Раїса Самуїлівна Гуревич, після 1945 року Раїса Кальца ( також 28 грудня 1894 або 1897Raissa Gourevich Calza «I miei primi vent'anni» Опубликованная в 1989 году устная автобиография Раисы Гуревич начинается словами «Я родилась в России в 1897 году» («Miei primi vent'anni», в сборнике D. Fagioli. Ricordando Raissa, Roma, 1989) — 24 січня 1979) — італійська танцюристка, артистка балету і класична археологиня українського походження. Модель для низки портретів та інших картин Джорджо де Кіріко.

Біографія Народилася 15 грудня 1894 рокуАнтонелла д'Амелия. Раиса Гуревич и итальянская культура : Дата народження — 15 грудня 1894 року — відома з отриманого нею в 1921 на ім'я Раїси Кролль-Лорк посвідчення особи («Raissa Kroll-Lork, artiste, mariée, Odessa 15/XII/1894, âge — 26, taille-petite, cheveux noir, yeux bleux, visage ovale»). Проте в щоденниковому записі від 21 квітня 1932 Раїса Гуревич вказала свій вік: 35 років. або в 1897 році в Одесі в родині лісопромисловця, мецената, купця першої гільдії Самуїла Лазаревича (Шмуля Лейзеровича) Гуревича (1863 — 2 січня 1939 Варшава)Два объявления о смерти в варшавской газете «Nasz Przegląd» от 3 января 1939 года (факсимиле) : Похоронен на еврейском кладбище на Окоповой улице. Ещё одно извещение о смерти в той же газете за 4 января 1939 года : Здесь указывается имя сына — Иосиф.Незабытые могилы. Российское зарубежье: некрологи 1917—1997: В 6 т. Т. 2. Г — З / Рос. Гос. Б-ка; Сост. В. Н. Чуваков. — М., 1999. С 277.Некрологи: Новое русское слово. — Нью-Йорк, 1939, 2 янв., № 9482; Последние новости. — Париж, 1939, 8 янв., № 6495. і Берти Йосипівни Герценштейн (1867—1919)Антонелла Д'Амелия. Раиса Гуревич и итальянская культура . Образы Италии в русской словесности (Томск, 2011).. Була наймолодшою з п'ятьох дітей. Батько, випускник Житомирської чоловічої гімназії, з братом Левом керував зразковим дослідним господарством в маєтку Корені в 20 км від Брест-Литовська (1900—1913), після продажу якого в 1913 році вони перевели свій торговий дім у Санкт-Петербург і поселилися на вулиці Галерній, № 14 і пізніше на Ординарній, № 3б. Тут він в 1914 році заснував макаронну фабрику і в тому ж році придбав маєток (майорат) в Тервусі на північному березі Ладозького озера, де Раїса провела кілька років, поки батько не був змушений продати його в 1919 році. Маєток відвідували Микола Реріх, Леонід Андрєєв та інші діячі російської культури, яким С. Л. Гуревич надавав фінансову підтримку.

Раїса росла в Брест-Литовську, вчилася в Санкт-Петербурзі. За бажанням батька стала танцюристкою і акторкою. На театральній сцені в Москві познайомилася з режисером Георгієм Кролем, з яким одружилася. У 1919 році знялася в його фільмі «» під псевдонімом Раїса Лорк. Це був перший фільм в історії незалежної Фінляндії.

Після Жовтневої революції, яка застала їх в сімейному маєтку в Тервусі, Раїса з чоловіком виїхали з Фінляндії і 30 квітня 1920 року через Англію і Францію переїхали в Турин до одного з компаньйонів батька, Ріккардо Гуаліно. Після нетривалого перебування в Римі (з 9 по 20 липня 1920 року) вони прибули в Берлін, де провели наступні два роки і лише в листопаді 1922 року повернулися до Італії. В офіційних документах цього часу вони значилися як Raissa Kroll-Lork і George Kroll. Наступні півтора року вони багато подорожували Італією, Північною Африкою та Францією, а в січні 1925 року повернулися в Рим.

У 1923 році Раїса танцювала головну партію у Германа Шерхіта в римській постановці «Історії солдата» (театр дельї Ундічі або театр Піранделло). Під час цієї роботи Раїса познайомилася з італійським художником Джорджо де Кіріко, який робив декорації і костюми для постановки. В результаті бурхливого роману Раїса розлучилася з Георгієм Кролем, який наприкінці 1925 року повернувся до Росії, і в грудні 1925 одружилася з де Кіріко. У 1926 році чоловік написав картину «Подружжя», де зобразив себе і Раїсу. У Парижі Раїса де Кіріко захопилася археологією і навчалася в Школі Лувру у Шарля ПікараЗа іншими даними, закінчила відділення класичної археології Сорбони. У 1930 році чоловік переїхав до своєї нової пасії (і майбутньої дружини) Ізабелли Пакшвер (1909—1990), єврейки з Варшави. Після розлучення в 1931 році Раїса поїхала в Рим.

У фашистській Італії через відсутність формальної освіти і наявність єврейського походження Раїса не змогла знайти роботу за фахом археолога. З 1937 року працювала фотографкою і помічницею директора розкопок в Остії-Антик. Очолював ці розкопки італійський історик і археолог Гвідо Кальца. Раїса одружилася з ним в 1945 році, за рік до його смерті. Овдовівши, пропрацювала на археологічних розкопках в Остії-Антик до 1968 року.

Раїса Кальца знала кілька європейських мов, публікувалася на археологічні теми, зробила багато наукових фотографій. В знак визнання її внеску в італійську археологію 2 червня 1967 року її було нагороджено золотою медаллю «За внесок в розвиток культури та мистецтва».

Померла 24 січня 1979 року в Римі в будинку для літніх людей. Була похована на кладовищі Сант-ЕрколаноSaint Ercolano's church недалеко від Остії-Антики, де також поховані Гвідо Кальца і . Її архів надійшов в Гуманітарну бібліотеку Сієни.

Родинні зв'язки

Її сестра Анна Самуїлівна Тумаркин була одружена з промисловцем Олександром Мойсеєвичем Тумаркіним (1885—1941) — директором заснованого його тестем Самуїлом Гуревичем акціонерного товариства і племінником філософа Ганни Тумаркин; він разом з іншим зятем С. Л. Гуревича очолював видавництво «Пантеон» в 1908—1910 роках поки З. І. Гржебіна був позбавлений права на видавничу діяльність. Їх внучка — американська історикиня-славістка Ніна Тумаркин (нар. 1945), професор і декан історичного відділення коледжу Уелслі Гарвардського університету, авторка численних праць з сучасної історії Росії та Радянського Союзу, зокрема монографій «Lenin Lives! The Lenin Cult in Soviet Russia» (Ленін живий! Культ Леніна в Радянській Росії, 1983 і 1997) і «The Living and the Dead: The Rise and Fall of the Cult of World War II in Russia» (Живі і мертві: Зліт і крах культу Другої світової війни в Росії, 1994), одружена з теологом Гарві Коксом. Інша внучка — Олена Френклі, директор заповідника біблійного ландшафту «Неот Кедумім» в Ізраїлі. Інша сестра Софія Самуїлівна Ройхель (17 квітня 1889 році, Одеса — ?) була одружена з випускником Юр'ївського університету, присяжним повіреним Олександром Ансельмовічем (Ісааком Анчеловічем) Ройхелем (1885—1933)Документы по истории и культуре евреев в архивах Санкт-Петербурга. Путеводитель. Ред. А. И. Иванов и М. С. Куповецкий. СПб: Мир, 2013. Стр. 250—251., сином кременецького казенного рабина, пізніше завідувача одеським громадським єврейським училищем і талмудторою, купцем першої гільдії, почесним громадянином Анчелом (Аншелем) Ісааковичем Ройхелем (1850—1910 або 1917). Їхня донька Ізабелла народилася 3 лютого 1907 року. А. А. Ройхель разом з іншим зятем Самуїла Гуревича А. М. Тумаркин був співвласником петербурзького видавництва «Пантеон» З. І. Гржебина в 1908—1910 роках. В еміграції родина жила в ПарижіВ автобиографии Раисы Гуревич «Мои первые двадцать лет» (1989) утверждается, что её сестра София эмигрировала в Берлин, затем была вынуждена бежать в Лондон, где вышла замуж за князя Оболенского.. Брат Борис, перервавши навчання в Нью-Йоркському університеті, у вересні 1918 повернувся до Фінляндії і вступив добровольцем в армію генерала Денікіна. У 1920 році разом з братом виїхав до Європи.

Монографії (Повна бібліографія Раїси Кальци)

Raissa Calza. Museo ostiense. Roma: La Libreria dello stato, 1947. Raissa Calza. Cronologia ed identificazione dell ' «Aggripina» Capitolina. Rome: Tipografia Poliglotta Vaticana, 1955. Galleria Borghese. Collezione degli oggetti antichi a cura di Raissa Calza . Roma: Gabinetto Fotografico Nazionale, 1957. M. Floriani-Squarciapino, I. Gismondi, G. Barbieri, H. Bloch, R. Calza. Le Necropoli. PI: Le tombe di età republicana e augustea. Roma: Istitito Poligrafico dello Stato, 1958. Raissa Calza, Ernest Nash. Ostia. Firenze: Sansoni, 1959. Raissa Calza, Maria Floriani Squarciapino. Museo ostiense. Roma: Istituto poligrafico dello Stato, Libreria dello Stato, 1962. Raissa Calza. I Ritratti. Ritratti greci e romani fino al 160 circo DC Scavi di Ostia. Roma: Istituto poligrafico dello Stato, Libreria dello Stato, 1964. Raissa Calza. Iconografia romana imperiale. Da Carausio a Giuliano (287—363 DC). Roma: L'erma di Bretschneider, 1972. Giuseppina Pisani Sartorio, Raissa Calza. La villa di Massenzio sulla via Appia: il palazzo, le opere d'arte. Roma: Istituto di studi romani, 1976. Raissa Calza. Antichità di Villa Doria Pamphilj. Roma: De Luca, 1977. Raissa Calza. Ritratti romani dal 160 circa alla metà del III seco. DC Roma: Istituto poligrafico dello Stato, Libreria dello Stato, 1978. Lidia Paroli, Guido Calza, Giovanni Becatti, Maria Floriani Squarciapino, Raissa Calza. La basilica cristiana di Pianabella. Roma: Istituto Poligrafico e Zecca dello Stato, Libreria dello Stato, 1999..

Джерела

Raissa Gourevich Calza «I miei primi vent'anni» (автобіографія Раїси Гуревич) Fagioli, Donatella (1989). Ricordando Raissa. Sistema Bibliotecario di Ateneo, Rome. Laura Nicotra. Archeologia al femminile. L'Erma di Bretschneider, 2004, p. 107, ISBN 978-88-8265-284-5 .

Примітки

Посилання БАЛЕРИНА, ДРУЖИНА ХУДОЖНИКА І АРХЕОЛОГ — три втілення Раїси Гуревич-Кальца Raissa Calza: The Muse Of Giorgio De Chirico With A Passion For Ancient Rome Archivio Raissa Calza