Висло́боки — село в Україні, у Львівському районі Львівської області. Населення станом на 2016 рік становило 390 осіб. Орган місцевого самоврядування — Жовтанецька сільська рада.
Географія Село Вислобоки розташоване на давньому торговельному шляху Львів – Луцьк.
Більшість сільських вулиць простягається у напрямку з півночі на південь, загалом, територія села має лінійно-схилове розташування. Сьогодні площа населеного пункту інтенсивно зростає за рахунок нових забудов у північно-західній та східній околицях населеного пункту.
За фізико-географічним районуванням територія села належить до Пасмового Побужжя, що є складовою частиною фізико-географічної області Малого Полісся.
Пасмове Побужжя — це унікальний природний регіон лесового лісостепового типу зі значною часткою комплексів поліського типу (боліт і лук), які займають понад 30 % загальної площі району. Назва Пасмове Побужжя означає, що район простягається з північного заходу на південний схід у вигляді шести довгих валів-пасом. Західною межею пасом є Розточчя. Вчені вирізняють шість пасом, назва яких походить від назв населених пунктів, що чітко простягаються вздовж них, а саме: Смереківське, Куликівське, Грядецьке, Малехівське, Винниківське та Дмитровецьке. Власне село Вислобоки розташоване на Куликівському пасмі, а саме — у південній його частині.
Переважаючі висоти в околицях села — 240–275 м над рівнем моря. Найвища точка розташована на північний схід від села (неподалік від лісу у напрямку до Ременова) і має висоту, що ледь перевищує ніж 280 м; найнижча — на крайньому південному сході, у міжпасмовій долині (меліоративні канали на шляху до Запитова) з висотою 238 м. Перепад висот становить 45 м.
Топоніміка Достеменно не відомо походження назви населеного пункту Вислобоки. Побутувала думка, що назва походить від колишнього власника села пана Зигмунда Вислобідського. Але пан Зигмунд Вислобідський жив у період з 14.12.1837 до 11.02.1900 рр., а місцеву церкву Непорочного зачаття Святої Богородиці побудували 1763 року, і вже тоді село було заселене та мало 12 дворів. Перші священнослужителі села ієрей Георгій, ієреї Михаїл та Стефан, які служили у селі до 1785 року, підписувалися як вікарії Вислобіцькі. Отож назва села Вислобоки давніша за час панування Зигмунда Вислобідського.
Цікавими є мікротопоніми села. У селі поширеними є такі топонімічні назви: В кінци, За селом, За гостинцем, Журавинка, На болоті, На парциляції, Заливок, Денекова гора, На Рові, Під Лісом, На Окописку, На Горбі, На Обидрі, На Вербці та інші. Здебільшого топонімічні назви мають орієнтаційне значення (за селом, на горбі тощо). Цікавими є назви Журавинка, Заливок і На Обидрі. Зокрема, назва Журавинка вказує, що колись тут було багато журавлів. Назва Заливок, імовірно, означає, що в давнину потік, що витікає зі ставка, був повноводнішим і розливався під час сильних злив чи весняного водопілля. Назва На Обидрі вказує на територію, що розташована на шляху Вислобоки — Підліски (ще донедавна на полі, зліва перед Підлісками, стояла одиноко хата — остання, що залишилася від хутора Обидра). Власне, колись там був хутір, який мав назву Обидра. Назва На Вербці стосується земельних ділянок поблизу межі з Ременовом, на неї можна натрапити на старих польських топокартах 1931 року.
На топографічних картах 1854 р. і 1898 р. вказані топонімічні назви, на яких були розташовані колишні уділи земельних угідь (моргів поля) селян. Наприклад: Від дороги Сулимівської, Попеловичі (неподалік лісу у напрямі до Ременова), На Задвір'ї, Луки болотні, Хащі (по дорозі до Запитова).
Деякі топонімічні назви оповиті місцевими легендами та історіями. Наприклад, назва На болоті оповита легендою, що в напрямі через болотисту місцевість до Запитова людину може вчепити «блуд». Особа, котра добре знає шлях, може раптово збитися з дороги і втратити орієнтацію у навколишньому просторі. Дехто дорогою через канали раптово змінював напрям руху і виходив у зовсім іншому місці, наприклад, десь поблизу Ременова чи Підлісок. Ймовірно, така ситуація пов'язана з поганою видимістю у напрямі з Запитів — Вислобоки. Поблизу каналів висота поверхні є значно нижчою, ніж у селі. Потрібно піднятися схилом на пагорб (пасовище), щоб добре зорієнтуватися у напрямі руху. В наш час втратити орієнтування важко, адже у напрямі з Запитова облаштовані польові дороги вздовж меліоративних каналів. В давнину там були суцільні болота і це лякало місцевих жителів.
Населення Перші відомості про кількість жителів у селі пов'язані з будовою храму Непорочного зачаття Пресвятої Богородиці. Як вказано у джерелах, на час будівництва храму у селі було всього 12 дворів. Вже 1880 року у селі було 40 будинків і 247 мешканців, а 1921 року проживало 336 осіб, 1943 р. — 368 осіб. Приємно, що кількість жителів села, хоч і повільно, проте зростає, і вже станом на 2012 рік у селі мешкає 390 осіб.
Щодо національного складу, то 1880 року 222 особи ідентифікували себе як українці, 25 — як поляки. Вже 1921 року у селі проживало 285 українців, 21 поляк і 10 євреїв. Крім цього, у панському дворі проживало 10 українців і 10 поляків. Попри те, що у різні періоди у селі проживали і поляки, і євреї, більшість жителів села завжди вважала себе українцями, була національно свідомою впродовж усього історичного періоду існування села.
Поселення у селі 1854 року концентрувалося навколо потоку Вислобіцький (таку назву потік мав на кадастрових планах того періоду). Тобто всі житлові двори були лінійно розміщені з півночі на південь. Від початку існування села найпоширенішими прізвищами були: Шерстило, Гораль, Прешляк, Рубель, Лесюк, Куліш. Найбільша кількість власників дворів у селі мала прізвище Шерстило, що дає підстави стверджувати: цей рід є найдавнішим і бере свій початок від заснування села. Крім вищезгаданих прізвищ, 1854 року у селі проживали роди: Пасічник, Куць, Дацко, Плекан, Маліцкий, Дмитрів, Бахур, Нестор. Як бачимо, багато прізвищ збереглося й сьогодні, проте з певною граматичною трансформацією. Зокрема, прізвище Прешляк стало Пришляк, Гораль — Гураль, Куць — Куц, а Чирковський — Чайковський. Також збереглися місцеві прізвиська, що мають походження з прародів. Наприклад, у селі мешканців кличуть Шерстилові, Гуралеві, Пасічникові, тобто ці прізвиська є нащадками однойменних прізвищ.
Крім житлових дворів місцевих жителів, у селі також були панський маєток, ґміна і корчма. Панський маєток розкинувся на рельєфному підвищенні, у Вислобоках цю місцевість називають Денекова гора. Панський двір мав велику площу і складався з двох частин. Житлова частина була розташована у приміщенні, котре мешканці села у XX ст. використовували як сільський клуб. Прізвище пана, що мешкав у селі 1854 року було Вислобоцький, звали його Ієронім.
Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваКількістьВідсотокукраїнська390100%
Місцевий говір Мова спілкування у селі є говіркою, що за географічним розташуванням зберігає риси південно-західного наріччя, наддністрянської та частково волинської говірок. Говірка у селі тотожна з говіркою сусідніх сіл, зокрема Запитова, Ременова, Жовтанець, Сулимова тощо.
Характерними рисами місцевої говірки є пониження ненаголошеного звуку [е] до [и], наприклад: [бири́] (бери); [визи́] (вези); [мин'í] (мені) і т. д. Для дієслів характерною є зміна закінчень, наприклад: у третій особі однини теперішнього часу замість закінчення [с'а] місцеві жителі вживають [с'і], тобто замість «миється» — [ми́йис'і]», замість «крутиться» — [кру́тис'і], а ще [пиче́с'і], [смійе́с'і], [ба́вис'і] і т. д. Також, часто приставка [с'і] стоїть на початку дієслова, наприклад: [то с'і зро́би в понид'íлок]; [мин'í с'і не хо́чи] і т. д. У побуті також часто вживають іншомовних слів та діалектизмів, багато з яких вже потроху йде в забуття. Наводимо таблицю найуживаніших діалектизмів, що вже потроху зникають з обігу в побутовому мовленні: +Найуживаніші діалектизми, що зникають з обігу в побутовому мовленні Діалектизм Тлумачення Алярм Сигнал, нагально Андрут Вафельне печиво, або коржі Бальон М'яч БанякКаструля БантиКурятник БатярХуліган БелюгаРядно БздураНісенітниця БігмеПрисягаюся БрамаВорота БуськоЛелека БуркиВалянки Вар'ятОсоба несповна розуму ВельонФата молодої ГорнєГорнятко ГараСамогон ГарапатиПрацювати ГриматиСтукатиГонорЧестьҐудзВузолДрагліХолодецьЗаліскоПраскаКамізелькаБезрукавкаКанапаДиванКалабаняКалюжаКрижіНижня частина спиниКрухиСолодке пісочне печивоЛєгумінаЩось смачненькеМацьокШлунок; так ще називали теплу вовняну хусткуНаливайкиОладкиОбцасКаблукПательняСковорідкаПащекаРотПащекуватиГрубо розмовлятиПляцМісцеПубліка Особа поганої поведінкиПуделкоКоробка Пулярис ГаманецьПутняВідроПуцуватиЧиститиРаменоПлечеСіктиСапати городСклепМагазинСклєнкаСклянкаСлічнийСимпатичнийСподніШтаниСтрихГорищеЦвикліЧервоний бурякЦвібак БісквітШлябанЛавка з спинкою
Освіта Перші спогади про школу у Вислобоках здайдено у праці отця Йосипа Іванця, який пише:«Школа у Вислобоках була дуже лиха стара маленька і стояла при дорозі на болоті. Пляцу громада не мала відповідного під школу а втім і не рада була дати якийсь пляц. В р. 1901 виберав ся до Росиї Гнат Плєкан тож продавав свої поля і пляц мешкальний з будинками. Пляц сей надавав ся дуже на школу».Отець Йосиф Іванець потай від громади купив ділянку за 350 ринських і на її місці було збудовано теперішню школу і відкрито читальню «Просвіта». У праці отця Костя Панаса «На переломі» подано відомості про пам'ятну дошку, на котрій викарбувано всіх, хто навчав грамоти і давав знання в молодшій школі у Вислобоках. Подаємо копію цієї таблиці. +Пам'ятна дошка у селі Вислобоки з прізвищами усіх вчителів, що працювали у навчальному закладі упродовж 1850–1974 рр. ВчителіРоки праціВчителями у першій школі, що мала назву «Дяківка», були: Зейс, Щурат, Мазуркевич1850–1873 рр.Початкова школа: І. Коваль1873–1880М. Мош1880–1884М. Лободич1884–1885М. Зелений1885–1906Св. Й. Іванець1885–1914А. Зелений1906–1918І. Боберська1918–1920Л. Гелемеївка1920–1929М. Олеачек1929–1933Й. Пйотрчак1933–1936 І. Прудиус1936–1939С. Войтович1939–1940О. Бень1940–1942Й. Лисак1942–1958 Г. Циган1945–1948Т. Мельник1957–1971І. Мельник Шерстило Ольга і Шерстило Олена згадують, що за Польщі їх вчив пан (вчителя тоді кликали паном). Викладали лише польською мовою, а навчання тривало чотири роки, або «чотири кляси». Польський вчитель (його прізвище було Прудиус) з огидою ставився до сільських дітей, боявся брати їх за руку і завжди на клямку дверей клав папір, коли хотів відкрити чи закрити двері. Діти з нього кепкували і давали різні прізвиська.
У повоєнні роки у школі вчителював пан Лисак. Він навчав українською мовою, але його дружина була полькою, отож невдовзі вони залишили село та переїхали до Польщі. Тривалий час шкільне життя було під опікою Мельник Тетяни Іванівни та Мельник Івана Йосиповича. Вони навчили грамоти не одне покоління села Вислобоки, працювали у школі з повоєнного часу аж до 1978 року. Тетяна Іванівна здобула фах педагога зразу після закінчення школи, а перший фах Івана Йосиповича був пов'язаний з пошиттям одягу. Батьки Івана Йосиповича були вивезені у Сибір, він чудом врятувався від заслання і самостійно здобував освіту і фах. Після закінчення педагогічного училища у Львові він разом з дружиною почав вчителювати спочатку у селі Пікуловичі (там народилася їхня старша донька Надія), потім — у селі Сивороги, Малий Полюхів, а вже далі у селі Ременів та Вислобоки.
Тривалий час у селі школа була закритою. У шкільному приміщенні розмістили цех з пошиття брезенту, дощовиків, целофанових пакетів та сумок. Покоління 60-х — 70-х років народження відвідувало школу у Ременові. Діти від першого класу щодня їздили громадським або шкільним транспортом у село Ременів.
З отриманням нашою державою незалежності молодшу школу знову відновили, і діти сьогодні мають змогу до четвертого класу навчатися у рідному селі. На жаль, школа перебуває у вкрай незадовільному стані і потребує зусиль влади та громади до оновлення та реконструкції.