Ніл Вільям Ашкрофт ( 27 листопада 1938, Лондон — 15 березня 2021Neil Ashcroft, world-renowned theoretical physicist, dies at 82, Ітака) — американський фізик-теоретик, відомий роботами з фізики твердого тіла.
Біографія Ашкрофт народився в Лондоні, в 1947 році переїхав з родиною до Нової Зеландії. Навчався в Університеті Нової Зеландії, де отримав ступінь бакалавра (1958) і магістра з математики та фізики. У 1964 році в Кембріджському університеті захистив докторську дисертацію, присвячену обчисленню поверхні Фермі для алюмінію (наукові керівники — Джон Займан і ). Був постдоком у Чиказькому університеті та в Корнелльському університету, де в 1966 році отримав постійне місце і в 1975 році став професором. З 1990 року працював там іменним професором фізики (Horace White Professor of Physics), у 2006 році вийшов на пенсію та отримав статус почесного професора, проте продовжував роботу в групі Роалда Хоффмана. З 1979 по 1984 рік був директором Лабораторії фізики атомів і твердого тіла, з 1997 по 2000 рік керував Центром досліджень матеріалів, а з 1990 по 1997 рік був заступником директора Джерела синхротронного випромінювання високої енергії.
У 1986—1987 роках Ашкрофт очолював відділення фізики твердого тіла Американського фізичного товариства, членом якого став у 1976 році. З 1997 року був членом Національної академії наук США60 New Members Chosen by Academy, April 29, 1997, а з 2008 року — іноземним членом Російської академії наук.
Після довгої хвороби помер в Ітаці від пневмонії.
Наукова діяльність Роботи Ашкрофта присвячені різним аспектам фізики конденсованого стану, включаючи теорію функціонала щільності, теорію надпровідності, фізику рідких металів, властивості речовини при високому тиску, фізику переходу метал-діелектрик. Досліджував перехід водню в металевий стан при високому тиску і в 1968 році передбачив, що металевий водень може бути високотемпературним надпровідником. У 1990-ті роки передбачив зміну структури кристалічної ґратки літію в умовах високого тиску і перехід цієї речовини в більш провідну фазу. На початку 2000-х років припустив, що при високому тиску високотемпературними надпровідниками можуть ставати багаті воднем сполуки металів, що згодом експериментально підтвердилося для таких речовин як декагідрид лантану (Lanthanum decahydride ). У 1976 році після шести років роботи опублікував підручник «Фізика твердого тіла», що став класичним, написаний у співавторстві з Н. Девідом Мерміним. Згодом Мермін так згадував про спільну роботу над книгою:
Вибрані публікації
Русский перевод:
Примітки
Література
Ашкрофт Нейл (Ashcroft Neil W. ) на сайті Архівів РАН