bruxelles, 479pp. Він почав сприяти ще в 1970-х роках для підвищення обізнаності суспільства щодо глобального потепління та впливу людської діяльності на кліматичні зміни.
Праці Сфера досліджень Бергера - геонауки, а точніше астрономічна теорія палеоклімату Berger, A., 1988. Milankovitch Theory and Climate. Reviews of Geophysics, 26(4), pp. 624-657. та кліматичне моделювання. Berger, A., Gallee, H., Fichefet, Th., Marsiat, I., Tricot, Ch., 1990. Testing the astronomical theory with a coupled climate-ice sheet model. in: L.D. Labeyrie and C. Jeandel (Eds), Geochemical variability in the Oceans, Ice and Sediments. Palaeogr., Palaeoclimatol., Palaeoecol., 89(1/2), Global and Planetary Change Section, 3(1/2), pp. 125-141. У 1970-х роках він значно покращив точність довгострокових змін нахилу осі обертання та кліматичної прецесії, що використовуються для розрахунку надходить сонячної радіації ( інсоляції ). Berger, A., 1978. Long-term variations of daily insolation and Quaternary Climatic Changes. Journal of the Atmospheric Sciences, 35(12), 2362-2367. Він розрахував періоди, що характеризують зміни астрономічних параметрів Berger, A., 1977. Support for the astronomical theory of climatic change. Nature, 268, 44-45. показуючи, що, крім відомого 40-ка періоду косості (ка = тисяча років) і 21-ка періоду кліматичної прецесії, існують періоди 400 ка, 125 ка, 95 ка і 100 ка в ексцентриситеті, 54 ка в косому стані і 23 ка і 19 ка в кліматичній прецесії. Під керівництвом Ніколаса Шеклтона Shackleton N.J., Berger A., Peltier W.R., 1990. An alternative astronomical calibration of the lower Pleistocene time scale based on ODP site 677. Phil. Transactions of the Royal Society of Edinburgh: Earth Sciences, vol. 81 part 4, pp. 251-261. він сприяв покращенню віку розвороту Брунхеса-Матуями. Він виявив нестабільність астрономічних періодів та існування періоду 1,3 млн. років (Ma = мільйон років) в амплітудній модуляції косості. Berger A., Loutre M.F. and Melice J.L., 1998. Instability of the astronomical periods from 1.5 Myr BP to 0.5 Myr AP. Paleoclimates Data and Modelling, 2(4), pp. 239-280. Він продемонстрував взаємозв'язок між різними періодами астрономічних параметрів, Berger A., Loutre M.F., 1990. Origine des fréquences des éléments astronomiques intervenant dans le calcul de l'insolation. Bulletin Sciences, 1-3/90, pp. 45-106, Académie Royale des Sciences, des Lettres et des Beaux-Arts de Belgique. оцінив значення цих астрономічних періодів від десятків до сотень мільйонів років Berger, A., Loutre, M.F., Dehant, V., 1989. Pre-Quaternary Milankovitch frequencies. Nature, 342, p. 133. і показав походження 100-ка періоду в астрономії Berger A., Melice J.L. and M.F. Loutre, 2005. On the origin of the 100-kyr cycles in the astronomical forcing. Paleoceanography, 20(4), PA4019, . і під керівництвом Дж. Імбрі в палеокліматах. Imbrie J., Berger A., Boyle E.A., Clemens S.C., Duffy A., Howard W.R., Kukla G., Kutzbach J., Martinson D.G., McIntyre A., Mix A.C., Molfino B., Morley J.J, Peterson L.C., Pisias N.G., Prell W.L., Raymo, M.E., Shackleton N.J., and J.R. Toggweiler, 1993. On the structure and origin of major glaciation cycles. 2. The 100,000-year cycle. Paleoceanography, 8(6), pp. 699-735. Він здійснив простий і точний розрахунок довгострокових змін денного, сезонного Berger A., Loutre M.F. and Q.Z. Yin, 2010. Total irradiation during the interval of the year using elliptical integrals. Quaternary Science Reviews. 29, 1968-1982 та калорійного Berger, A., 1978. Long-term variations of caloric insolation resulting from the Earth's orbital elements. Quaternary Research, 9, 139-167. опромінення. Зі своєю командою він розробив одну з перших моделей Землі проміжної складності (EMIC). Gallee, H., van Ypersele, J.P., Fichefet, Th., Tricot, Ch., Berger, A., 1991. Simulation of the last glacial cycle by a coupled sectorially averaged climate - ice-sheet model. I. The Climate Model. Journal of Geophysical Research., 96, pp. 13,139-13,161 На основі таких кліматичних моделей він показав важливість довготривалих змін інсоляції для імітації льодовиково-міжльодовикових циклів, Berger A., Loutre M.F., and H. Gallee, 1998. Sensitivity of the LLN climate model to the astronomical and CO2 forcings over the last 200 kyr. Climate Dynamics, 14, pp. 615-629. Yin Q.Z. and A. Berger, 2010. Insolation and CO2 contribution to the interglacials before and after the Mid-Brunhes Event. Nature Geoscience, 3(4), pp. 243-246. можливої виняткової тривалості нашого міжльодовикового Berger A. and M.F. Loutre, 1996. Modeling the climate response to the astronomical and CO2 forcings. Comptes Rendus de l'Académie des Sciences de Paris, t. 323, série II a, pp. 1-16. Berger A. And M.F. Loutre, 2002. An Exceptionally long Interglacial Ahead? Science, 297, pp. 1287-1288. значення 400 -ка період пошуку аналогів нашого сучасного та майбутнього клімату Berger A. and M.F. Loutre, 2003. Climate 400,000 years ago, a key to the future? in Earth's Climate and Orbital Eccentricity: The Marine Isotope Stage 11 Question. Geophysical Monograph 137, A. Droxler, L. Burckle and R. Poore (eds), American Geophysical Union, pp. 17-26. відносна роль багатьох зворотних зв’язків, що беруть участь у поясненні льодовиково-льодовикових циклів, зокрема водяної пари. Berger A., Tricot C., Gallee H., and M.F. Loutre, 1993. Water vapour, CO2 and insolation over the last glacial-interglacial cycles. Philosophical Transactions of the Royal Society, London, B, 341, pp. 253-261. Зовсім недавно він ініціював дослідження походження східноазіатського літнього мусону в Китаї Yin Q.Z., Berger A., and M. Crucifix, 2009. Individual and combined effects of ice sheets and precession on MIS-13 climate. Climate of the Past, 5, pp. 229-243. і почав працювати над різноманітністю клімату протягом останніх дев'яти міжльодовикових періодів.
Діяльність Бергер працював у багатьох міжнародних структурах, що займаються розробкою сучасних та минулих кліматичних досліджень. Був головою Міжнародної комісії з питань клімату Міжнародного союзу геодезії та геофізики (1987–1993) та Комісії з палеоклімату Міжнародного союзу четвертинних досліджень (1987–1995); президент Європейського геофізичного товариства (2000–2002), співавтор Європейського союзу геонаук, почесним президентом якого він є; член Першого наукового керівного комітету Міжнародної програми «Геосфера-біосфера» з глобальних змін минулого (1988–1990), Комітету, який є джерелом PAGES . У 1991 р. Він був ініціатором проекту порівняння моделей палеоклімату (PMIP).
У Комісії Європейських Співтовариств він був головою Координаційної групи з питань кліматичних процесів та зміни клімату Програми кліматології та природних небезпек (1988–1992), Зовнішньої консультативної групи з глобальних змін, клімату та біорізноманіття (2000–2002). ) і член Контактної групи Кліматичної програми з реконструкції минулого клімату, кліматичних моделей та антропогенних впливів на клімат з 1980 по 1983 рік (групи, котрі є джерелом Рамкової програми ЦВК).
У Науковому комітеті НАТО він був головою спеціальних програмних груп з науки про глобальні зміни навколишнього середовища (1992) та взаємодії повітря-море (1981), а також програмного консультативного комітету Міжнародної технічної наради з моделювання забруднення повітря та його додатки (1980–1985).
Він також був членом комітетів, відповідальних за консультування політиків та наукових установ, зокрема Європейського агентства з навколишнього середовища (EEA, 2002–2009), Європейського наукового фонду (ESF), Gaz de France (1994–1999) та Electricité de France (1998–2009). Він був членом наукового комітету університетів та науково-дослідних інститутів, серед яких Laboratoire des science du climat et de l'environnement, Laboratoire de Météorologie Dynamique, Département Terre-Atmosphère-Océan de l'Ecole Normale Supérieure, Institut Paul Simon Laplace et Коледж Франції в Парижі, Лабораторія гляціології та геофізики навколишнього середовища та Європейський університет і науковий полюс Гренобля, LEGOS у Тулузі, Метео-Франція, Центр прогнозування та дослідження клімату Хадлі у Великій Британії та Пекінський нормальний університет. Він є членом BAEF (Бельгійський американський освітній фонд, Комісія з питань допомоги Герберту Гуверу в Бельгії), який працював з правом голосу, в якому він працював у 1970-1971 роках.