Національний парк Кілларні ), недалеко від міста Кілларні, графство Керрі, був першим національним парком в Ірландії, створеним, коли маєток Макросс був подарований Ірландській вільній державі в 1932 році. Із тих пір парк був значно розширений і охоплює понад 102,89 км2 (25 425 акрів) різноманітної екології, включаючи Кілларні, дубові та тисові ліси міжнародного значення та гірські вершини. Це єдине стадо благородних оленів на материковій частині Ірландії та найширший покрив перестійних лісів, що залишився в Ірландії. Парк має високу екологічну цінність завдяки якості, різноманітності та обширності багатьох його середовищ існування та великому різноманіттю видів, які вони вміщують, деякі з яких є рідкісними. Парк був визначений біосферним заповідником ЮНЕСКО в 1981 році. Парк є частиною особливого заповідника та спеціальної природоохоронної території.

Служба національних парків та дикої природи відповідає за управління парком та управління ним. Охорона природи є головною метою парку, й екосистеми в їхньому природному стані високо цінуються. Парк відомий своїми пейзажами, а також передбачені умови для відпочинку та туризму.

Клімат і географія Національний парк Кілларні розташований на південному заході Ірландії, недалеко від найбільш західної точки острова. Озера Кілларні та Мангертон, Торк, Шегі та Пурпурні гори розташовані в парку. Висота в парку коливається від до . Основна геологічна межа між древнім червоним пісковиком девону та карбоновим вапняком лежить у парку. Основною геологією більшості парку є пісковик, вапнякові карри трапляються на низькому східному березі Лох-Лін.

Лох-Лін — найбільше з озер Кілларні і містить понад 30 островів. Деякі відвідувачі користуються прогулянками на човні до Іннісфаллену, одного з найбільших островів на Лох-Ліні.

Парк має океанічний клімат, на який сильно впливає Гольфстрим. Тут бувають м'які зими ( середнє значення лютого) та прохолодне літо ( середнє значення липня). Середньодобові температури коливаються від найнижчих у січні до максимуму у липні. У парку спостерігається велика кількість опадів та мінливі фронти, з невеликими зливовими опадами, що часто трапляються протягом року. Середня кількість опадів становить на рік, 223 дні на рік, як правило, мають більше опади. Середня кількість морозних днів — 40.

Геологічна межа, широкий діапазон висот парку та кліматичний вплив Гольфстриму поєднуються, щоб надати парку різноманітну екологію. Ці екосистеми включають торфові болота, озера, вересові пустощі, гори, водні шляхи, ліси, парки та сади. Відслонення гірських порід, скелі та скали — особливості парку. Понад , гірські райони пісковику підтримують великі площі покривного болота та пустищ.

Історія

Рання історія

Національний парк Кілларні — одне з небагатьох місць в Ірландії, яке постійно було вкрите лісом з кінця останнього льодовикового періоду приблизно 10 000 років тому. Люди мешкали в цьому районі принаймні з бронзової доби, приблизно 4000 років тому. Археологи знайшли докази того, що в цей період в районі острова Росс був видобуток міді, що свідчить про те, що ця територія мала значне значення для людей доби бронзи. Парк має багато археологічних особливостей, включаючи добре збережений кам'яне коло в Ліссівігіні. Ліси в парку порушували і розчищали в різні періоди, починаючи із залізної доби. Це спричинило поступове зменшення різноманітності деревних порід у парку.

Найбільш вражаючі археологічні рештки парку відносяться до ранньохристиянського періоду. Найважливішою з цих особливостей є абатство Інісфаллен, руїни монастирського поселення на острові Інісфаллен у місті Лох-Лін. Він був заснований у 7 ст. н. е. святим Фініаном Прокаженим і був зайнятий до 14 ст. «Аннали Інсіфаллена» — запис ранньої історії Ірландії, відомий монахам, був написаний у монастирі з 11 по 13 ст.. Існує думка, що монастир породив назву Лох-Лін, що означає «Озеро навчання».

Абатство Макросс було засновано в 1448 році обсервантськими францисканцями, і воно досі стоїть, незважаючи на те, що кілька разів було пошкоджено та відновлено під час набігів на його мешканців. Зазвичай кажуть, що «Братство Глен» на горі Мангертон було одним із місць, куди монахи тікали, коли напали на монастир. Головною особливістю абатства Макросс є центральний дворик, де зростає величезний тис, оточений склепінчастим клуатром. Традиційно кажуть, що це дерево таке саме старе, як і абатство Макросс. Абатство було місцем поховання місцевих вождів. У XVII і XVIII століттях там були поховані поети Керрі Сієрх О'Доног'ю, Еоган О'Ратай та Еоган Руа О'Салліван.

Після вторгнення норманів в Ірландію земля навколо озер належала Маккарті та О'Доног'ю. Замок Росс — це лицарська вежа 15 століття на березі Лох-Лін. Колись це була резиденція вождя О'Доног'ю Мора. Замок був занедбаний у 17 столітті. Він був відновлений та відкритий для відвідування. Єлизаветинські військові записи 1580-х років описують район Кілларні як малозаселену незайману природу лісу та гір.

Із 18 століття землі в сьогоднішньому парку були розділені між двома великими маєтками, Гербертами Макроссами та Браунами (графами Кенмар). Протягом 17-18 століть ліси широко використовувались для місцевої промисловості, включаючи виробництво деревного вугілля, бондарство та дублення. Тиск на ліс посилився у пізнішій половині 18 століття. Найбільшою причиною знищення дубового лісу в Кілларні у 18 столітті було виробництво деревного вугілля для розпалювання плавильних заводів, що використовувалося в місцевій залізній промисловості. Для виробництва однієї тонни чавуну було потрібно приблизно 25 тонн дуба. У 1780 р. Янг чудово описав ліс Деррикуни як «великий розмах гори, покритий частково лісом, висить дуже благородно, але частина зрубана, значна частина її зіпсована, а решта населена бондарями, човнобудівниками, теслярами та токарями…»

Експлуатація лісових масивів знову зросла під час наполеонівської ери на початку 19 століття, ймовірно, через високі ціни, які в цей час мав дуб. У цей час пропагувалася пересадка та управління дубовими лісами. Була широкомасштабна вирубка дубів на острові Росс в 1803 р., Глена приблизно в 1804 р. і Томі в 1805 р. На Томі потім був пересаджений трирічний дуб і Глена був коптованим. Ці заходи збільшили відносну чисельність дуба в парку за останні 200 років. Оскільки більшості дубових дерев у лісі сьогодні близько 200 років, цілком імовірно, що більшість із них були посаджені, а дубові дерева, які люди ніколи не турбували, обмежені кількома ізольованими кишенями у віддалених районах, таких як гірські долини.

Сім'я Гербертів володіла землею на півострові Макросс із 1770 року. Вони дуже збагатіли від мідних копалень на цій землі. Генрі Артур Герберт та його дружина — акварелістка Мері Балфур Герберт закінчили будівництво Будинку Макросса в 1843 році. Фінансове становище Герберта стало нестабільним наприкінці 19 століття, а маєток Макросс був придбаний лордом Арділауном із пивоварної родини Гіннеса в 1899 році.

Створення парку У 1910 році американець Вільям Бауерс Борн придбав маєток Макросс як весільний подарунок для своєї дочки Мод у шлюбі з Артуром Вінсентом. Вони витратили 110 000 фунтів стерлінгів на облаштування садиби між 1911 і 1932 роками, побудувавши Затонулий сад, Потоковий сад та альпінарій на відслоненнях вапняку.

Мод Вінсент померла від пневмонії в 1929 р. У 1932 році Артур Вінсент та його теща подарували маєток Макросс ірландській державі на її пам'ять. був перейменований на Меморіальний парк Борна Вінсента. Ірландський уряд створив національний парк, прийнявши в 1932 році Закон про меморіальний парк Борна Вінсента. Закон вимагав від уповноважених громадських робіт «утримувати і керувати парком як національним парком з метою відпочинку та задоволення населення». Меморіальний парк є ядром сьогоднішнього розширеного національного парку.

Спочатку ірландський уряд не зміг надати велику фінансову підтримку парку, тому він працював насамперед як робоча ферма, відкрита для громадськості. Будинок Макросса був закритий для відвідувачів до 1964 р.

Близько 1970 року в суспільстві виникла тривога з приводу погроз меморіальному парку Борна Вінсента. Влада Ірландії розглядала міжнародну практику класифікації та управління національними парками. Було вирішено розширити та перепризначити парк як національний парк, що в цілому відповідало II категорії МСОП. Також було прийнято рішення про створення інших національних парків в Ірландії. До оригінального парку було додано майже , включаючи три озера, маєток Нокрір, острів Росс, Іннісфаллен та містечка Глена, Уллаунс та Пулагоуер. Зараз парк удвічі більше, ніж у 1932 році. У міру того, як ірландська економіка збагачувалася і сприйняття ролі національних парків змінювалося, парку було надано набагато більше грошей.

Озера Кілларні

Озера Кілларні — це Лох-Лін (нижнє озеро), озеро Макросс (середнє озеро) та Верхнє озеро. Ці озера взаємопов'язані і разом становлять майже чверть площі парку. Незважаючи на взаємозв'язок, кожне озеро має унікальну екосистему. Озера долучаються до Зустрічі вод, популярна туристична територія. Спортивна риболовля на озерах вже деякий час є розвагою в районі, зокрема популяцій пструга струмкового та лосося.

Площа Лох-Лін становить приблизно і є безумовно найбільшим із трьох озер. Це також найбільша прісна вода в регіоні. Це також найбагатше на поживні речовини озеро. Воно стала евтрофним внаслідок потрапляння фосфатів від сільськогосподарських та побутових забруднень до Лох-Лін Рідбед, важливого місця проживання на краю Лох-Ліну. Це збагачення поживними речовинами спричинило за кілька років цвітіння водоростей. Цвітіння ще не мало серйозного впливу на екосистему озера. Щоб запобігти подальшому забрудненню, що спричиняє постійні зміни в екосистемі озера, проводиться огляд використання земель у водозбірному басейні. Здається, якість води в озері покращилася з тих пір, як фосфати були видалені зі стічних вод у 1985 році. Станом на серпень 2007 року кілька великих готелів та підприємств заявили про намір припинити використання фосфатних миючих засобів, намагаючись зберегти якість води в озері.

Озеро Макросс — найглибше з трьох озер. Максимальна глибина — , поблизу місця, де круто похилий бік гори Торк спадає в озеро. Озеро лежить на геологічній межі між горами пісковику на південь та захід та вапняком на півночі.

Лох-Лін та озеро Макросс лежать через геологічну межу. Наявність вапняку призводить до того, що обидва озера є трохи багатшими поживними речовинами, ніж Верхнє озеро. У вапняку на рівні озера багато печер, створених вітровими хвилями у поєднанні з ефектом розчинення кислої води озер на відкритій породі. Ці печери є найбільшими на північному березі озера Макросс.

Від зустрічі вод вузький канал, який називається Далеким хребтом, веде до Верхнього озера, найменшого з трьох озер. Це озеро розташоване у важких гірських пейзажах у верхній частині району Кілларні/Чорної долини. Швидкий стік у його водозбірному басейні може призвести до того, що рівень озера підніметься до метра за кілька годин під час сильного дощу.

Озеро Макросс та Верхнє озеро — це високоякісні оліготрофні системи, вода злегка кисла і не містить поживних речовин. Це спричинено стіканням гірських пісковиків та покривних боліт у їхні водозбірні басейни. Вони мають різноманітну водну рослинність, включаючи молодильник (Isoetes lacustris), борщик (Littorella uniflora) та водяну лобелію (Lobelia dortmanna).

Усі три озера є дуже чутливими до кислот і, отже, вразливі до залісення в межах своїх водозборів.

Ліси