Права жінок в Афганістані змінювалися протягом усієї історії. За конституцією 1964 року жінки офіційно досягли рівності. Однак вони були позбавлені цих прав у 1990-х роках через різних тимчасових правителів під час громадянської війни. Особливо під час правління Талібану жінки мали дуже мало або зовсім не мали свободи, особливо з точки зору громадянських свобод. З тих пір, як режим Талібану був усунутий після нападів 11 вересня у США, права жінок поступово покращилися в умовах Ісламської Республіки Афганістан, а жінки знову де-юре зрівнялися з чоловіками за Конституцією 2004 р., яка багато в чому ґрунтувалася на тому, що було зроблено 1964 р. Однак їх права все ще перебувають під реакційним поглядом на жінок з боку деяких класів, особливо сільських жителів, які продовжують викликати міжнародне занепокоєння. Коли в 2021 році таліби знову взяли під контроль більшу частину Афганістану, стурбованість щодо майбутнього жінок у країні зросла.
Огляд Афганістан розташовується в Південній Азії і має населення близько 34 мільйонів. З них 15 млн чоловіків і 14,2 млн жінок. Близько 22% афганського населення є міськими жителями, а решта 78% живуть у сільській місцевості. Згідно з місцевою традицією, більшість одружуються незабаром після закінчення середньої школи. Багато з них, решту свого життя живуть як домогосподарки.
Історія
До Аманулли-хана
Під час імперії Дуррані (1747-1823 рр.) та ранньої династії Баракзай афганські жінки зазвичай жили у стані пурди та гендерної сегрегації, нав'язаної патріархальними звичаями. Хоча так було у всьому Афганістані, звичаї дещо відрізнялися між різними районами та етнічними групами. Жінкам-кочівницям, наприклад, не доводилося приховувати обличчя інколи навіть могли показувати частину свого волосся. Жінки не відігравали жодної суспільної ролі в суспільстві, проте деякі жінки, стали відомими як поетеси та письменниці, що було мистецтвом, яке жінка могла виконувати, живучи в усамітненні в гаремі. Ismati, Masoma. ( 1987), The position and role of Afghan women ·in Afghan society, from the late 18th to the 19th century; Kabul
Правителі Афганістану зазвичай мали гарем, який складався з чотирьох офіційних дружин, а також великої кількості неофіційних дружин заради шлюбної дипломатії, але також і великої кількості поневолених жінок у королівському гаремі, відомих як каніз та сураті.Emadi, Hafizullah, Repression, resistance, and women in Afghanistan, Praeger, Westport, Conn., 2002 Деякі жінки королівського гарему мали вплив на державні справи зсередини королівського гарему, зокрема Заргона Анаа, Мірмон Айєша та Бабо Ян.Ismati, Masoma. (1987), The position and role of Afghan women ·in Afghan society, from the late 18th to the 19th century; Kabul
Аманулла-хан
Деякі правителі Афганістану намагалися збільшити свободу жінок. Здебільшого ці спроби були невдалими. Однак було кілька лідерів, які змогли внести деякі істотні, хоча і тимчасові, зміни. Першим з них був Аманулла-хан, який правив з 1919 по 1929 рр. і зробив деякі найбільш помітні зміни, намагаючись об’єднати, а також модернізувати країну. Він пропагував свободу жінок у публічній сфері, щоб зменшити контроль, який патріархальні сім'ї здійснювали над жінками. Аманулла-хан наголосив на важливості жіночої освіти. Поряд із заохоченням сімей відправляти дочок до школи, він переконував їх прийняти більш західний стиль одягу для жінок. У 1921 році він створив закон, який скасував примусовий шлюб, дитячий шлюб та ціну нареченої, а також встановив обмеження на багатоженство, що є звичайною практикою серед домогосподарств в Афганістані.
Сучасні соціальні реформи для афганських жінок почалися, коли Сорая Тарзі, дружина Аманулли-хана, провела швидкі реформи, щоб покращити життя жінок та їх становище в сім’ї, шлюбі, освіті та професійному житті.Julie Billaud: Kabul Carnival: Gender Politics in Postwar Afghanistan Вона заснувала перший жіночий журнал (Irshad-e Naswan, 1922), першу жіночу організацію (Anjuman-i Himayat-i-Niswan), перші жіночі школи Masturat School (1920) та Ismat (Malalai) School (1921), перший жіночий театр у Пагмані та першу жіночу лікарню — лікарня Мастурат (1924);Afghanistan Quarterly Journal. група студенток з нових жіночих шкіл були включені до числа афганських студенток, яким було дозволено навчатися за кордоном у 1928 р. Сорая Тарзі показала приклад для скасування гендерної сегрегації, з'явившись зі своїм чоловіком, знявши покриття з голови на публіці, її приклад наслідували інші. Король заявив, що покриття голови є необов’язковим, дозволив західний одяг у Кабулі та зарезервував певні вулиці для чоловіків та жінок, які носять сучасний одяг. У 1928 році Аманулла відправив п’ятнадцять випускниць середньої школи Мастурат, дочок королівської родини та урядовців, на навчання до Туреччини. Сорая Тарзі була єдиною жінкою, яка потрапила до списку правителів Афганістану, і їй приписували, що вона була однією з перших і найпотужніших афганських та мусульманських жінок-активісток.
Сорая Тарзі викликала протест в афганському середовищі і сприяла остаточній загибелі правління її та її чоловіка в 1929 році. Падіння Аманулли-хана викликало серйозну реакцію, і його наступник відновив завісуRobin Morgan: Sisterhood is Global: The International Women's Movement Anthology і відштовхнув реформи в правах жінок, посиливши пурду. Жіноча асоціація, а також жіночий журнал, заснований Сораєю, були заборонені, школи для дівчат закриті, а студенток, яким було дозволено навчатися в Туреччині, відкликали до Афганістану і змусили надіти вуаль і знову увійти в пурду. https://reliefweb.int/report/afghanistan/history-education-afghanistan
Мохаммед Захір-шах
Наступники Мохаммед Надір-шах та Мохаммед Захір-шах діяли більш обережно, але, тим не менш, працювали над помірним і постійним покращенням прав жінок.Children of Afghanistan: The Path to Peace by Jennifer Heath, Ashraf Zahedi Жінкам було дозволено відвідувати заняття у жіночій лікарні Мастурат у Кабулі в 1931 р., а з 1939 р. — жіночі школи почали відкриватися знову, хоча перша середня школа для дівчаток офіційно називалася «школою медсестер», щоб запобігти будь-яким перешкодам. Після Другої світової війни модернізація була визнана урядом необхідною, що призвело до відродження жіночого руху. У 1946 р. була заснована урядова Асоціація жіночого добробуту (WWA) під керівництвом королеви Хумайри Бегум, яка надавала жінкам шкільні заняття та професійні класи, а з 1950 по 51 студентці приймали до Кабульського університету.
Після обрання Мохаммеда Дауд Хана прем'єр-міністром у 1953 році, соціальні реформи, які надали жінкам більшу присутність у публічній сфері, заохочувалися. Однією з його цілей було звільнитися від ультраконсервативної ісламістської традиції ставитися до жінок як до громадянок другого сорту. За свій час він досяг значних успіхів у напрямку модернізації.
Прем'єр-міністр ретельно і поступово готував емансипацію жінок. Він розпочав з того, що представив жінок-робітниць на Радіо Кабул у 1957 році, відправивши жінок-делегаток на Азійську жіночу конференцію в Каїрі, а також у 1958 році працевлаштував сорок дівчат на урядовий гончарний завод.Tamim Ansary (2012) Games without Rules: The Often-Interrupted History of Afghanistan Коли цього не відбулося без заворушень, уряд вирішив, що настав час для дуже суперечливого кроку «розкриття». У серпні 1959 року, у другий день фестивалю в Єшині, королева Хумайра Бегум та принцеса Бількіс з’явились у королівській ложі на військовому параді разом із дружиною прем’єрміністра Заміною Бегум. Група ісламських священнослужителів надіслала прем’єр-міністру лист на знак протесту і вимагала поважати шаріат. Прем'єр-міністр відповів, запросивши їх до столиці, пред'явити йому доказ того, що Святе Письмо справді вимагає бурку. Коли священнослужителі не змогли знайти такий уривок, прем'єр-міністр заявив, що жінки-членкині королівської сім'ї більше не будуть носити бурку, оскільки ісламський закон цього не вимагає. Хоча бурку ніколи не забороняли, за прикладом королеви та дружини прем’єр-міністра наслідували дружини та дочки урядовців, а також інші міські жінки вищого класу та середнього класу, з Куброю Нурзай і Масумою Есматі-Вардак.
Конституція Афганістану 1964 р. надавала жінкам рівні права, включаючи загальне виборче право та право балотуватися на посаду. У містах жінки мали змогу виглядати відкритими, служити на державних посадах та працювати на посадах науковиць, вчительок, лікарок та державних службовиць, вони також мали значну свободу зі значними можливостями освіти. Жінки також почали з'являтися в засобах масової інформації. Рухшана відома як одна з перших афганських поп-співачок, що стала відомою в 1960-х роках.
Проте, незважаючи на зусилля Асоціації добробуту жінок (WWA), більшість жінок продовжували бути виключеними з цих можливостей, оскільки ці реформи мали невеликий ефект за межами міст і стосувалися переважно жінок з еліти. Сільська місцевість була глибоко патріархальним, племінним суспільством, і на зміни сільських жінок не вплинули реформи, що відбувалися у містах.
У 1977 році Міною Кешвар Камаль було засновано Революційну асоціацію жінок Афганістану (RAWA). RAWA все ще працює в афгано-пакистанському регіоні.
Комуністична доба Демократична Республіка Афганістан (1978–1987 рр.) та Республіка Афганістан (1987–1992 рр.), які послідували за Саурською революцією 1978 р. , яка повалила уряд Мохаммеда Дауд Хана, були періодом безпрецедентної рівності жінок в Афганістані. Комуністична ідеологія офіційно відстоювала статеву рівність та права жінок, і комуністичний уряд намагався впровадити її — хоча і без успіху — у всіх класах як у міському, так і в сільському Афганістані.Diasporas and Diplomacy: Cosmopolitan Contact Zones at the BBC World Service
У 1978 р. уряд на чолі з Нур Мухаммед Таракі надав жінкам рівні права. Це дало їм теоретичну можливість вибирати чоловіка та кар’єру. Політику емансипації жінок уряду активно підтримувала Демократична жіноча організація Афганістану (DOAW), а пізніше Рада афганських жінок (AWC), яка прагнула її впровадити. До 1989 року AWC очолювала Масума Есматі-Вардак. AWC налічувала близько 150 000 членок майже у всіх провінціях. AWC надавала соціальні послуги жінкам в Афганістані, у боротьбі з неписьменністю, та надавала професійно-технічну підготовку в секретарській, перукарській та виробничій сфері.
За часів комунізму права жінок підтримувалися як афганським урядом, так і урядом СРСР, який його підтримував. На відміну від того, що було за часів монархії, коли права жінок обмежувалися лише жінками міської еліти, комуністи намагалися реалізувати гендерну рівність та права жінок для всіх класів суспільства, а також для сільських жінок та дівчат.Timothy Nunan: Humanitarian Invasion: Global Development in Cold War Afghanistan
Ідеологічне застосування комуністичним урядом емансипації жінок у сільській місцевості проходило у формі примусової кампанії з навчання грамоти серед сільських жінок, якій вкрай протистояли, зокрема, в пуштунських племінних районах. Комуністи також скасували патріархальні звичаї, які все ще поширені в сільській місцевості, такі як ціна нареченої, і підвищили вік згоди дівчат до шлюбу до шістнадцяти років. Політика відкриття (зняття бурки) та обов'язкового навчання для дівчаток та хлопчиків, однак, отримала сильну реакцією з боку консервативного сільського населення та сприяла опору проти Рад та комуністичного режиму. Сільський консервативний ісламський та антикомуністичний рух опору визнав міське населення виродженим через реформи соціальної модернізації комуністів, особливо через жіночу емансипацію, в якій міські жінки змішувалися з чоловіками та брали участь у суспільному житті,War at the Top of the World: The Struggle for Afghanistan, Kashmir and Tibet і освіта для жінок, і взагалі права жінок, сільське населення стало асоціювати з комунізмом та атеїзмом.