Лі́товище (до 1946 року — Літовисько) — село в Україні, у Підкамінській селищній територіальній громаді Золочівського району Львівської області. Населення становить 396 осіб. Колишній орган місцевого самоврядування — Пеняківська сільська рада.
Населення На початку XX століття населення Літовища (Літовиська) становило 528 осіб, з них: 310 українців, 198 поляків та 20 їдеів.
Географія Село розташоване у Золочівському районі, за 41 км на північний схід від Золочева, за 25 км на північний захід від Залізців та за 7 км на північний схід від Пеняків. На північ від села розташовані Черниця, на схід — Паньківці та Малинище, на захід — Голубиця та Пеняки, на південь — Шишківці. Через західну околицю села з північного заходу на південний схід тече невеличка річка Грабарка, права притока Серету. Північну околицю села займає ліс, посеред якого розташована висунена на північний схід частина колишнього села Гутисько Літовиське (нині місцевість належить до Літовища). На південній околиці села розташований ліс Липник.
Назва Назва села походить від українського слова «летовище» або «літовище» — місце вигону та випасання худоби в лісіRymut K. Nazwy miast Polski. — Wrocław: Zaklad Narodowy im. Ossolińskich, 1987. — S. 137. — ISBN 978-8304024366..
Історія У 1510 році село входило до Золочівського масиву шляхетських володіньБ. В. Смерека Золочівський комплекс у Львівській землі Руського воєводства: власники, територія і населення у XVI ст. (за даними фіскальних джерел) // Наукові праці історичного факультету: збірка наукових праць / Запорізького національного університету. — 2016. — вип. 45. — том 1. — С. 2..
У 1552 році власником села був познанський воєвода Лукаш ГуркаБ. В. Смерека Описово-статистичні джерела про заселення та адміністративно-територіальний устрій Львівської землі Руського воєводства у XVI—XVIII ст.: Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук // Національна академія наук України, Інститут української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського. — Київ, 2016. — С. 330..
У 1598 році «золочівський ключ» (місто і понад 60 сіл) набув польський шляхтич, воєвода любельський Марек Собеський гербу Яніна. Після смерті Марека Собеського у 1605 році його маєтності успадкував його син Якуб Собеський. Після одруження 16 травня 1627 року з Софією Теофілею Даниловичівною, як посаг за дружиною до його маєтностей додалися фактично усі маєтки Жолкевських і частина майна Даниловичів, у тому числі й «маркопільський ключ», до складу якого входило й Літовище. По смерті Якуба Собеського у 1646 році маєтками керувала Софія Теофілія Собеська.
Під час національно-визвольної війни козацько-татарське військо, що поверталося після перемоги над військом Речі Посполитої у битві під Пилявцями 1648 року, увійшло на територію Львівської землі з боку Збаража і Тернополя. У 1649 році найбільш спустошеними селами були Голубиця, Літовище, Пеняки, Шишківці, Чепелі, Гнідава, Мильне та Маркопіль. Про спустошення села у 1649 році присягу перед польською владою складав мешканець Літовища Васько Тринуда. За його словами було спалено церкву, корчму, людей вбито або забрано в ясир, через що жодного податку сплатити не було змоги.
У 1832 році Літовище входила до складу так званої «пеняцькою держави» Мйончинських, а саме село було у власності Матеуша МйончинськогоSchematismus Universi Venerabilis archidioeceseos metropolitanae graeco catholicae Leopoliensis pro anni domini 1832… — S. 201.. Ще 1830 року Матеуш одружився з донькою графа Марцелія Мар'яна Потоцького гербу Золота Пилява Клементиною. У шлюбі народилася донька Альфонсина, яка у другій половині XIX століття стала дружиною мецената, графа Володимира ДідушицькогоDzieduszycki Maurycy Kronika domowa Dzieduszyckich . — Lwów: Drukarnia Zakładu narodowego im. Ossolińskich. — 1865. — S. 455. . Відтоді Літовище належало Дідушицьким. У 1894 році Літовище й ще декілька сіл отримала як посаг дочка Дідушицьких — Марія, яка вийшла заміж за графа Тадеуша Ценського. По смерті Тадеуша Ценського у 1925 році, останнім власником маєтностей був його син Ян Ценський.
Літовище під час Першої світової війни ( 1914-1918рр) 23 серпня 1914 р. село Літовище було зайняте російськими військами.
У міжвоєнний період село Літовище належало до ґміни Пеняки, Бродського повіту, Тарнопольського воєводства Польської республікиPodział administracyjny wojewódstwa Tarnopolskiego na powiaty, miasta, gminy wiejskie i gromady według stanu na dzień 1 sierpnia 1936 r. // Tarnopolski Dziennik Wojewódzki. — Nr. 9. — 2 września 1936. — S. 81. .
Міжвоєнний період. В 1927 році в селі створений кооператив "Селянська спілка"
З 1 серпня 1934 року відповідно до закону про самоврядування (23 березня 1933 року) увійшло до складу сільської гміни Пеняки.
Друга Світова війна: визволення села Через Літовище проходила лінія фронту і через це село було знищене майже вщерть.
Закінчення війни та діяльність УПА (1944—1953) У лютому 1945 року в околицях села відбувся бій сотні УПА «Свободи» з підрозділом НКВСРоманюк М. Сотня УПА «Свободи» // Український визвольний рух. — Львів: Центр досліджень визвольного руху, 2003. — Збірник 1. — С. 97—124..
25 вересня 1945 року під час однієї з чисельних облав підрозділом НКВС в лісі біля Літовища сталася збройна сутичка роя старшого вістуна Івана Рижія («Хмари») з переважаючими силами ворога. Повстанці завдали ворогові суттєвих втрат у живій силі — семеро вбитих та четверо поранених, зі свого боку — без втрат.
1 травня 1947 року в селі співробітниками НКВС з Бродів проведено допити близько п'ятдесяти давніше заарештованих та звільнених селян. Усіх питали про сільський побут, життя у 1937—1947 роках. У притаманній собі формі слідчі «вибивали» інформацію необхідну для них. Так під час допитів до непритомности були побиті Горобйовські Семен та Григорій за те, що не мали змоги та коштів аби сплатити за себе заставу. Наступного дня, під наскоку «стрибків», були заарештовані Федір Ревега та Степан Микитюк.
Упродовж 8-13 червня 1947 року винищувальний підрозділ НКВС з Пеняків, влаштував облаву на повстанців поблизу Літовища. «Стрибки» узяли, так званий, Чорний ліс у блокаду, як з боку Літовища, так і з боку Черниці та нікого до нього не пускали. Упродовж 27 серпня —15 вересня 1947 року у селі перебував дільничий Круков. Він не проводив ніяких допитів, але під час обходу майже цілого села, переважно у нічний час, він відвідував своїх інформаторів, які докладали йому про стан справ у селі..
Під час так званої операції «Захід», 22 жовтня 1947 року з Літовища на заслання до Сибіру були вивезені родини Івана Гавришка, Ілька Яріша та Андрія Телеватого.
26 вересня 1948 року група підпільників Самооборонного кущового відділу влаштувала засідку на автомобіль, що прямував через Чорний ліс, що поблизу Літовища. В результаті проведеної акції був вбитий комендант Підкамінського виправно-трудового табору № 32 Єфіменко, охоронці ВТТ Філімонов, Бородавко та Рудик, а також в’язні Айц та Чайка. Ще троє в’язнів (Назаренко, Осіпов та Курілов) отримали поранення. Автомобіль знищено.
12 серпня 1949 року у селі повстанці вбили начальника районного військкомату полковника Пономаренка П. І., начальника першої частини військкомату капітана Г. Яковлєва та конюха військкомату А. Вільчинського.
В Незалежній Україні 6 квітня 2009 року Президент України Віктор Ющенко підписав Указ № 228 «Про присвоєння почесного звання „Мати-героїня“». Згідно з цим указом, почесне звання України «Мати-героїня» присвоєно 11-ом матерям Бродівського району, зокрема, це почесне звання присвоєно двом мешканкам Літовища — Богонович Анні Йосифівні та Богуцькій Ганні Антонівні.
У липні 2015 року Львівська обласна рада схвалила перспективний план формування спроможних громад у Бродівському районі. Так, Літовище разом із селами Пеняки, Чепелі, Малинище, Голубиця та Жарків, увійшло до складу Пеняківської сільської територіальної громади.
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 718-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Львівської області», село увійшло до складу Підкамінської селищної територіальної громади.
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Бродівського району, село увійшло до складу новоствореного Золочівського району.
Пам'ятки історії Церква Святого Юрія Неподалік центру села, на північ від новозбудованого мурованого храму розташована старовинна дерев'яна церква Святого Юрія, оточена цвинтарем. Церква споруджена майстрами з Маркополя у 1784 році на місці більш давнішого храму. Про попередній храм відомо лише те, що у 1735 році він отримав привілей від дідича Якуба Людвіка Собеського. Церква Святого Юрія збудована зі соснових брусів на дубових підвалинах на мурованому фундаменті з каменю. Тризрубна одноверха будівля та Складається з квадратової в плані нави, до якої зі сходу прилягає вужчий вівтар, а від заходу — вужчий бабинець з прибудованим рівношироким присінком. Церкву оточує піддашшя, оперте на випусти вінців зрубів. Стіни підопасання з відкритих брусів зрубу, надопасання — вертикально шальовані дошками та лиштвами. Наву вінчає низький світловий восьмерик, вкритий шоломовою банею зі сліпим ліхтарем і маківкою. На південний захід від церкви збереглася дерев'яна двоярусна дзвіниця церкви Святого Юрія накрита наметовим дахом. Церква була у користуванні греко-католицької громади села чисельністю 331 вірний та належала до Золочівського деканату. У 1832 році парохом церкви був о. Теодор Лушпинський. При церкві діяла парафіяльна школа. На початку ХХ століття парохом церкви був о. Євген Ляхович. При церкві діяла однокласна парафіяльна школа з руською (українською) мовою викладання..
До 1939 року покровителем церкви був останній дідич села Вікно, що на Станіславщині Ян Ценський. З 1946 року парафіяльним священиком був о. Микола Рихлецький. Служіння провадив на парафії до йорданських свят 1947 року, після чого заарештований та вивезений до Сибіру. До 1949 року на парафії не було священника, з парафіянами молилися дяки. Багато на той час допомагав о. Степан Пасічник. 1949 року на парафії служили о. Борис Олексюк, о. Володимир Ревега.
У 1964 році церкву закрили. І хоча церква була закрита, вірні ніколи не полишали її. Часто потай збирались на молитву, робили ремонти під орудою Богдана Гавришка.
Станом на 1987 рік, у Бродівському районі, було знято з реєстрації 51 церковна споруда, зокрема, й церква святого Юрія в Літовищі. Після зняття із реєстрації храму з нього не було вилучено майно завдяки тому, що вірні не дозволили тодішній місцевій владі цього зробити. Насильно припинивши діяльність храму, органи місцевої влади пропонували вірним відвідувати церкву у ближніх населених пунктах. Власне, не запитавши думки, згоди чи незгоди релігійної громади, її виконавчих органів, чинного пароха, приєднали їх релігійну громаду до іншої. Так, вірним з Літовища рекомендували ходити до Підкаменя. Дахи і баня покриті бляхою 1987 року (до того під бляхою було лише піддашшя, а решта була покрита гонтами). 1989 року відбулася реконструкція храму, про яку сповіщає напис на дощечці на причілку бабинця.
1990 року церква відновила свою діяльність, як православна церква Святого Юрія. Тоді в церкві служив православний священник о. Богдан Чурило. 13 грудня 1991 року, рішенням № 680 виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів, зареєстровано релігійну громаду УГКЦ парафії святого великомученика Юрія у с. Літовище і нею опікувались: о. Ведмідь, о. Микола Бобровський, з 1996 року — о. Юрій Гром'як. Нині храм належить до Підкамінського деканату Сокальсько-Жовківської єпархії УГКЦ.
1995 року поряд з діючою церквою був закладений камінь під будівництво нової церкви, а 2004 року благословенням Правлячого Архиєрея єпископа Сокальської єпархії Михайла Колтуна вона була освячена.
Меморіали, пам'ятники