Французькі революційні та Наполеонівські війни, які іноді називають Коаліційними, складалися із семи воєн, які вели різні військово-політичні союзи Великих європейських держав ― відомі також як Коаліції ― проти Революційної Франції між 1792 та 1815 роками. Спочатку дії велись проти нещодавно оголошеної Французької республіки, а з 1799 р. ― проти першого консула, а пізніше імператора ― Наполеона Бонапарта. Цей період охоплює як Французькі революційні війни, так і Наполеонівські війни, хоча, строго кажучи, він виключає конфлікти, які не ставили Францію проти коаліції держав. Прикладом ― вторгнення Франції у Швейцарію.
Коаліційні війни охоплюють такі події:
Війна першої коаліції (квітень 1792 ― жовтень 1797) Війна другої коаліції (1798―1802) Війна третьої коаліції (1803―1806) Війна четвертої коаліції (жовтень 1806 ― липень 1807) Війна п'ятої коаліції (квітень ― жовтень 1809 р.) Війна шостої коаліції (березень 1813 ― травень 1814) Війна сьомої коаліції, також відома як Сто днів (березень ― липень 1815 р.)
Термінологія
Етимологія Одне з перших вживань цього терміну можна знайти у звіті Трибунату за 1803 р. під назвою «Résultats des guerres, des négociations et des traités qui ont préced́é et suivi la koalition contre la France» («Результати воєн, переговорів та договорів, які передували та слідували коаліції проти Франції»). Про подію у квітні 1793 р., коли генерал Дюмуріє щойно зазнав поразки під Неервінденом й дезертирував до Австрії, викликавши зневіру у Франції, сказано: Les événements de cette époque sont les plus pénibles à décrire de доus ceux qui ont signalé les guerres de la coalition. («Події цього часу найбільш болючі для опису з усіх тих, що названі війнами коаліції»).У січні 1805 р. «Salzburger Intelligenzblatt» була однією з перших коаліційних війн, коли обговорювався «Das Staatsinteresse von Baiern bei dem dritten Koalitions-Kriege» («Національний інтерес Баварії в Третій коаліційній війні»). Хоча до того часу уже була сформована третя коаліція, війна ще не розпочалась. Австрійська газета обговорювала питання того, чому сусідній електорат Баварії, скоріш за все, стане на бік Французької Республіки, а не очолюваної Австрією коаліції. 30 вересня 1805 р., через кілька днів після початку Ульмської кампанії, імператор Наполеон звернувся до своїх військ у Страсбурзі, розпочавши свою промову словами: «Soldats, la guerre de la troisième coalition est commencée». («Солдати, розпочалась Війна третьої коаліції»).
Інші терміни Цей термін також відрізняється від поняття «Французькі революційні війни», який охоплює будь-яку війну за участі Революційної Франції між 1792 та 1799 роками, коли Наполеон захопив владу переворотом 9 листопада 1799, що зазвичай вважається завершенням Французької революції. Оскільки Війна другої коаліції (1798—1802 рр.) вже розпочалась, коли Наполеон захопив владу, війна може як зараховуватись, так і не зараховуватись до Французьких революційних воєн, які у зв'язку із цим можуть вважатись завершеними як у 1799 р., 1801 р. (Люневільський мир), так і у 1802 р. (Ам'єнський мир).
Він також відрізняється від терміну «Наполеонівські війни», який охоплює будь-яку війну за участю Франції, якою керував Наполеон між 1799 і 1815 рр., ― що включає Війну другої коаліції (1798—1802 рр.), ― або ту, що не розпочинається до Війни третьої коаліції (1803/1805, залежно від періодизації). В останньому випадку історики не називають війну другої коаліції «наполеонівською», оскільки Наполеон не ініціював її сам, а лише «успадкував» її від Революційної Французької Директорії, яку він скинув в ході війни.
Оскільки це поняття відноситься тільки до воєн за участю будь-якої зі сторін коаліції, не всі війни, зараховані до Французьких революційних і Наполеонівських воєн, вважаються Коаліційними. Прикладом, вторгнення Франції в Швейцарію (1798 рік, між першою і другою коаліцією), Війна палиць (1802 рік, між другою і третьою коаліцією) і Французько-російська війна (1812, між п'ятою та шостою коаліцією) не є Коаліційними, оскільки Франція воювала проти одного супротивника.
Коаліційні партії Основними Європейськими державами, що створювали різні Антифранцузькі коаліції, були Велика Британія, Росія, Австрія та Пруссія. Хоча, за винятком Великої Британії, не всі з них брали участь в кожній коаліції.
До більш дрібних держав, які час від часу приєднувалися до коаліцій, відносяться Іспанія, Неаполь, П'ємонт-Сардинія, Голландська республіка, Османська імперія, Португалія, Швеція, Данія-Норвегія та різні німецькі й італійські держави.
Коаліції з першої по п'яту розпалися, коли одна або кілька сторін зазнали поразки з боку Франції й були змушені вийти з союзу. Іноді вони ставали союзниками Франції.
Шоста та сьома коаліції були розпущені після поразки Наполеона в 1814 й 1815 роках, і відбулось встановлення балансу сил між сторонами на Віденському конгресі. +Учасники кожної з коаліційУчасникиПерша (1792—1797)Друга (1798—1802)Третя (1803—1806)Четверта (1806—1807)П'ята (1809)Шоста (1812—1814)Сьома (1815)Велика БританіяТакТакТакТакТакТакТакСвященна Римська імперія ТакТакТак Баден Так Баварія Так ТакНассау ТакСаксонія Так Так Вюртемберг Так Чорні брауншвейгці ТакТакТакГанновер ТакАвстрійська імперія Так ТакТакТакПруссіяТак ТакТакТакП'ємонт-СардиніяТак ТакПортугаліяТакТак ТакТакТакІспаніяТак ТакТакТакОсманська імперіяТак РосіяТак Так ТакТакТакТосканія Так ТакМальтаТак Мальтійський орденТак НеапольТакТак Так СициліяТак ТакТакТакТакНідерландиТак ТакТакШвеціяТак ТакТакТакШвейцаріяТак
Війна першої коаліції
Війна першої коаліції тривала в період з 1792 по 1797 рік проти, спочатку, Французького королівства, а потім ― Французької республіки. Кожна держава, що брала участь у війні, хотіла привласнити конкретну частину Франції після її поразки, якої так і не відбулося.
Відносини між французькими революціонерами та сусідніми монархіями погіршилися після Пільницької декларації в серпні 1791 року. Через вісім місяців після голосування в Законодавчих зборах, очолюваними революціонерами, Франція оголосила війну Австрії 20 квітня 1792 року. Пруссія, яка уклала союз з Австрією в лютому, оголосила війну Франції в червні 1792 року. У липні 1792 армія під командуванням герцога Брауншвейг-Вольфенбюттеля, що складалась в основному з прусаків, приєдналася до австрійської сторони і вторглася на територію Франції. Взяття Вердена (2 вересня 1792 року) спровокувало Вересневу різанину в Парижі. Франція контратакувала, здобувши перемогу при Вальмі (20 вересня), а через два дні Законодавчі збори проголосили Французьку республіку.
Згодом ці держави здійснили кілька вторгнень у Францію сушею й морем, причому Пруссія й Австрія атакували з боку австрійських Нідерландів і Рейну, а Королівство Великої Британії підтримало повстання в провінційній Франції й обложило Тулон в жовтні 1793 року. Франція зазнавала поразки (битва при Неервіндені, 18 березня 1793 роки) і внутрішнього повстання (Вандейська війна), й відповіла відповідними заходами. Було сформовано Комітет громадського порятунку (6 квітня 1793 року) й відбулась Масова мобілізація потенційних солдатів віком від 18 до 25 років (серпень 1793 року). Нові французькі армії контратакували, відбили загарбників і просунулися за межі Франції.
Французи створили Батавську республіку в якості братської республіки (травень 1795 роки) і домоглися визнання Пруссією французького контролю над лівим берегом Рейну згідно Базельського миру. Згідно із Кампо-Формійським миром, Священна Римська імперія поступалася Франції Австрійськими Нідерландами, а Північна Італія була перетворена в кілька французьких братніх республік. Іспанія уклала окремий мирний договір з Францією (другий Базельський мир), а французька Директорія здійснила план по захопленню більшої частини Священної Римської імперії.
На північ від Альп ерцгерцог Карл Тешенський виправив ситуацію в 1796 році, проте Наполеон веде усіх за собою проти Сардинії та Австрії в Північній Італії (1796—1797 рр.) в районі Паданської рівнини, кульмінацією чого стали і Кампо-Формійський мир (жовтень 1797). Перша коаліція розпалася, залишивши на полі бою проти Франції тільки Британію.
Війна другої коаліції
Війна другої коаліції (1798—1802 рр.) була другою війною проти революційної Франції з боку більшості європейських монархій на чолі з Великою Британією, Австрією та Росією, включаючи Османську імперію, Португалію, Неаполь і різні німецькі монархії. Пруссія не приєдналась до цієї коаліції, а Іспанія підтримала Францію.
Метою було стримати експансію Французької республіки та відновити монархію у Франції. Їм не вдалося повалити революційний режим. Було укладено Люневільський договір 1801 року, згідно якого деякі австрійські володіння в межах Священної Римської імперії були скасовані, а французький контроль був поширений на лівий берег Рейну «з повним суверенітетом», проте Франція відмовилась від будь-яких претензій на території на схід від Рейну. Були встановлені спірні кордони в Італії.
Велика Британія та Франція підписали Ам'єнський мирний договір в березні 1802 року, в результаті чого в Європі настав період миру, який тривав 14 місяців. До травня 1803 року Велика Британія та Франція знову були в стані війни, а в 1805 році Велика Британія зібрала третю коаліцію, щоб відновити війну проти Франції.
Війна третьої коаліції
Війна третьої коаліції тривала з 1803 по 1806 рік. В ході війни Франція та її держави-клієнти під керівництвом Наполеона перемогли альянс. Третя коаліція складалась із Сполученого Королівства, Священної Римської імперії, Російської імперії, Неаполя, Сицилії та Швеції. Пруссія зберігала нейтралітет під час війни.
Велика Британія вже перебувала в стані війни з Францією після розриву Ам'єнського договору й залишалася єдиною країною, що все ще знаходиться в стані війни з Францією після підписання Пресбурзького мирного договору. З 1803 по 1805 рік Велика Британія знаходилася під постійною загрозою французького вторгнення, однак королівський флот забезпечив собі панування на морі й рішуче знищив франко-іспанський флот в Трафальгарській битві в жовтні 1805 року.
Війна третьої коаліції повністю завершилася в 1804—1805 рр., оскільки дії Наполеона в Італії та Німеччині (зокрема, арешт і страта ) підштовхнули Австрію й Росію до об'єднання з Великою Британією проти Франції. Війна включала сухопутні операції, що забезпечили швидку перемогу Франції, включали ; великий маневр Великої армії, що тривав з кінця серпня до середини жовтня 1805 року і який захопив всю австрійську армію; вирішальну перемогу Франції над об'єднаними австро-російськими силами під командуванням царя Олександра I в битві під Аустерліцом на початку грудня. Аустерліц фактично поклав кінець третій коаліції, хоча пізніше була проведена невелика побічна кампанія проти Неаполя, яка також завершилася вирішальною перемогою Франції в . 26 грудня 1805 року Австрія та Франція підписали Пресбурзький договір, який виводив Австрію з війни і коаліції, а також підкріплював раніше укладені між двома державами Кампо-Формійський та Люневільський договори. Договір підтвердив поступку Австрією земель в Італії і Баварії Франції та Німеччини німецьким союзникам Наполеона, наклав на переможених Габсбургів компенсацію в розмірі 40 мільйонів франків і дозволив переможеним російським військам вільний прохід зі зброєю та спорядженням через ворожі території та повернення на батьківщину.