Комета Ікея — Секі, C/1965 S1 (Ікея — Секі) — довгоперіодична комета, яку, незалежно один від одного, відкрили японські спостерігачі Ікея Каору і Секі Цутому. Уперше спостерігалася 18 вересня 1965 року як слабкий телескопічний об'єкт. Перші обчислення її орбіти показали, що 21 жовтня вона пройде на відстані всього близько 450 тис. км над поверхнею Сонця і, можливо, стане надзвичайно яскравою.
Очікування виправдалися: коли комета наблизилася до перигелію, спостерігачі повідомляли, що її було ясно видно навіть на денному небі поруч із Сонцем. У Японії комета проходила перигелій опівдні за місцевим часом і мала зоряну величину −17m, тобто була в 60 разів яскравішою від повного місяця. Комета Ікея — Секі виявилася однією з найяскравіших комет останнього тисячоліття, і тому іноді її називають «Великою кометою 1965 року».
Незадовго до проходження перигелію комета розпалася на три частини. Три фрагменти продовжували рухатися майже ідентичними орбітами, і комета знову стала видною на ранковому небі в кінці жовтня, демонструючи дуже яскравий хвіст. На початку 1966 року комета перестала спостерігатися, оскільки прямувала в зовнішню частину Сонячної системи.
Комета Ікея — Секі належить до сімейства навколосонячних комет Крейца, для яких характерна виключно мала перигелієва відстань, і які, можливо, є фрагментами однієї великої комети, яка зруйнувалася 1106 року. Відкриття та спостереження Комету незалежно відкрили 18 вересня 1965 року японські астрономи-аматори Каору Ікея та Цитому Секі з різницею в 15 хвилин. Нещодавно у Японії пройшов тайфун, що створило хороші умови для ідентифікації комети. Після відкриття комета мала 8 зоряну величину та знаходилась на відстані в 10° на захід від α Гідри та зсувалась на 1° за день. На основі попередніх оцінок орбіти комети Ікея—Секі комету віднесли до Фред Віппл із Смітсонівської астрофізичної обсерваторії припустив, що вона належить до комет, які проходять дуже близько до Сонця. Проходячи свій перигелій вона знаходилась на відстані 0,0079 а.о. (приблизно 1,2 млн км). До 7 жовтня комета збільшила свою яскравість до +4, а довжина її хвоста перевищувала 1°. До середини жовтня хвіст подовжився приблизно до 10°. Під час наближення до Сонця комета спостерігалася на дедалі меншій висоті над горизонтом і на дедалі світлішому небі, що ускладнювало оцінку її яскравості в міру наближення до перигелію. Проте зростання яскравості комети залишалося очевидним. У Південній півкулі, де умови спостереження були найсприятливішими поблизу перигелію, спостерігачі повідомляли, що до 18 жовтня комета досягла яскравості приблизно 0-ї зоряної величини. Протягом 60 годин після 18 жовтня її блиск значно зріс. Уже 20 жовтня комету можна було легко побачити неозброєним оком навіть удень. У міру наближення до перигелію Ікея—Секі продовжувала швидко яскравішати і стала порівнянною за блиском із повним Місяцем. Комета також мала злегка вигнутий хвіст. Близько 2° його довжини можна було побачити неозброєним оком, якщо закрити Сонце рукою. У жовтні—листопаді 1965 року спостереження комети проводилися з Мауна-Кеа. Одним із ключових результатів цього дослідження стало документування швидкого зростання яскравості комети та виявлення фрагментації її ядра. Отримані зображення показали інтенсивну взаємодію комети із сонячним випромінюванням і його вплив на фізичну структуру кометного ядра.
Галерея
Див. також C/2012 S1 (ISON) — комета, що мала подібні умови 2013 року, але зруйнувалася під час проходження перигелію.
Посилання
C/1965 S1 (Ikeya-Seki)