Іва́н Маку́х (17 вересня 1872, с. Дорожів, нині Верхній Дорожів — 18 вересня 1946, м. Зальцбург) — український галицький державний, громадсько-політичний діяч. Представник Української радикальної партії, її голова в 1930—1939 роках, посол до Галицького сейму (у 1908–1918 роках), делегат Української Національної Ради ЗУНР, потім державний секретар праці й відбудови, з січня 1919 року — державний секретар внутрішніх справ. Життєпис Початки

Народився в 1872 році в селі Дорожів, Самбірського повіту (нині с. Верхній Дорожів Дрогобицького району Львівської області, Україна).

1887 р. вступив до Дрогобицької гімназії імені Франца Йосифа I. За популяризацію ідей українських радикалів у своєму селі на 5-му курсі відрахований з гімназії. 1892 року вступив до Львівської академічної гімназії, де через «невідповідну поведінку» перебував на контролі. Через відсутність коштів на навчання давав приватні уроки, працював інструктором в інституті св. Миколая у Львові.

Упродовж навчання особисто познайомився з Іваном Франком та Михайлом Павликом, які, за спогадами Макуха, «мали на молодь революційний вплив». У грудні 1895 р. продовжив навчання на правничому факультеті Львівського університету. В часі навчання вступив до студентського товариства «Академічна громада», де працював скарбником фонду взаємодопомоги; продовжував давати приватні уроки, влаштувався на працю в адміністрацію НТШ.

1901 р. почав адвокатську практику, продовжив працювати в НТШ, редагував і видавав друкований орган радикалів «Громадський голос». З початком революційних подій у Росії 1905 року спільно з Грицем Гарматієм переправляв літературу та влаштовував місця для переховування втікачів. 1907 року відкрив адвокатську контору в Товмачі, очолив повітовий виборчий комітет. У 1908 р. був обраний кандидатом в посли до Галицького сейму по Товмацькій (Тлумацькій) і Тисменицькій судових округах. Увійшов до «Українського соймового клубу» (абр. УСК; української фракції), який очолив Олесницький Євген; був обраний секретарем УСК. Опікувався проблемами народного шкільництва в Галичині. На виборах 1913 р. переміг кандидата-поляка.

Визвольні змагання

1914 р. з початком Першої світової війни мобілізований. Вступив у бій з російськими військами під Солотвином, розбитий підрозділ відступив під Сигіт у Румунії. В грудні 1914 р. звільнений з військової служби через виснаженість, переїхав до Відня. Там виступав в українських колах з відстоюванням ідеї створення УСС. Член Загальної Української Ради з 5 травня 1915 року. У травні-червні 1915 р. Макух — на звільнених австрійською армією землях Галичини, делегат «Сільського господаря» у Львові, отримав дозвіл повернутися до Товмача, де проживала дружина і 4 дітей. Зосередився на відбудові зруйнованих війною сіл і допомозі малограмотним селянам; за це отримав австрійську медаль «Цивільний хрест за заслуги» ІІ ступеня.

У червні 1916 з початком так званого Брусіловського прориву емігрував з Товмача до Нового Сончу. У кінці 1916 р. повернувся до Львова, працював у «Сільському господарі» та «Союзі для збуту худоби». Активно діяв у «Централі відбудови краю» (Краків), від цієї організації контролював в Сяніку відновлювальні роботи.

Весною 1918 р. повернувся до Товмача, з однодумцями організував віче щодо Берестейського мирного договору; очолює владу в місті. Наприкінці жовтня прибув до Львова на консультації з УНРадою, відбув до Станиславова з наказом місцевому проводу перебрати владу.

1 листопада його обирають головою повітової національної ради у Товмачі. В грудні 1918 Сидір Голубович переносить за його порадою уряд до Станиславова. В січні 1919 очолює новий уряд Народного секретаріату. Спільно з М. Мартинцем випускає обіжник повітовим комісаріатам щодо проведення весняних польових робіт. Згідно з його пропозиціями упроваджуються нові форми керівництва в повітах, для боротьби з корупцією та хабарництвом засновується посада Державного ревізора — посів М. Воробець.

Після проголошення Державної злуки ЗУНР і УНР на засіданні Державного секретаріату 25 лютого за участю С. Петлюри Макух пропонує у всій УНР утворити єдину адміністрацію і жандармерію. На початку 1919 з'їзд УРП обрав Макуха головою.

Після переобрання Євгеном Петрушевичем всіх повноважень як Диктатором ЗУНР Макух відмовився від посади у владі, повернуся до Тлумача.

Польський час Разом з однодумцями відновлював зруйновані війною читальні, за його сприяння в Тлумачі 1928 року відкрито бурсу. 1923 року переобраний головою УРП, першим заступником — Лева Бачинського, головним секретарем Осипа Навроцького. У 1924 головою УРП обрано Л. Бачинського, Макух і М. Рогуцький — заступники. В 1920-х проводить протестаційні віча в Станиславові, Самборі, Тернополі, Бережанах, Косові, Коломиї, Стрию, ДрогобичіКугутяк М. Протестаційні віча в Галичині // Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Енциклопедія. Т. 3: П - С. Івано-Франківськ: Манускрипт-Львів, 2020. С. 1273 - 274. ISBN 978-966-2067-65-1.. 1926 року відбувся об'єднавчий з'їзд УРП та волинської організації УПСР, утворена УСРП (Українська соціалістично-радикальна партія), очолив Л. Бачинський, заступники — Макух та Семен Жук. Разом з тим у Тлумачі був правником «Селянської каси».

На виборах 1928 УПСР провела своїх представників до сейму та сенату, один з послів до парламенту — Макух. До його компетенції належали питання правового захисту українського населення від свавілля польських чиновників та місцевих владних органів. Після смерті Л. Бачинського у 1930-х роках очолював управу УСРП. В 30-х роках пройшов до польського парламенту по об'єднаних списках УНДП і УСРП.

У 1933 р. брав участь у відкритті нового будинку Районової Молочарні в Коропці.Маркевич В. Коропець. Калейдоскоп Минулого //

Друга світова 17 вересня 1939 p. Червона армія вступила на терени Галичини; 27 вересня Макух отримав повістку про арешт, того ж дня він покинув Тлумач і перейшов на нелегальне становище в село Горошів (тепер Горошова) Борщівського повіту, переховувався у своєї дочки, дружину арештовано та депортовано в Казахстан.

З приходом німецьких військ він далі переховується, в травні 1942 року переїхав до Тлумача. В липні арештований гестапо. Однак політичний референт гестапо вказав на безпідставність його арешту та звільнив Макуха. Повернувся до Тлумача, де проживав до березня 1944 р. Бачачи, куди хилиться війна, разом з родиною перебрався до Австрії.

Сім'я Дружина — донька незаможного священика о. Григорія Гойвановича Павлина. Одружились 6 лютого 1900 року.Іван Макух … — С. 172.

Дочка Ірина Макух-Павликовська — дружина відомого економіста, громадського і політичного діяча Юліана Павликовського С. 7, 244.

Примітки

Джерела та література Гуцал П. Макух Іван Ілліч //

 — Т. 4. — С. 1444. Кащук Р. І. Макух: відомий і невідомий (до 130 річчя від дня народження) // Обрії. — 2001. — № 2. — С. 73. Кульчицький Р. Посольська діяльність Івана Макуха (1908—1914)// Схід (журнал). — 2008. — № 5 (89). Макух І. На народній службі: Спогади. — К. : Основні цінності, 2001. — 572 с. — (Спадщина). Західно-Українська Народна Республіка 1918–1923. Енциклопедія. Т. 1: А–Ж. Івано-Франківськ : Манускрипт-Львів, 2018. 688 с. ISBN 978-966-2067-44-6 Західно-Українська Народна Республіка 1918–1923. Енциклопедія. Т. 2: З–О. Івано-Франківськ : Манускрипт-Львів, 2019. 832 с. ISBN 978-966-2067-61-3 Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Енциклопедія. Т. 3: П - С. Івано-Франківськ: Манускрипт-Львів, 2020.576 с. ISBN 978-966-2067-65-1 Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Енциклопедія. Т. 4: Т - Я. Івано-Франківськ: Манускрипт-Львів, 2021.688 с. ISBN 978-966-2067-72-9

Посилання Макух Іван // На Прикарпатті встановили пам'ятник міністрові ЗУНР . Ольга Бодна. «ЗУНР 1918—1923. Іван Макух.» http://obozrevatel.com/news/2011/1/23/417698.htm