Правила білоруської ортографії та пунктуації 2008 року (; ), також лукаше́нківкаKammleitner A. Die Sprachensituation in Belarus als Gegenstand der politischen Reden Aljaksandr Lukašėnkas. Masterarbeit. — Wien: Universität Wien, 2014. S. 43. () — звід правил білоруського правопису (наркомівки), затверджений вперше у світовій історії мовознавства у формі закону «Про правила білоруської ортографії та пунктуації» 23 липня 2008 р. (набув чинности 1 вересня, 2010) Палатою представників та особисто першим президентом Республіки Білорусь Олександром Лукашенком.
До затвердження цього закону останні офіційні правила білоруського правопису були затверджені постановою Ради Міністрів БРСР у 1957 р. та зводом «Правила білоруської ортографії та пунктуації» 1959 р. — часткові зміни правопису, які не були реформою, але уточнили та розвивали реформу білоруського правопису 1933 року.
У деяких джерелах звід 1959 року виступає як «видання 1957-1959».Правілы левапісу, або Што нас чакае, калі новая рэдакцыя «Правілаў беларускага правапісу і пунктуацыі» стане афіцыйным дакументам
Історія Вирішення питання правопису в Білорусі, що виникло внаслідок зросійщенню політичною реформою білоруського правопису в 1933 році, було спрямоване на Комісію з удосконалення правопису (голова Геннадій Цихун) Товариства білоруської мови, до складу якої входили серед інших Вінцук Вячорка та Дмитро Санько.
Комісія активно працювала в 1991-1992 рр., а в 1993 р. опублікувала свої пропозиції.
Свідченням офіційного визнання необхідности уточнення правопису стало внесення відповідного пункту в «Державну програму розвитку білоруської мови та інших національних мов у Білоруській РСР» та наступні логічні кроки: проведення Республіканської Наукова конференція «Проблеми правопису білоруської мови» в Академії наук 19-20 листопада 1992 р. Прийняття Радою Міністрів у 1993 р. постанови № 556 «Про уточнення правопису білоруської літературної мови» та, з метою реалізувати резолюцію, створити Державну комісію з роз'яснення правопису (голова Ніл Гілевич), до якої входили переважно представники офіційних структур.
Комісія висунула ряд пропозицій для громадського обговорення, але радикальна трансформація загальної ситуації в країні (серед іншого - повернення влади до політики зросійщення) зробила подальше існування комісії неможливим, тому вона припинила своє існування рік пізніше, доручивши Академії наук Міністерству освіти.
У 1995 р. підготувати до друку нову редакцію «Правил білоруської ортографії та пунктуації» (з додаванням правил білоруської ортоепії).
Остаточні рекомендації, опубліковані 13 вересня 1994 р., стверджували, що хоча повернення певних дореформенних норм може бути бажаним, час для таких змін ще не був належним.
У 1997 р. під егідою Інституту мовознавства та Міністерства освіти розпочалася регулярна робота з редагування білоруської ортографії. Сформована команда мовознавців на чолі з Олександром Підлужним, над цим питанням працювали Олександр Кривицький, професор Арнольд Міхневич, Павло Шуба, Михась Явневич та його дочка Олена Цясевич.
У 1998 році Олександр Підлужний зазначив, що в одній зі своїх публікацій він закликав режим Лукашенка здійснити жорсткі дії щодо користувачів класичного правопису.
У 1999 році проєкт Підлужного був направлений на катедру білоруської мови в різні білоруські університети, але ця пропозиція не викликала особливих дискусій. Лише 19 листопада 1999 р. доцент катедри білоруського мовознавства Білоруського державного педагогічного університету Алеся Кауруса опублікував у журналі «Літаратура і Мастацтва» статтю «Які ён, "новы правапіс"?», де не було рекомендувано затвердити проєкт Підлужного.
18 лютого 2000 р. доцент Гомельського університету Дмитро Павловець опублікував у тому ж журналі статтю під назвою «Паспех — курам на смех: Патрэбны грунтоўны арфаграфічны звод». Професор Гродненського університету Павло Стьятко у своєму детальному огляді сучасних мовних реалій та проєкті нової редакції «Правил білоруської ортографії та пунктуації», оцінюючи розділ «Правапіс марфем», робить висновок:
Рецензент зосередився на критиці Тетяни Рамзи, старшого наукового співробітника Інституту мовознавства, у розділі «Асабовыя ўласныя імёны і прозвішчы». Пізніше, в останній редакції Міністерського проєкту, розділ, який спричинив найбільш критичні атаки професора Стьятко, зник.
15 березня 2001 року Олександр Підлужний виступив з доповіддю про проєкт на засіданні Президії Академії наук. Кореспондент «Радыё Рацыя» Віктор Мухін у своїй статті «Новы правапіс: між «бюстгальтарам» і «ніёбіем» розповів про особливості обговорення проєкту:
Після обговорень у департаментах Міністерство освіти зібрало відгуки, і в результаті з’явилася збірка переглядів проєкту з урахуванням зауважень та пропозицій інших мовознавців. 22 грудня проєкт затвердив Президія Академії наук.
14 березня 2003 р. Спілка письменників Білорусі скликала "круглий стіл" за участю письменників та мовознавців і загалом критикувала низку пропозицій. Завершений проєкт нових правил був переданий на розгляд Адміністрації Президента і згодом став основою нового закону.
Однак не всі положення проєкту Підлужного були враховані Міністерством освіти у остаточно затверджених «Правилах білоруської ортографії та пунктуації». Правила проєкту почали цитувати в газеті "Звязда", що порушило рішення Ради Міністрів № 556 від 17 серпня 1993 р. «Про уточнення правопису білоруської мови» за підписом першого заступника голови Ради Міністри Михайло Мяснікович.
У 2004 році з’явилася третя і остаточна версія проєкту Підлужного, але процес його офіційного прийняття був дуже повільним. Тоді заступник директора Інституту мовознавства Олександр Лукашанець зізнався:
У 2005 році після візиту Олександра Підлужного та Олександра Лукашанця до Міністерства освіти та підтримки призначеного Олександром Лукашенко міністра освіти Олександра Радькова, прийняття третього видання проєкту правопису прискорилося.
У 2006 році Міністерство освіти створило чергову робочу групу для чергового коригування проєкту Підлужного. У результаті з’явився новий проєкт, який ще більше відійшов від свого прототипу. За словами Олександра Радькова, в комісії взяли участь:
Комісію очолювали Олександр Лукашанець (1954 р.н.) та Віктор Івчанков (1962 р.н.), професор журналістики Білоруського державного університету, радник міністра освіти у ЗМІ та зв’язках з громадськістю. Мовознавець Зміцер Саука не виключає, що завдяки Віктору Івчанкаву особливости проєкту Міністерства освіти стали протиставлятися проєкту Підлужного. 25 серпня 2006 р. Олександр Радков відвідав Олександра Лукашенко і порушив питання про необхідність прийняття нової редакції правил ортографії та пунктуації білоруської мови. Лукашенко доручив винести проєкт на розгляд протягом двох тижнів.
Наприкінці серпня — на початку вересня на сторінках державних ЗМІ з'являлася інформація про майбутні зміни правопису. Деякі спостерігачі стверджували, що «влада пішла в черговий наступ, можливо, заборонивши класичний правопис». Пізніше ці підозри були підкріплені заявою Олександра Лукашанця:
У жовтні 2007 року, напередодні прийняття Палатою представників Національних зборів закону «Про правила білоруської ортографії та пунктуації» Олександр Радков загалом відкрито заявив, що мета документа — заборонити «незаконне використання в періодичних виданнях» класичного правопису.Кары за «няправільны» правапіс вызначыць Савет міністраў, Беларуская рэдакцыя Польскага Радыё, 25 чэрвеня 2008 г.
1 вересня 2010 року набрав чинности закон "Про правила білоруської ортографії та пунктуації" від 23 липня 2008 року.
Основні зміни в правописі Основні відмінності в офіційних правилах білоруської мови у 2008 р. від правил 1957 р. (у вужчому значенні — редакції 1957-1959 років) та мовного проєкту Олександра Підлужного у 2003 р. та остаточної редакції, переглянутої Міністерством освіти: Правила білоруської ортографії та пунктуації 1957-1959 роківПроєкт Олександра ПідлужногоПравила білоруської ортографії та пунктуації 2008 року(після перегляду Міністерством освіти Республіки Білорусь)Акання в поєднанні «-i + голосний» у словах іншомовного походженняНенаголошене «о» передається через «а» незалежно від походження слова. Винятки: ада́жыо, капры́чыо, сальфе́джыо, тры́о; Анто́ніо, Ма́о, Ца́о, Ся́о; Анта́рыо, Більба́о, Міндана́о, Цында́о, То́кіоПоєднання голосних «io» під наголошенням та «ia» під ненаголошенням передаються як «іё» («ыё»), «іё» («ыя»): Наприклад: радыё, трыё, адажыё, Токіё, Рыё-дэ-Жанэйра; біёлаг, сацыёлаг, трыёд, шпіён, іён; біялогія, сацыялогія, трыяда, шпіянаж, аўдыявізуальны, варыяскапічны, варыяфільм. У деяких словах іо (іа) прибираються, коли з «іё» слова звучать нечутно (дыоптрыя, эфіоп, ніобіевы) Рішення Ортографічної комісії ТБМ щодо питання освоєння «-io» збіглося з пропозицією Підлужного і також розширилося на «iu» Таке написання іноді зустрічається в довідниках та офіційних документах. СІС: эўдыёметр, рэка́мбіё; БелЭн: Сен-Брыё і інш.Літера «о» пишеться лише, коли вона наголошена під тиском; літери «іё» («ыё») пишуться під наголошенням, а «ія» («ыя») не під наголошенням: Наприклад: адажыа, трыа, Токіа, Ватэрлоа, але радыё; біёлаг, біёграф, дамініён, Ліён, аксіёма, бібліёграф, біялогія Мовознавець Зміцер Савко зазначає, що автори Міністерського проєкту відкинули навіть те, що містилось у проєкті Підлужного, і запропонували найбільш невдале рішення, оскільки «фонетичний зв’язок із початковою формою втрачається, слово стає невпізнанним, не відповідає прототипу». Проєкт міністерства піддався критиці за розбіжність у власних правилах. Наприклад, Рыа-Грандэ і Рыа-дэ-Жанэйра (§ 27: 1) пишуться через «а», але Сант-Эліё і Дзі Віторыё (§ 25: 1-2) з літерою «ё», що суперечить правилу написання ненаголошеного«а» і посилається на проєкт Підлужного Мовознавець Зміцер Савка зазначає, що Проект штучно породжує міжмовну омонімію десятками слів через збіг оригінальної жіночої форми та білоруської чоловічої форми у власних іменах: Antonia (яна) — Антоніа (ён)Акання з кінцевим сполученням «голосний + ненаголошене o»Остаточні поєднання «голосний + ненаголошене o» у словах неслов'янського походження вводяться у винятках: Наприклад: Токіо, Ватэрлоо, МедэоБуква «о» пишеться в невелій групі слів, власних іменах та географічних назв іноземного походження для позначення ненаголошеного звука [о] після голосних «о», «а» в кінці слів: Наприклад: макао, Ватэрлоо, Більбао, Мао, Сяо, Цао, Рамэо.Старі винятки усуваються, а «голосний + ненаголошене o» перадаються через «а»: Токіа, Ватэрлоа, Маа, Цындаа Мовознавець Зміцер Савко зазначав, що після розширення акання до «голосний + ненаголошене o» відбудеться «втрата фонетичного зв'язку з початковою формою, що зробить білоруські форми невпізнанними та спричинить появу нових небажаних асоціацій: напр., кит. Мао Цзэ-дун → Маа і ест. maa — зямля, краіна»Заміна «-эр», «-эль» на «-ар», «-аль» у словах іншомовного походжанняЗаміна «-er» і «el» на «-эр» і «эль» у словах іноземного походження: Наприклад: гендэр, гунтэр, камп’ютэр, лідэр, дрыфтэр, крофтэр, філістэрНенаголошені закінчення «-эль», «-эр» у запозичених словах передаються як -аль, -ар: Наприклад: шніцаль, шпіндаль, шпаталь, міталь, форталь, карцар, грэйдар, лідар, камп’ютар, пэйджар, рэйсфедар, эспандар, тэндар, ордар, менэджар, фюрар, фарватар. Рішення Ортографічної комісії ТБМ про розширення якону запозиченими словами, що закінчуються ненаголошеними "-ar" (з "-er") та "-al" (з "-el"), збігається з пропозицією ПідлужногоНенаголошені закінчення «-эль», «-эр» у запозичених словах передаються як «-аль», «-ар»: Наприклад: шні́цаль, шпа́таль, мі́таль, фо́рталь, ка́рцар, грэ́йдар, лі́дар, камп’ю́тар, пэ́йджар
Рішення Ортографічної комісії ТБМ про розширення акання запозиченими словами, що закінчуються ненаголошеними «-ар» (з «-er») і «-аль» (з «-el»), збігається з остаточним проєктом «Білоруської ортографія та пунктуації»