Географія Новгородської області — опис природи одного з суб'єктів Російської Федерації, що розташований на північному заході європейської частини країни. Територія області лежить у помірних широтах, в лісовій зоні, на північному заході Східноєвропейської рівнини, у межах Приільменської низовини і Валдайської височини. Площа території — 54 501 км², вдвічі більша за площу Запорізької області України, шоста за розмірами у своєму федеральному окрузі. Межує із Псковською, Тверською, Вологодською та Ленінградською областями Росії.

Назва

Географічне положення Область розташована на північному-заході Європейської частини Росії, Східноєвропейській рівнині. Площа — 54 501 км². Вона приблизно дорівнює площі Харківської та Луганської областей України взятих разом, більша ніж площа таких євпропейських держав, як Бельгія, Естонія, Швейцарія. Це шоста за розмірами область Північно-Західного федерального округу. Територія області простягається з півночі на південь на 250 км (від 59°20' до 56°55' паралелі пн. ш.), із заходу на схід — 385 км (від 29°40' до 36°10' меридіану сх. ш.). Область на півночі межує з Ленінградською, на заході — Псковською, на північному сході — Вологодською та на півдні — Тверською областю Росії.

Крайні пункти Крайні пункти Новгородської області лежать поблизу таких географічних об|єктів: північна точка — між річкою Волхов і Киришським озером () за 2 км на південний захід від Киришів Ленінградської області та за 6 км на північ від Вельї () Чудовського району Новгородської; або ж на Пожупинському болоті за 50 м на південь від залізничного зупинного пункту 59 км залізничної гілки «Тихвін — Будогощ» Ленінградської області, та за 12 км на північ від Красниць (), Любитинського району (); південна точка — у лісі за 7 км на південний схід від села Мале Єльно () Холмського району (); найпівденніший населений пункт — село Самохвалово () (), трохи західніше Малого Єльна; західна точка — у лісі за 4 км на захід від села Звад () Шимського району (), поблизу траси «Великий Новгород — Псков» через Феофілову Пустинь; східна точка — у лісі за 1 км на схід від села Малишево () Пестовського району ().

Географічний центр області лежить у Федосовичах () () Крестецького району; барицентр — поблизу села Дорожно () () Новгородського району.

Час Новгородська область лежить у першому часовому поясі Росії — Московський час (MSK). Єдиний час зі столичним, +1 година до київського. Всесвітній координований час на території області відповідає UTC+2, тобто на 2 години випереджає час у Лондоні й приблизно дорівнює всесвітньому часу в Мурманську (Росія), Києві, на Кіпрі, Єгипті, Преторії (ПАР).

Геологія

Новгородська область лежить майже в центрі Східноєвропейської кристалічної платформи, де потужність земної кори коливається від 42 до 45 км. Кристалічний фундамент сформувався в архейську епоху. У протерозої відбувались вулканічні вивереження туфітів, діабазитів та інших вулканічних порід уздовж Крестцовського розлому. На початку палеозойської ери відбулась трансгресія моря. У ці часи сформувались потужні поклади вапняків, мергелів, пісковиків. Поступово море відступило, відбулась регресія. У кам'яновугільному періоді формувались поклади бурого вугілля, які були перекриті вапняковими шарами, що утворились під час періодів затоплення морськими водами. Наприкінці палеозою під дією ендогенних сил відбувся підйом поверхні, спочатку західної частини, пізніше східної. Так на місці сучасної Приільменської низовини сформувалась височина, а на місці Валдайської височини — низовина. Поступово західна частина була еродована і вирівняна екзогенними силами. На початку кайнозойської ери відбувся підйом східної частини території області у вигляді плато з Валдайським уступом, що нависав піщано-глинистими породами і мергелями над Приільменською низовиною на 100—200 м. У цей час сформувались долини древніх річок, що прорізали плато і які в наш час частково займають сучасні річки Мста, Полометь, Холова. Наприкінці кайнозою настав льодовиковий період, територія області неодноразово опинялась під потужним шаром льоду. На формування рельєфу території області найбільший вплив мало останнє заледеніння — Валдайське. Після того як 8 тис. років тому льодовик відступив, він залишив по собі товстий шар льодовиково-моренних відкладів глин, суглинків, супісків і пісків з великою кількістю каміння, щебеню і ератичних валунів. Після відступання льодовика на заході області сформувалось величезне прильодовикове озеро, яке з часом розпалося на два — Ільмень і Грузинське (води останнього пізніше спустила до Ладозького озера ріка Волхов). Четвертинні відклади представлені озерними, льодовиковими та флювіогляціальними відкладами плейстоценового віку.

Коливання аномалій магнітного поля на території регіону до -5 мЕ; в районі Валдайського авлакогену — до 10 мЕ. Інтенсивність аномалій сили тяжіння зменшується з південного заходу на північний схід від -10 до +15 мГал. Територія області належить до територій еволюційного накопичення тепла під чохлом відкладів зі зменшеною теплопровідністю, тепловий потік у середньому 50 мВат/см². Потенціал використання геотермальної енергії досить низький.

Геохімічні характеристики структурно-речовинних (геодинамічних) комплексів різних типів тектонічних структур області. Південний захід — літофільно-сідерофільно-халькофільний тип молібден-ванадій-вісмутова асоціація; північний захід — сідерофільно-літофільно-сідерофільно-халькофільний тип марганець-барій-поліметалічна асоціація; північний схід — літофільно-халькофільний тип рідкісноземельно-мателоїдна асоціація; крайній південний схід — халькофільно-літофільний тип золото-уран-металоїдна асоціація.

На території області дві геологічні пам'ятки, що можуть мати загальнодержавне значення: фаціально-палеогеографічна — Ільменський глинт, геоморфологічна — льодовикові форми рельєфу Валдайської височини у межах Валдайського заповідника.

Тектоніка Кристалічний фундамент Східноєвропейської платформи (граніти, гнейси, сланці) залягає достатньо глибоко (800—2000 м), він перекритий потужним осадовим чохлом континентальних відкладів, з виходом на поверхню девонського (на заході) і кам'яновугільного періодів (на сході). Підніжжя Валдайської височини, що протяглося з південного заходу на північний схід, співпадає з тектонічним Крестцовським розломом (Валдайським авлакогеном, похованою рифтовою зоною із базальтовим вулканізмом), який окреслює тектонічну межу між Балтійським кристалічним щитом і Московською синеклізою. Північно-західні терени області відносяться до Прибалтійсько-Ладозької моноклізи; південно-східні — Пестовського і Нелідово-Торжковського виступів кристалічного фундаменту. Важливий вплив на формування рельєфу території області здійснило останнє (Валдайське) заледеніння; відступаючий льодовик залишив по собі потужний шар льодовиково-моренних відкладів, ератичні валуни різного розміру, озерні ложа льодовикових озер. На південь від озера Ільмень окремі неотектонічні розривні порушення — скиди і підкиди, що простягаються з південного заходу на північний схід. Загалом територія області зазнає незначного опускання, найбільше на північ від озера Ільмень (до 4 мм на рік, точність повторного нівелювання — ±1,5 мм); лише на південь від озера Ільмень в зоні скидів і підкидів відбувається незначне підняття поверхні (до 2 мм на рік).

Сейсмічність Територія Новгородської області, як центральна частина Східноєвропейської платформи, вирізняється мінімальною сейсмічністю. Прогнозна вирогідність збільшення якої в найближче століття не перевищує 1 %. Окремі землетруси відзначені в середньовічних руських літописах: 5 лютого 1107 року (можливо лише переповідання Київського землетрусу) та 1230 року (згадка в Ніконівському літописі).

Корисні копалини

На території області поширені нерудні корисні копалини, особливо багато будівельних матеріалів; проте жодного великого родовища загальнодержавного значення. Найціннішою енергетичною сировиною регіону є торф, який розроблявся на 641 ділянці. Найбільші його поклади поблизу селища Тьосово (до 3 м) на північному заході області, Тухун, що поряд із Боровичами. Торф використовували як паливо та органічне добриво в сільському господарстві, тепер здебільшого в садівництві та землеробстві закритого ґрунту, як ізоляційний матеріал та хімічна сировина. Найціннішими з нерудних копалин є пластичні вогнетривкі глини з яких легко виготовити різноманітні вогнетриви, здатні витримувати температури до 1750 °C. Вогнетриви мають значний попит в металургії та хімпромі. Значні поклади в Боровицькому та Любитинському районах, де їхні пласти перемежовують тонкі пласти бурого вугілля (Підмосковний вугленосний басейн), видобування якого не має промислового значення. У регіоні поширені поклади будівельної глини, піску (включно з кварцовими), бокситів, вапняків (12 м чисті пласти в Угловці) та інші будівельні матеріали. Область багата на мінеральні (7 родовищ, переважно Солецький і Старорусський райони) і радонові джерела, лікувальні грязі (широко відомий з XIX століття курорт «Стара Русса»), сапропелі (34 родовища, більше 200 перспективних ділянок загальною площею 20 тис. га). За ступенем освоєння питних підземних мінеральних вод, область є лідером у Північно-Західному регіоні. У районі Любитіно та Валдая розроблялись поклади мінерального барвника — вохри.

З 2000-х років активно йде процес виявлення нових родовищ, планується геологічне вивчення ділянок надр з метою розвідки на нафту (в південній частині області — Московська перспективна нафтоносна область), алмази (в центральній частині) та марганцеві руди. Станом на 1 січня 2019 року в області розвідано і поставлено на державний баланс 196 родовищ твердих корисних копалин. З яких розробляються поклади будівельного піску й валунно-гравійно-піщана сировина (166 кар'єрів), вогнетривкі глини (3), цегляної і керамічної глини (3), скляної сировини (2), будівельного каміння (4), вапняку, включно з облицювальним (3), торфу (9 з 639 розвіданих), сапропелю (3), лікувальних грязей (1). Промислові родовища горючих сланців, бокситів, бурого вугілля, вогнетривких глин та мінеральних барвників не експлуатуються з економічних причин.

Рельєф

Більша частина території області — рівнина, місцями заболочена. За геоморфологічним районуванням відноситься до Східноєвропейської країни; північно-західна частина — до Східнобалтійського району низовинних озерно-льодовикових рівнин Прибалтійської області низовинних рівнин з чохлом водно-льодовикових відкладів Балтійської провінції денудаційних і акумулятивних рівнин; південно-східна — до Валдайської області ерозійно-моноклинальних горбисто-пасмових рівнин з малопотужним шаром льодовикових відкладів Смоленсько-Валдайської провінції моноклинальних і ярусно-денудаційних рівнини. На заході Балтійській провінції відповідає сильно заболочена Приільменська низовина, що морфоструктурно корелює з відносно молодим зануренням акумулятивної рівнини; на сході, Смоленсько-Валдайській — північні відроги горбисто-моренної Валдайської височині (висота до 296 м, гора Рижоха поблизу озера Вельйо, на південь від Валдая), що корелює з областю новіших піднять гетерогенної височини, яку Мстинська улоговина ділить у межах області на дві частини — горбисто-моренна Тихвинська гряда (до 280 м) на півночі та Валдайська гряда на півдні. Максимальна висота над рівнем моря — 296 м; мінімальна висота — 18 м; середні висоти від 50 до 200 м. На сході низовина підвищується і замикається Валдайським уступом, за яким розташована однойменна височина.