Анджелі́на Джолі́ (, ; Анджеліна Джолі Войт (); 4 червня 1975, Лос-Анджелес) — американська акторка, фотомодель, режисерка, амбасадорка доброї волі ЮНІСЕФ, володарка двох премій «Оскар» (2000, 2014), трьох премій «Золотий глобус» (1998, 1999, 2000).
Дебютувала в кіно 1982 року, зігравши у фільмі «У пошуках виходу». Однак стала відомою після ролі Лари Крофт у фільмах «Лара Крофт: Розкрадачка гробниць» (2001) та «Лара Крофт: Розкрадачка гробниць. Колиска життя» (2003). Серед інших відомих робіт — «Містер і місіс Сміт» (2005), «Особливо небезпечний» (2008) та «Солт» (2010). Вона також зобразила одну з вічних — воїнесу Тену у фільмі Кіносесвіту Marvel «Вічні» (2021). Джолі здобула визнання за свої драматичні ролі у фільмах «Її серце» (2007), «Підміна» (2008), за яку вона отримала номінацію на «Оскар» за найкращу жіночу роль, та «Марія» (2024). Вона також озвучувала ролі в анімаційних фільмах «Підводна братва» (2004) та франшизі «Кунг-фу Панда» (2008–2016). Як кінорежисерка, Джолі зрежисувала та написала сценарії до воєнних драм «У землі крові та меду» (2011), «Нескорений» (2014), «Спочатку вони вбили мого батька» (2017) та «Без крові» (2024). Вона також була продюсеркою мюзиклу «Аутсайдери» (2024), який здобув премію «Тоні» за найкращий мюзикл.
У 2009, 2011 та 2013 роках, згідно з версією журналу Forbes, Джолі була визнана найвисокооплачуванішою акторкою Голівуду, заробивши за рік відповідно $27, 30 і 33 млн. За підсумками 2019 року перебуває на 13-му місці рейтингу Forbes серед найбільш високооплачуваних акторів (друга — серед жінок-акторок); її заробіток склав $35,5 млн (99-е місце в загальному рейтингу знаменитостей).
Анджеліна Джолі відома своїми гуманітарними зусиллями. Основні напрямки, які вона підтримує, — охорона природи, освіта та права жінок. Вона відзначилася захистом інтересів біженців як спеціальний посланець Верховного комісара ООН у справах біженців. Вона здійснювала польові місії до таборів біженців і зон військових конфліктів по всьому світу. Окрім отримання Гуманітарної премії імені Жана Гершолта та інших нагород, Джолі була удостоєна почесного звання Dame Commander ордена Святого Михаїла і Святого Георгія (DCMG). Як публічна особа, Джолі згадується як одна з найвпливовіших людей в американській індустрії розваг. Різні видання називали її найкрасивішою жінкою у світі. Її особисте життя, зокрема стосунки та здоров'я, було предметом широкої уваги. Джолі розлучена з акторами Джонні Лі Міллером, Біллі Бобом Торнтоном та Бредом Піттом. У неї з Піттом шестеро дітей: троє біологічних і троє всиновлених.
Раннє життя Анджеліна ДжоліЇї середнє ім'я передано з американської англійської, але походить зі французької Жолі (), що означає «красуня», «мила», «хороша». Войт народилася 4 червня 1975 року в (Лос-Анджелес, США) в сім'ї акторів Джона Войта та Маршелін Бертран. Її хрещені батьки — актори Жаклін Біссет і Максиміліан Шелл. Батькова лінія має німецьке та словацьке походження. Також Джолі стверджує, що має корінне (ірокезьке) походження по лінії франко-канадської матері, але її батько це заперечує.
Після розлучення з батьком 1976 року (яке офіційно оформили лише через два роки), мати з дітьми переїхала до Нью-Йорка та зосередилася на вихованні дітей, відмовившись від акторських амбіції. Бертран ростила дочку як католичку, але не вимагала ходити до церкви. У дитинстві Джолі часто дивилася фільми з матір'ю, що підштовхнуло її до акторської кар'єри, а не успішність батька. Коли їй було 6 років Бертран з її співмешканцем, режисером Біллом Дей, переїхали до Палісадеса, штат Нью-Йорк. У 7 років зіграла невелику роль у фільмі Войта «У пошуках виходу» (1982). У 11 років сім'я повернулася до Лос-Анджелеса. Тоді Джолі вирішила стати акторкою та вступила до Театрального інституту Лі Страсберга, де навчалася протягом двох років і брала участь у декількох театральних виставах.
Спочатку Джолі відвідувала середню школу Беверлі-Гіллз, де відчувала себе ізольованою від інших дітей із заможних родин, бо її мати мала скромніший дохід. Її дражнили інші учні та цькували за надмірну худорлявість, носіння окулярів і брекетів. Перші спроби стати моделлю, за наполяганням матері, виявилися невдалими. Вона перевелася до альтернативної середньої школи Морено, де стала «панком-аутсайдером», носила повністю чорний одяг, практикувала мош і гралася з ножами зі своїм партнером-співмешканцем. Джолі покинула заняття з акторської майстерності та прагнула стати директором похоронного бюро, відвідуючи домашні курси бальзамування. У 16 років розірвала стосунки, завершила середню школу, винайняла квартиру та повернулася до навчання в театрі. У 2004 році Джолі цей період згадувала так: «У глибині душі я все ще залишаюся — і завжди залишатимуся — просто панк-дитиною з татуюваннями».
У підлітковому віці їй було емоційно важко спілкуватися з іншими людьми, тому вона завдавала собі тілесних ушкоджень. Про це акторка говорила: «З якоїсь причини ритуал порізати себе та відчувати біль, можливо, відчувати себе живою, відчувати певне звільнення, стало для мене терапією». Джолі також боролася з безсонням і розладом харчової поведінки. Вона не приховує, що вживала наркотики, а до 20 років перепробувала «майже всі можливі наркотики», зокрема героїн. Акторка страждала на депресію та двічі планувала покінчити життя — у 19 та 22 роки, коли намагалася найняти кілера, щоб убити її. У 24 роки пережила нервовий зрив, й акторку госпіталізували на 72 години до психіатричного відділення Медичного центру Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі. Через два роки, після всиновлення першої дитини, психічний стан Джолі стабілізувався, пізніше заявивши: «Я знала, що, коли я присвятила себе Меддоксу, я більше ніколи не буду знов займатися саморуйнуванням».
Джолі має складні стосунки з батьком, відколи він покинув її мати з немовлям. За її словами, відтоді вони майже разом не проводили час, переважно лише перед пресою. Коли разом грали ролі у фільмі «Лара Крофт: Розкрадачка гробниць» (2001) ненадовго примирилися, але їхні стосунки знову погіршилися. Джолі звернулася до суду з проханням юридично прибрати своє прізвище Войт на користь середнього імені, яке вона вже давно використовувала як сценічний псевдонім. Її позов задовільнили 12 вересня 2002 року. В інтерв'ю на каналі «Access Hollywood» Войт заявив про їхнє відчуження та стверджував, що акторка має «серйозні психічні проблеми». Стосунки з ним розірвали також її мати та брат. Вони не розмовляли шість з половиною років, але почали відновлювати стосунки після смерті Маршелін від раку яєчника 27 січня 2007 року, а через три роки оголосили про своє примирення.
Кар'єра
Рання творчість
Джолі вирішила зайнятися професійною кар'єрою в 16 років. Вона ходила на різні прослуховування, але часто їй відмовляли через її похмурість. Знялася в п'яти студентських фільмах свого брата, який навчався в приватній школі кінематографічного мистецтва університету Південної Кароліни, а також у кількох музичних кліпах як: «Stand by My Woman» Ленні Кравіца (1991), «Alta Marea» Антонелло Вендітті (1991), «It's About Time» The Lemonheads (1993) і «Rock and Roll Dreams Come Through» Міта Лофі (1993). 1993 року з'явилася на обкладинці альбому Widespread Panic «Everyday». Пізніше почала навчатися у свого батька.
Її дебют у професійній кар'єрі відбувся 1993 року у науково-фантастичному фільмі «Кіборг 2», де зіграла шпигунку-гіноїда Казеллу Різ. Джолі настільки розчарувалася у кінокартині, що не відвідувала знімальний майданчик упродовж року. Після ролі другого плану в незалежному фільмі «Без доказів» (1995), вона зіграла свою першу велику роль у «Хакери» (1995). Критик «Нью-Йорк Таймс» Джанет Маслін писала, що героїня Джолі «виділяється … своєю похмурістю серед інших [колег-зірок], і є тією рідкісною жінкою-хакером, що зосереджено сидить за клавіатурою в прозорому топі». Фільм хоч не став касовим у прокаті, але культовим після виходу на екрани. Роль Джолі в стрічці вважається проривом.
Після головної ролі в сучасній екранізації «Ромео і Джульєтти» «Любов — це все, що існує» (1996). Джолі з'явилася в роуд-муві «Місяць пустелі» (1996). У фільмі «Помилковий вогонь» (1996) вона зіграла Леґс, волоцюгу, яка об'єднує чотирьох дівчат-підлітків проти вчителя, який їх сексуально домагався. Джек Метьюз з «Лос-Анджелес Таймс» писав про її гру: «Для створення цього персонажа знадобилося чимало вигадок, але Джолі, донька Джона Войта, має достатньо присутності, щоб подолати стереотип. Хоча історію розповідає Медді, Ноги є предметом і каталізатором.»
1997 року Джолі знялася з Девідом Духовни в трилері «Зображаючи Бога», дія якого розгортається в злочинному світі Лос-Анджелеса. Фільм не був добре прийнятий критиками; критик «Чикаго Сан-Таймс» Роджер Еберт писав, що Джолі «знаходить певну теплоту в ролі, яка зазвичай є жорсткою та агресивною; вона здається занадто милою, щоб бути дівчиною [мафіозі], і, можливо, так воно і є». Її гра, як прикордонниці в мінісеріалі CBS «Справжні жінки» (1997), стала ще менш успішною. Роберт Штраус для «The Philadelphia Inquirer» описав її як «жахливою, чотирисортною Скарлетт О'Хара, яка покладається на скреготливі зуби і надмірно надуті губи». Джолі також знялася в кліпі Rolling Stones «Anybody Seen My Baby?» в ролі стриптизерки, яка покидає виступ посеред концерту, щоб блукати Нью-Йорком.
Популярність Кар'єрні перспективи Джолі покращилися після здобуття премії «Золотий глобус» за роль у фільмі «Джордж Воллес» (1997), що розповідає про життя сегрегаційного губернатора Алабами і кандидата в президенти Джорджа Воллеса, якого зіграв Гері Сініз. Акторка зіграла другу дружину Воллеса, Корнелію. Лі Вінфрі з «The Philadelphia Inquirer» вважає її роль однією з найкращих у фільмі. Стрічку позитивно сприйняли критики і вона отримала декілька нагород, серед яких «Золотий глобус» за найкращий мінісеріал або телевізійний фільм. Джолі також номінували на премію «Еммі».
Джолі зіграла супермодель Джію Каранджі у фільмі «Джія» (1998) телеканалу HBO. У фільмі розповідається про руйнування життя і кар'єри Каранджі через її залежність від героїну, а також про її занепад і смерть від СНІДу в середині 1980-х років. Ванесса Венс з Reel.com ретроспективно зауважила: «Джолі здобула широке визнання завдяки ролі головної героїні Джії, і легко зрозуміти чому. Джолі несамовита у своєму зображенні, наповнюючи роль нервами, шармом і відчаєм, і її роль у цьому фільмі, цілком можливо, є найкрасивішою аварією поїзда, коли-небудь знятою на плівку». Удруге поспіль Джолі отримала нагороду «Золотий глобус» і була номінована на премію «Еммі». Вона також отримала свою першу нагороду Гільдії кіноакторів.
За акторськими методами Лі Страсберга, Джолі воліла залишатися в образі в перервах між сценами в багатьох своїх ранніх фільмах. Під час зйомок фільму «Джіа» вона сказала своєму чоловікові, Джонні Лі Міллеру, що не зможе йому зателефонувати: «Я би сказала йому: „Я самотня, я помираю, я лесбійка, я не побачу тебе тижнями“». Після завершення знімання, вона ненадовго покинула акторську кар'єру, бо відчула, що їй «нічого більше віддати». Вона розійшлася з Міллером і переїхала до Нью-Йорка, де відвідувала вечірні заняття в Нью-Йоркському університеті, вивчаючи режисуру та сценаристику. Натхненна перемогою на премії «Золотий глобус» за роль дружини Джорджа Воллеса та позитивним сприйняттям фільму «Джіа» критиками, Джолі відновила свою кар'єру.
Після фільму «Пекельна кухня» (1998) Джолі повернулася на екран у фільмі «Перипетії кохання» (1998) у складі ансамблю, до якого входили Шон Коннері, Джилліан Андерсон і Раян Філліпп. Фільм отримав переважно позитивні відгуки, і Джолі особливо хвалили; критик зі «San Francisco Chronicle» Пітер Стек писав: «Джолі, яка працює над переписаною роллю, є сенсацією в ролі відчайдушної клубної гравчині, яка дізнається правду про те, на що вона готова піти на ризик». Вона отримала нагороду за прорив у кіно від Національної ради кінокритиків.