Севери́н (СелівейСергій Леп'явко. Северин Наливайко // Володарі гетьманської булави… — С. 54. Павло) Налива́йко (Острозький-Санґушко) (?, Острог, квітень 1554 — , Варшава) — козацький ватажок, один із керівників повстання 1594—1596 років у Речі Посполитій. Походив, імовірно, з Острога або Гусятина та спочатку перебував на службі у князя Костянтина Острозького, де дослужився до сотника надвірної хоругви.
Виступивши організатором окремого козацького загону для боротьби проти татарських і турецьких нападів, згодом очолив масштабний селянсько-козацький рух, що охопив Поділля, Волинь, Київщину та білоруські землі Великого князівства Литовського. Його виступ став одним із найбільших соціально-політичних конфліктів кінця XVI століття в українських землях, поєднавши антикріпосницькі, конфесійні та козацько-політичні мотиви.
У ранньомодерній історії України повстання Северина Наливайка розглядають як один із ключових етапів формування політичної ролі козацтва та передумову великих козацьких виступів XVII століття. Образ Наливайка як мученика й провідника народного спротиву закріпився не лише в козацьких літописах, а й у пізнішій романтичній та національній історіографії.
Походження та юні роки Життя Наливайка до 1594 року маловідоме. Його ім'я було іншим. У літературі можна зустріти різні варіації його імені — Павло, Шимон, Семен, Северин, Семерин, Семерій, згідно документів збережених нащадками — Селівей Павло. Історики схиляються до того, що справжнє його ім'я — Семерій, оскільки саме цим іменем він підписував більшість своїх листів. Вважають, що він народився в містечку Гусятин (нині Тернопільської області), в окремих історичних працях вказуються також Кам'янець-Подільський чи Острог — приблизно в першій половині 1560-х років. За припущеннями Сергія Леп'явка, родина належала до представників залишку боярського стану, батько займався кушнірством. Згідно документів нащадків народився у Острозі в квітні 1554 році. Мати — Гальшка (Єлизавета, Катерина) Острозька. Батько — Дмитро Федорович Санґушко? Проте в родоводі Сангушко. дати не збігаються, а у потенційного батька Дмитра Федоровича (†1554) відсутні діти. Його вдова вже наступного року одружилась, а потім мала і 3 шлюб. Від жодного дітей не мала. Титул за народженням — князь.
Під час конфлікту з Марціном Калиновським, котрий привласнив собі Наливайківську землю, батька Семерія сильно побили і від отриманих ран він невдовзі помер. Родина переїхала до старшого брата Дем'яна в Острог. Імовірно, за протекції старшого брата, вступив на службу до приватного війська князя Костянтина Василя Острозького, згодом ставши сотником його надвірної хоругви. Брав участь у розгромі заколоту Криштофа Косинського, зокрема у битві під П'ятками. Внаслідок цього його стосунки з запорожцями були надовго зіпсовані, Семерій намагався виправдатись вірністю до свого пана, і ті його пробачили як доблесного лицаря, за щедрий подарунок — півтори тисячі коней, захоплених від татар.
Козацький ватажок
Волоська кампанія
1593 року Османська імперія оголосила війну Австрії. У похід мав вирушити і кримський хан, аби вдарити по Угорщині. Виникла небезпека великого походу татар через Україну. Польський уряд, не маючи змоги виставити достатнє кварцяне військо, видав універсали до східного магнатства та всіх охочих про створення «загонів самооборони». Тому у квітні 1594 року, відпросившись зі служби у князя Острозького, Наливайко організував 2,5-тисячний козацький загін та рушив із ним на брацлавське прикордоння, надіслав лист Яну Замойському про свою готовність узяти участь у виправі. Проте польний гетьман Станіслав Жолкевський був щодо козацтва настроєний скептично і не схотів узяти Наливайка на службуГрушевський М. Історія України-Руси. Том VII. Розділ IV. Тоді Северин зі своїм військом пішов на Волощину на власний розсуд. Під час походу розбив татарський загін, захопивши зброю та кілька тисяч коней. Після цього звернувся до запорожців, заохочуючи до згоди та спільних операцій. У червні вони зробили похід вниз Дністра, і розгромили з Семенієм фортецю Паркани і захопили кілька тисяч коней, заготовлених для хана, які подарував запорожцям,—знак визнання їх зверхності. У липні козаки зайняли Теребовлю і Гусятин, захопивши маєтки Мартина Калиновського, забрали всю зброю і пограбували низку шляхетських маєтків (відібрав кілька тисяч коней і зброї). Далі Семерій Наливайко з 4 тис. військом здійснив похід на Молдову і взяв найбільше турецьке місто Придністров'я — Тягин (за винятком добре укріпленого замку). Через місяць наливайківці вирушили назад, але на переправі через Дністер їх наздогнав молдавський господар Аарон із 7-тисячним турецько-татарським військом, що спричинило битву, де козаки зазнали значних людських і матеріальних втрат. Попри це основне ядро свого загону наливайківці на щастя врятували, що не знизило все значення цього походу, за яким уважно стежили союзники. Так, представник Ватикану Олександр Комулович доносив у Рим, що «козаки виконали свій обов'язок» . Далі козаки отримали беззастережну підтримку Брацлавських міщан на чолі з війтом Романом Тищенком. Шляхтичі втекли до Вінниці і вимагали прогнати Наливайка і приборкати міщан, проте ті вночі напали на їхній табір і розігнали його. Шляхта звернулася зі скаргою до короля, проте уряд не мав сил на це, і бажав реваншу від татар. Тому потрібні будь-які сили, що дозволило Семерію Наливайкові разом із Яном Оришовським і Григорієм Лободою зібрати військо, чисельністю близько 12 тисяч чоловік. Поважаючи запорозьку ієрархію, Наливайко уступив керівництво Григорію Лободі, хоча це й обтяжувало його. У стосунках Наливайка і Лободи зіткнулися не тільки особисті амбіції, а й чинники соціальні, пов'язані з швидким зростанням козацтва наприкінці XVI ст. Це прекрасно розуміли сучасники. Так, польський хроніст Р. Гейденштейн писав:Два гетьмани козаків головними були на той час: Архорій Лобода і Симон Наливайко. Лобода керував старими, чистої раси низовцями. Наливайко мав під собою самих збродників і втікачів, людей строгих, але відважних. Звідси взаємна неприязнь… між Лободою і Наливайком.Тим не менш, під час походу на Молдавію, вони спалили край і його столицю — Ясси, разом. Під впливом втрат молдавський господар розірвав стосунки з Туреччиною і склав присягу Рудольфу II. На початку січня 1595 року Наливайко вирушив на Волощину вже у ролі її союзника. Цього разу знищили околиці Білгорода, спалили Кілію та ще кілька поселень поблизу гирла Дунаю. Захопивши здобич та бранців козаки, відсвяткувавши Великдень, відбули до Пикова.
Початок конфронтації Ще восени 1594 року, після першого походу на волохів, Наливайко з козацтвом та міщанами пограбували шляхту в Брацлаві. За намовлянням старого Острозького попалив і знищив актові книги Брацлавського воєводства. Незабаром вщент розбив зібраний шляхтою військовий загін. Королю Сигізмунду III Северин пояснював це як помсту Калиновським:П. Каліновский моєму батьку без усякої причини ребра поломав, і таким чином батька мого зігнав зі світа, а я за сю велику кривду, не будучи свідомим правних способів і не маючи коштів і накладів, потрібних для процесу, як чоловік бідний, признаюсь до того — постановив був над ним помститися способом худопахольським".Після цього погрому брацлавці стали повними володарями міста — взяли замок, забрали армату, понищили міські й земські акти. 24 листопада на раді в Барі козаки вирішили домагатися від шляхти згоди на повне утримання війська. Та ж у паніці кидала маєтки й тікала до Львова та Кракова. У лютому 1595 року Лобода й Наливайко знову вирушили у Придністров'я. Разом із ними діяли молдавські, волоські й угорські війська. Союзники здобули міста Тягин, Аккерман (Білгород), Килію, Ізмаїл. Після тримісячної воєнної кампанії козацьке військо повернулося в Україну. Незабаром Наливайко отримав запрошення від брата австрійського імператора архікнязя Максиміліана, який командував усіма союзними силами. З червня він воював в Угорщині у складі союзного війська і у вересні, прийшов на Волинь під Луцьк. Проте народовладдя тривало до літа 1595-го, коли в Україну вирушило кварцяне військо. Приблизно тоді ж на Поліссі господарювало низове козацтво на чолі з Федором Полоусом, який:…відступивши від Лободи, пройшов горі Дніпром і там ходив з своїм полком, виберав стацію й чинив наїзди на шляхетські доми.Але внаслідок завершення військових дій проти османів, що призвело до призначення господарем Молдавії ставленика поляків Єремії Могили, а сам край номінально поновив васальну залежність від Туреччини фактично ж ставши буферною зоною поміж двох імперій, ситуація змінилася.
Це, своєю чергою, внесло переміни у відносини до козаків — якщо досі їх воєнні операції, звернені проти мусульман, були корисні польському урядові, то віднині козаччині вирішили покласти край. До того ж відтепер Корона мала змогу зосередити сили на подоланні «українних своєвільств»Грушевський М. Історія України-Руси. Том VII. Розділ IV — С. 4.. Сейм ще 1593 року ухвалив дуже грізні постанови, проголосивши козаків за «бунтівників і ворогів держави». Втім ці ухвали зосталися на папері, а козаки всі ці роки були повними господарями на всім українськім пограниччі, від Східного Поділля до Дніпра. Розквартировувалися де хотіли, збирали контрибуції та припаси. Починаючи з повстання Косинського, козацтво дедалі завойовували Україну — Київщину, Східне й Західне Поділля, а потім і Волинь. При цьому поволі і впевнено опановували козаки нові території, використовуючи їх для поповнення власних сил. Характерно, що козаки діяли окремими загонами під керівництвом Лободи, Федора Полоуса, Сашка Федоровича, Матвія Шаули та інших старшин. Сильний поштовх до піднесення козацького руху дав польський уряд, який влітку 1595 р. ввів війська в Молдову, але, щоб підтримати мир із Туреччиною, заборонив козакам самостійні виправи. Це налаштувало їх проти уряду, місцевої влади, шляхти. Численні втікачі, які приєднувалися до козацьких загонів, надали цьому рухові вже соціального забарвлення.
Волинська кампанія
Грандіозні контрибуції розпочав Наливайко восени 1595 р. після повернення з Угорщини. Насамперед пішов на Волинь, під Луцьк у час ярмарку і судової сесії, коли до краю понаїздило шляхти та купців. Налякані обивателі вислали назустріч делегацію на чолі з біскупом Бернардом Мацейовським і домовились про відкуп у розмірі кілька тисяч золотих; але Наливайко і пограбував ще й передмістя. Далі вирушив на Білорусь, здобув Слуцьк, забрав гармату та наказав міщанам заплатити величезний викуп, й, перш ніж підійшло литовське військо, рушив на Бобруйськ і Могилів. Після взяття й розграбування останнього наприкінці січня повернувся на Волинь.
На Волині, ймовірно, за дорученням князя К. В. Острозького, пограбував маєтності представника уніятів Кирила Терлецького та його брата ЯрошаД. Яворницький. Історія запорізьких козаків… — Т. 2. — С. 105—106., зокрема, Будераж, та скарбницю. Внаслідок цієї акції, починаючи з Літопису Граб'янки, Северин постає у німбі оборонця православ'я, хоч на думку Михайла Грушевського:…принціпіальні реліґійно-національні мотиви в русі властиво ще не грали ніякої замітної ролі.
Бої з кварцяним військом