Валерій Закірович Гатаєв (. 16 вересня 1938, Казань, Російська РФСР, СССР — 24 червня 2011, Москва, Росія) — радянський і російський актор театру і кіно, народний артист РРФСР (1986).
Біографія Закінчив Казанське театральне училище і школу-студію МХАТ (1966). У 1961—1969 і в 1971—1987 рр. був актором Калінінського драматичного театру, де зіграв понад 30 ролей.
У 1971 році грав у ленінградському театрі ім. Ленінського Комсомолу. У 1987 році був запрошений в трупу Московського художнього академічного театру ім. М. Горького (художній керівник — Тетяна Дороніна), де працював до кінця життя.
У кіно Валерій Гатаєв почав зніматися з середини 1960-х років. Знаменитим актора зробила пам'ятна роль Фрола Курганова у фільмі « Тіні зникають опівдні» (1971).
У 1972 році Валерій Гатаєв знявся в ролі Григорія Котовського в історико-революційному фільмі «Останній гайдук». Згодом Гатаєва задіяли в кіно, головним чином, у ролях другого плану. У 1998 році він знявся разом з Аленом Делоном, Ванессою Параді, Жаном-Полем Бельмондо і Олександром Яковлєвим у французькому бойовику «Один шанс на двох».
Народний артист РРФСР (1986).
Валерій Гатаєв помер від серцевої недостатності в Москві 24 червня 2011 рокуУмер известный актёр Валерий Гатаев . Похований на Троєкуровському кладовищі Москви.
Особисте життя
Перша дружина — Людмила. У цьому шлюбі в 1966 році народився син Артем. Закінчив Вищу Школу міліції в Каунасі (Литва), командир СОБР. Друга дружина — актриса МХАТ імені Горького Ольга Дубовицька (нар. 19 вересня 1962). У цьому шлюбі в 1989 році народилися доньки-двійнята Марія і Тетяна.
Призи та нагороди
Заслужений артист РРФСР (1976) Народний артист РРФСР (1986) Орден Дружби (1999).
Фільмографія
1964 — Дочка Стратіона — Штюрмер (капітан Ворон) 1967 — Туманність Андромеди — оператор станції розподілу робіт 1969 — Іспит на чин — екзаменований чиновник 1971–1974 — Тіні зникають опівдні — Фрол Курганов 1972 — Останній гайдук — Григорій Іванович Котовський 1973 — Сибірський дід 1975 — Георгій Сєдов — матрос Линник 1980 — Остання втеча — Олександр, вітчим Віктора 1980 — Хід у відповідь (короткометражна версія) — капітан Швець 1985 — Корабель прибульців — Комаров 1985 — Співучасть у вбивстві — інспектор поліції Філберт 1986 — Без терміну давності — капітан Дементьєв 1987 — Перші уроки. Рік по тому. . . (фільм-спектакль) — Корчной, голова облвиконкому. 1989 — Його батальйон — генерал 1989 — Ніч на роздуми 1990 — Очищення — Іван Порфирович, староста 1990 — Футболіст — Едуард 1991 — Плащаниця Олександра Невського — Сергій, слідчий 1991 — Похорон на другому поверсі — полковник міліції Волошин 1991 — Штемп — підполковник 1991 — Майстер Сходу — слон 1993 — Розкол — міністр Дмитро Сипягін 1994 — Простодушний 1994–1995 — Фатальні яйця — кореспондент 1995 — Чоловік талісман 1998 — Один шанс на двох (Франція) — ватажок мафії Анатолій Шарков 1998 — Суддя в пастці — Стафф, констебль 1999 — Каменська-1 (серія «Шістки вмирають першими») — Кабанов 2001 — Під Полярною зіркою — Оруджев 2001 — Сищики-1 (серія «Знак Іуди») — патологоанатом 2001–2004 — Дружна сімейка — міліціонер 2002 — Дві долі — лікар 2002 — Російські амазонки — батько Майї 2003 — Next 3 — засуджений 2003 — Капітан Правда — генерал 2003 — Колгосп інтертейнмент — Немигайло 2005 — Полювання на ізюбра 2005 — Сищики-4 (серія «Крижане полум'я») — Сиплий 2005 — Тайський вояж Степанича — один Степановича 2006 — Іспанський вояж Степанича — один Степановича 2007 — Громови. «Будинок надії» — партійний діяч, гість Валишевский
Примітки
Посилання
Остання любов Валерія Гатаєва. Експрес-газета