— жанр камерної японської музики, виконуваної на сямісені як акомпанемент до вистав дзьорурі і танців. Назва буквально означає «місцеві пісні». Дзіута входить до обов'язкового репертуару гейш, вони ж складають основну частину фахівців цього жанру в Кіото; також його виконують на великій сцені в інших містах Кансаю і в Токіо.
Дзиута від початку був камерним жанром, він виконується тихо, в повільному темпі і без ударних інструментів. У вокальних партіях завжди багато мелізмів.
До періоду Мейдзі вивчати дзіуту могли тільки сліпі члени гільдій за системою іемото, що зберігається в японському мистецтві донині; в XXI столітті цього жанру навчають в Токійському університеті мистецтв. Гейші вивчають дзіуту в спеціалізованому закладі «кембан» або «кабурендзьо». Через систему іемото запозичення з інших жанрів обмежене (наприклад, виконавці дзіути ніколи не використовують навіть вигуків жанру нагаута). Виняток — музика камерних тріо санкьоку, яку часто виконували ті самі люди, що й дзіуту.
Сямісен
Сямісен потрапив до Японії в XVI столітті з незалежної тоді держави Рюкю; рюкюський різновид, іменований сансін, меншого розміру і обтягнутий зміїною шкірою. Першими помітили сямісен музиканти, що грали на біві, вони адаптували сямісен для себе, збільшивши його корпус, а також замінивши важкодоступну зміїну шкіру котячою.
Товщина грифу сямісена для виконання дзіути середня між товстим «сямісеном гідаю» і тонким нагаута-сямісеном. Виконавці дзіути ретельно уникають впливу театральної школи гри на сямісені: динамічні мелодії не цінуються, кращим вважається ясний звук цікавого тембру; під час гри фахівці дзіути ніколи не зачіпають плектром корпусу, як роблять музиканти, що грають у жанрі едо-нагаута.
Використовують плектр великого розміру . На відміну від інших жанрів музики для сямісена (крім санкеку), плектр для гри в жанрі дзіута зроблено не зі слонової кістки або дерева, покритого слоновою кісткою, а з черепашачого панцира або рогу буйвола. До нижнього поріжка сямісена виконавці іноді підвішують невеликі важки, щоб зменшити вібрацію.
Історія Першим жанром камерної музики для сямісена був кансайський сямісен-куміута, пізніше він влився в дзіуту. Найраніша збірка, в якій є твори-дзіута, , опубліковано 1703 року. Зважаючи на державні обмеження на роботу музикантів усі перші професійні виконавці дзіути були сліпими чоловіками з Гільдії . Уряд Мейдзі 1871 року ліквідував систему гільдій, після чого дзіуту стали виконувати всі охочі. У період Тайсьо дзіута пережила сплеск популярності. Останні нові твори в жанрі дзіута створено на початку XIX століття, після чого зростання популярності кото затьмарило дзіуту.
Різновиди
Вокальній партії в дзіуті може акомпанувати один або кілька сямісенів, також до них може додаватися кото; крім того, зустрічається акомпанемент санкьоку, що складається з сямісена, кото і сякухаті або кокю. Вибір інструментів залежить від піджанру дзіути: тегото-моно і кільком хаута акомпанують сямісен з кото або санкьоку, інші жанри вимагають використання виключно голосу і сямісена. Музику жанру дзіута також виконують у школі кото «Ікута-рю», де роль сямісена виконує кото.
— найстаріший і найбільший різновид дзіути; найраніший відомий твір-куміута — авторства або .
Твори цього різновиду дзіути складаються з численних коротких віршів, часто не пов'язаних ні темою, ні мелодією. Початківці музиканти, які планували спеціалізацію в дзіуті, вивчали твори цього виду в певному порядку від простих до складних, проте така практика в XXI столітті не використовується. Збереглося дві школи: Янагава в Кіото і Ногава в Осаці.
— різновид дзіути, яка походить від куміути в 1600-х роках, також раніше використовувалась при навчанні майбутніх фахівців жанру дзіута. Твори камігата-нагаута містять строфи одного вірша, здебільшого довгого, а не окремі вірші, як куміута.
Термін має кілька значень: окремий від дзіути вокально-інструментальний жанр; різновид дзіути; зонтичний термін для позначення декількох жанрів, включно з дзіутою, нагаутою, хаутою, коутою, гідаю та іншими.
— короткі твори, що не належать ні до куміути, ні до нагаути, в яких голос відіграє важливішу роль, ніж музичний інструмент. Спочатку термін означав усі твори, що не увійшли в два класичних види. Найбільша популярність хаути припала на першу третину XVIII століття. Згодом деякі твори цього виду перетворилися на танцювальну музику для традиційного танцю. Багато знаменитих творів хаути створив композитор .
— найпоширеніший вид дзіути, що містить інструментальні частини між вокально-інструментальними фрагментами. Формування тегото-моно завершилося в 1790-х роках за активної участі Мінедзакі Кото, в першій третині XIX століття в Кіото виник варіант тегото-моно .
— вид, на який вплинула кансайська музика театру кабукі, — твори, слова або теми яких взято з театру но. Обидва різновиди розвивали сліпі музиканти. — аналогічний вид, твори якого взято з театру маріонеток дзьорурі. Характерні твори гумористичного виду часто імітують звуки тварин.
Примітки
Література
Посилання