«Сталінки», сталінські будинки, сталінські будівлі — загальноприйнята розмовна назва багатоквартирних будинків, які споруджувалися в СРСР з 1933 року до початку 1960-х років, головним чином під час правління Йосипа Сталіна, переважно в стилі неокласицизм ("сталінський ампір"). Сталінки являють собою капітальні багатоквартирні будинки з усіма комунальними зручностями, висотою від двох поверхів і стінами з негорючих матеріалів.
Загальний опис
Походження назви та варіанти Для позначення даного типу будівель використовуються назви «сталінський будинок», «сталінка» та (рідше) «сталінська будівля». Всі назви походять від імені Йосипа Сталіна, в період правління якого ці будинки зводилися. Частотність вживання словосполучення «сталінський будинок» в Москві і Петербурзі вище в міру кількості і питомої ваги цього типу будинків в складі житлового фонду цих міст. Разом з тим, термін «сталінка» вживається також і у всіх інших великих містах СРСР, і перш за все, в районних і промислових центрах країни (Смоленськ, Магнітогорськ, Владивосток тощо) квартири в будинках зазвичай називають «сталінками», вираз «сталінська квартира» менш вживається. Як синонім «сталінці», можуть застосовуватися назви «повногабаритна» або «повнометражна» квартира («повнометражка»), з можливим уточненням «у будинку побудови 1950-х років».
Історія і період будівництва До «сталінських» також відносять житлові будинки, зведені як до німецько-радянської війни, починаючи з II п'ятирічки (1933—1937), в числі завдань якої було визначено «рішуче поліпшення всієї житлової та комунальної справи в СРСР», так і з моменту початку післявоєнної відбудови, аж до 1955 року, коли було прийнято рішення «Про усунення надмірностей у проектуванні і будівництві».
Фактичне будівництво сталінок припинилося приблизно до 1960—1961 років, коли в найбільших містах було завершено зведення містобудівної значущих проєктів, що не підлягали зміни. Так, у кадри одного з сюжетів фільму «Старий Хоттабич» (Ленфільм, 1957), знятого в Московському парку Перемоги, потрапляє незавершене будівництво 12-поверхових секцій будинку № 44 по Кузнецовській вулиці, силует якого за планом замикає одну з центральних меридіональних алей парку.
Стиль будинків довоєнної побудови іноді атрибутують як постконструктивізм, а післявоєнних — як «сталінський ампір».
Епоха класичних будинків у сталінському стилі завершилася після прийняття постанови про боротьбу з архітектурними надмірностями. У 1956—1960 рр. зводилися будівлі перехідного типу, в яких поєднувалися «сталінська» монументальність і практично повна відсутність будь-якого декору. Такі напівсталінки-напівхрущовки («обдерті сталінки») можна у великій кількості зустріти в Москві та інших містах колишнього СРСР. Зокрема, будинками такого типу забудована північна частина Профспілковій вулиці в Москві. Житлові приміщення в «обдертих» будинках все ще проектувалися за «сталінським» нормам, викладеним в ДБН 1954 року .
У першій половині 1950-х років узято курс на стандартизацію житлового будівництва. У будівництво впроваджуються типові залізобетонні вироби заводського виробництва для прискорення будівництва, йде відмова від пожежонебезпечних дерев'яних перекриттів на користь збірних залізобетонних плит, з'являються сталінки, що зводяться за типовими проектами.
Будівництво сталінських будинків різко скоротилося з 1958 року, коли були прийняті орієнтири на індустріальне масове житлове будівництво та здешевлення будівництва за рахунок зменшення розмірів житлових приміщень, що призвело до появи масивів з дешевих типових «хрущовок». Окремі сталінські будинки по інерції добудовувалися до 1961 року.
Планування Як правило, сталінська квартира має значне число кімнат — зазвичай три-чотири, рідше дві або більше чотирьох. Однокімнатні сталінки будувалися обмежено. Кімнати можуть бути як окремими, так і суміжними (в трикімнатних сталінках зазвичай суміщені дві кімнати).
Загальна площа сталінок зазвичай становитьАгентство недвижимости — Красноярск:
1-кімнатна — 32-50 м²; 2-кімнатна — 44-70 м²; 3-кімнатна — 57-85 м²; 4-кімнатна — 80-110 м².
Пізні сталінки, що зводилися в 1950-ті роки до початку масового будівництва хрущовок, проектувалися згідно ДБН 1954 року. Відповідно до ДБН, всі житлові будинки поділялися на три класи — I (найвищий), II, III — у залежності від їх довговічності, вогнестійкості, забезпеченості комунальними зручностями та оздоблення приміщень. Число кімнат у квартирі Житлова площа квартири, м 2 Мінімальна площа, м 2 кухні спільної кімнати спалень 1 18-22 7 - - 2 25-32 7 16 9 3 36-50 7 16 9 4 56-65 8 18 9 5 80-95 10 24 9 6 100-120 12 30 9 7 130-160 15 30 9 Квартири в пізніх сталінках повинні були мати житлові кімнати, кухню, передню, ванну або душову кімнату (крім будинків III класу і малоповерхових будинків II класу), вбиральню, господарську комірчину не менше 0,6 м2 або вбудовані шафи. Висота стель в житлових кімнатах встановлювалася не нижче 3,0 м. Квартири забезпечувались центральним водопостачанням, каналізацією, центральним опаленням. Будинки низького класу в разі неможливості підключення до мереж могли проєктуватися з пічним опаленням, а також без водопроводу і каналізації — з можливістю подальшого каналізування будинку.
Класифікація будинків За конструкцією будівель і плануванні квартир сталінки діляться на два типи: «номенклатурні» та «рядові» сталінські будинкиСталинка — особенности планировки.
Номенклатурне (елітне) житло
Номенклатурні будинки (також «відомче житло» («вєдомкі»)) будувалися для вищих верств радянського суспільства. У них, головним чином, проживали партійні, радянські і господарські керівники, вищі військові чини і працівники силових структур, відомі представники наукової та творчої інтелігенції.
Номенклатурні будинки мають гарне планування з холами і двома — чотирма квартирами великої площі на поверсі. Квартири в цих будинках мали просторі кухні, роздільні санвузли, спочатку великі, як правило, ізольовані кімнати площею від 15 до 25, а місцями навіть до 30 м², підсобні приміщення. У деяких будинках (Верхня Маслівка, буд. 1, буд. 3) передбачалися майстерні для скульпторів і художників. У «сталінських» квартирах з 3-4 кімнатами і більше при односімейному заселенні їх власники могли влаштовувати кабінети, бібліотеки, дитячу кімнату тощо. На нижніх поверхах таких будинків квартири з тим же числом кімнат і аналогічним плануванням могли відводитися під комунальне заселення, в тому числі як службова житлоплоща для співробітників охорони, двірників тощо.
Директорське житло
Зазвичай «директорські» будинки мають класичні архітектурні форми і небагатий декор, самі будівлі великі, з високим бельетажом. При зведенні будівлі штукатурились і прикрашалися ліпним декором; перекриття — залізобетонні або комбіновані. У будинках вище п'яти поверхів обов'язкові ліфти, нерідкі індивідуальні сміттєпроводи на кухнях. Стелі в номенклатурних будинках мають висоту 2,9-3,2 метрів і більше.
Будинки цього типу зводилися в центрі міста, при забудові проспектів і магістральних вулиць, поблизу площ. Зазвичай вони побудовані за індивідуальними проєктами і є архітектурними пам'ятками міст.
Після припинення будівництва сталінських будинків на зміну номенклатурним сталінкам прийшли вежі Вулиха, а потім цеківські будинки.
Рядові будинки Рядовими «сталінками» часто називають будинки з квартирами дещо зменшеної площі. Припущення, що вони будувалися тільки «для робітників» помилкове, бо саме робітники — за офіційною ідеологією передовий клас — особливо, передовики виробництва, отримували ордери на заселення в квартири поліпшеного планування. В силу відносного надлишку 3-4-кімнатних квартир по відношенню до реального демографічного складу «черговиків», частина з них відводилася під комунальне заселення, однак і тут говорити про ухил на користь робітничого класу не доводиться. Так звана «коридорне» планування будівель, визначаються по фасаду, як «сталінки», вказує на те, що за проєктом вони спочатку передбачалися для розміщення гуртожитків для робітників і студентів. Площі кімнат в квартирах рядових «сталінок» менші, ніж у будинках поліпшеного планування, але все одно за загальним правилом (продиктованим, в тому числі, високими 3-метровими стелями) перевищують 10 кв. м, що набагато більше, ніж в хрущовках і пізніших будинках. У трикімнатних квартирах і більших, пара кімнат могла бути умовно суміжними. Від використання додаткових дверей, що з'єднувала ці кімнати, мешканці могли за своїм бажанням відмовитися; такі кімнати називалися суміжно-ізольованими. Архітектура рядових сталінок утилітарна; від ліпного декору могли відмовлятися на користь рустовки стін, профільних карнизів та інших найпростіших прийомів, що дозволяють уникнути ефекту «плоскої стіни», що панує в будинках панельної забудови.
Зовнішні стіни будівель з червоної або силікатної цегли іноді не штукатурились; горищні перекриття застосовувалися дерев'яні. У сталінках, що зводилися для розміщення гуртожитків, була відсутня ванна кімната. Подача гарячої води, в залежності від інженерного забезпечення міських кварталів, здійснювалася або від мереж ТЕЦ, або шляхом газифікації квартир з установкою нагрівальних колонок. У всіх будинках (не тільки «сталінках», але пізніше і в «хрущовках») повоєнної забудови сміттєпровід і ліфт встановлювалися тільки при поверховості в 6 поверхів і вище, незалежно від контингенту людей, які отримували в них безкоштовне житло.
Рядові сталінки могли будуватися в робітничих селищах, селищах міського типу або в кварталах міст, призначених для заселення робітниками заводів. Залежно від художньої концепції, встановлюються для проєктних майстерень, і з урахуванням завдання економії коштів, при формуванні таких кварталів могли використовуватися, поряд з індивідуальними, деякі типові рішення, проте на відміну від концепції масового будівництва, прийнятої при Хрущові, однотипних житлових масивів («черемушок») при цьому не виникало. Фасадне рішення «сталінок», призначених для робітників і студентських гуртожитків, при цьому концептуально не відрізнялося від будівель для поквартирного заселення.
Малоповерхові сталінки Поширеним видом пересічних сталінок є малоповерхові будинки заввишки від одного до трьох поверхів. Найбільш поширеними є двоповерхові будинки на 8-18 квартир, однак будувалися і значніші триповерхові багатоквартирні будинки, будинки з мезоніном, а також одноповерхові індивідуальні або спарені котеджі.
Малоповерхові сталінки будувалися в період після війни аж до 1960 року. Будинки будувалися за заздалегідь спроєктованим типовими серіями, що включав в себе кілька варіантів будинків: одно-, дво-, трьопід'їздні, кутові і з магазинами на першому поверсі, а також гуртожитки.
Малоповерхове будівництво використовувалося через те, що при будівництві давало такі переваги: не вимагало застосування дефіцитної будівельної техніки, могло вестися силами малокваліфікованих робітників, в тому числі військовополонених німців та ув'язнених, а зведення будинку займало не так багато часу. Цим обумовлені прізвиська таких будинків — «німецькі будинки», хоча далеко не всі ці будинки будувалися німцями. У Санкт-Петербурзі поширена назва «німецькі котеджі» через їх малу поверховість (2-3-и поверхи) в порівнянні з основною забудовою. У 1990-ті та 2000-ті роки в деяких таких будинках викуповувалися всі квартири, після чого вони перетворювалися на «справжні» котеджі (індивідуальні житлові будинки).
Конструкція малоповерхових будинків була полегшеною: стіни з цегли з пустотною кладкою або з шлакоблоків, дерев'яні перекриття, відсутність підвалу.