Декоративний пацюк — підвид і одомашнена форма сірих пацюків (). З моменту одомашнення декоративних пацюків, було виведено багато їх різновидів, що характеризуються особливостями шерстяного покриву, загальної будови, кольорів і забарвлень, а також маркувань — плям білого кольору на основному забарвленні пацюка, частина з яких не стандартизована.
У XIX столітті в Англії були популярні битви щурів з тер'єрами, з 1856 року ці гризуни почали використовуватися в лабораторіях, а в наш час завойовують все більшу популярність як «тварини-компаньйони».
Середня тривалість життя пацюків становить 2–3 роки. Самці важать у середньому 400—650 грамів, самки — 250—450 грамів. Самці частіше бувають спокійними, самки ж більш активні та грайливі.
Історія одомашнення сірих щурів
Життя людей і щурів тісно переплелися в той час, коли людина навчилася вирощувати та зберігати зерно. У людей ці гризуни знайшли найкращі умови для життя, бо їм стало легше добувати собі прожиток. Слідуючи за людьми, щури поширилися по всіх континентах, а їх спільноти стали складніше організовані.
У XVIII столітті сірі пацюки прийшли з Китаю в Європу, і завдяки великим розмірам й агресивності швидко витіснили чорних щурів. Незабаром в Англії почали організовуватися змагання між щурами і тер'єрами. Для їх проведення відловлювали кілька сотень сірих щурів і поміщали у велику яму з прямовисними стінами, якими ті не могли вибратися.
Щуролов Джек Блек ловив і труїв щурів на вулицях Лондона, а альбіносів зберігав як дивовижних тварин. Згодом він зайнявся розведенням щурів й отримав кілька нових забарвлень (альбіноси, чорні, фавни та сірі) і різновидів маркувань. Разом із Джиммі Шоу (господарем місця боїв) у 1840—1860-х роках він продавав декоративних щурів «молодим леді для утримання в білячих клітинах».
Лінії лабораторних щурів Сірі пацюки стали одними з перших лабораторних тварин. Імовірно, щури використовувалися в експериментах і до XIX століття. Тим не менш, вони вперше згадуються як піддослідні тварини в 1856 році, коли у Франції були опубліковані результати проведеної на них роботи щодо адреналектомії. У 1877—1885 роках вчені почали експерименти з розведення пацюків-альбіносів і схрещування їх із дикими щурами. Незабаром альбіносів привезли у Філадельфію. Там, близько 1906 року, була створена перша аутбредна лінія щурів, названа Вістар (), за назвою інституту. Вона і зараз залишається однією з найпоширеніших. На основі Вістар були виведені такі лінії, як Спрег Доулі () і Лонг-Еванс (). Перша з них з'явилася у 1925 році в однойменному розпліднику Sprague-Dawley в штаті Вісконсін. Друга — Лонг-Еванс — була отримана шляхом схрещування сірих пацюків і щурів лінії Вістар Джозефом Лонгом і Гербертом Евансом (звідси й назва). У щурів цієї лінії є чорний або коричневий капюшон.
Щури лінії Цукер () були виведені для вивчення ожиріння та артеріальної гіпертензії. Вони бувають худими (домінантна ознака) або страждають ожирінням (рецесивна ознака), досягають ваги 1 кг та мають високий рівень ліпідів і холестерину у крові.
Перші організації У 1901 році на прохання міс Мері Дуглас в англійський Національний Клуб Миші (NMC) були включені щури, тоді ж для них заснували перші стандарти. Незабаром щури брали участь у NMC Aylesbury Town Show. До 1912 року до щурів з'явився інтерес і назву клубу офіційно змінили на National Mouse and Rat Club. Але 1921 року, після смерті міс Дуглас, популярність декоративних щурів знизилася, а в 1929 році клуб опустив слово «щур» з назви.
Протягом наступних 45 років інтерес до декоративних щурів був постійним, але невеликим. До січня 1976 року ентузіасти не мали достатньої підтримки для створення клубу. Національне товариство Декоративних Щурів стало першою в історії повністю щурячою організацією. Воно встановило стандарти та стало проводити регулярні виставки, завдяки чому інтерес до декоративних щурів зріс, а також були знайдені й стандартизовані багато різновидів декоративних щурів.
Декоративний щур в США
1906 року у Філадельфії була заснована перша лінія лабораторних щурів-альбіносів, що отримала назву за географічним принципом — лінія Вістар. Вона існувала до 1950 року й дала початок іншим лініям лабораторних щурів (не тільки альбіносів). Перший американський клуб — Асоціація селекціонерів мишей і щурів — з'явився в США в 1978 році, а через 5 років виникла Американська Асоціація любителів декоративних мишей і щурів (). Перші різновиди були привезені з Англії, але згодом фахівці почали виводити власні.
Згодом інтерес до декоративних щурів як до домашніх тварин значно збільшився. Вони стали популярнішими, а в різних країнах світу є клуби любителів щурів.
Відмінності від диких щурів У той час, як декоративні щури дуже схожі зі своїми дикими родичами, між ними є істотні відмінності. Найпомітніша — зовнішній вигляд. Випадкові мутації (в основному із забарвленням) можуть відбутися в дикій місцевості, але вони рідкісні.
Декоративні щури спокійніші й менш агресивні до людини завдяки селекції і, як наслідок, постійному відбору виробників із потрібним набором поведінкових якостей. Однак декоративні щури, як і будь-які інші домашні тварини, можуть здичавіти, і за кілька поколінь у природних умовах їхні поведінка й ставлення до людини можуть не відрізнятись від диких. Із цим феноменом регулярно доводиться стикатися любителям щурів, які займаються виловом колоній або сімей декоративних пацюків, які опинилися на вулиці.
У декоративних щурів більші маса тіла й плодючість. Вони менше побоюються нових продуктів, мають спокійнішу реакцію на світло й звук та менш розвинену . Дикі щури ведуть переважно нічний спосіб життя, іноді вирушають вдень на пошуки їжі, своєю чергою в одомашнених щурів це не так виражено. У бійці дикі щури видають різкіші крики, ніж домашні.
Одомашнені щури живуть довше, ніж дикі. Це пов'язано з тим, що декоративні щури захищені від хижаків, у них завжди є доступ до їжі, води, укриття та ветеринарного обслуговування. Середня тривалість життя складає приблизно 2-3 роки, на відміну від диких, які в середньому живуть менше 1 року. У диких щурів більші мозок, серце, печінка, нирка і наднирники. Тим не менш, декоративні щури, так само як і дикі, схильні до безлічі різних захворювань, серед яких особливе місце займають респіраторний синдром мишоподібних гризунів (респіраторні захворювання різної етіології), а також різні новоутворення (пухлини молочних залоз, головного мозку тощо).
Генетика Щури мають хромосомний набір 2n = 42 і приблизно 25 тисяч генів.
Забарвлення щура залежить від пігментів у його шерсті. Це в основному еумеланін (чорний і коричневий кольори) і феомеланін (жовтий і червоний кольори). У забарвленні щура велику роль грають розподіл і компактність пігменту на волосяному покриві, що своєю чергою диктується різними генами з різних локусів. Кожен локус відповідає за своєрідний ефект пігменту шерсті, а всі локуси показують, як щур буде виглядати.
Нові забарвлення, маркування та різновиди з'являються в результаті мутацій. Деякі з них негативно позначаються на здоров'ї декоративних щурів. Прикладом цього є агангліонарний мегаколон, що з'являється у щурів внаслідок неправильної міграції пігментних клітин. До щурів з порушеною міграцією не належать альбіноси, клітини яких взагалі позбавлені пігменту.
Різновиди декоративних щурів Будь-який щур може бути визначений за кількома характеристиками: забарвлення, маркування і тип шерсті, а також особливостями нестандартної статури. Деякі назви шерстяного покриву й забарвлення щурів були запозичені у кішок і собак (наприклад: сфінкси, рекси, хаскі, сіами й т. ін.).
Загалом у декоративних щурів можливі досить специфічні класифікації, наприклад, характеризує: Ruby Eyed (рубіновоокий) — колір очей; Cinnamon (цинамон) — забарвлення; Berkshire (беркшир) — маркування; Dumbo (дамбо) — вуха; Rex (рекс) — шерсть.
Колір шерсті та очей Поруч із «агуті», забарвленням диких пацюків, було виведено безліч інших забарвлень. Зараз зустрічаються щури абсолютно різних кольорів, які можуть бути різних відтінків білого, рудого, коричневого, чорного, сірого. Є також сіамські й гімалайські щури. Очі щурів можуть бути червоними (pink), чорними (black), рубіновими (ruby) або різними (Odd-eye) (одне око червоне, а інше чорне або рубінове). Рубінові очі, на перший погляд, можуть здатися чорними. Щури з червоними й рубіновими очима бачать гірше, ніж їхні чорноокі родичі. Іноді, щоб розглянути якісь предмети, вони крутять головою.
Нові щурячі забарвлення з'являються внаслідок мутацій, у більшості випадків рецесивних. Найчастіше це відбувається при комбінації відомих генотипів, а інколи — при модифікації вже наявних забарвлень. Чорний окрас — перша зміна забарвлення пацюків. Є дві групи мутацій, унаслідок яких змінюється забарвлення щурів:
до першої належать ті, які блокують утворення пігментних зерен, унаслідок чого утворюються ділянки білої шерсті, до другої належать мутації, які змінюють властивості пігментних зерен.
Триколірний щур
Своїм забарвленням триколірні щури нагадують черепахових кішок. Крім білої шерсті, у них є плями двох інших кольорів, наприклад, сірих, бежевих і рудих. У різних джерелах згадуються лише декілька щурів із таким забарвленням. Перший — Соляріс, який народився в лютому 2002 року на Алясці у двох чорних щурів з маркуванням «капюшон». Інший триколірний щур з'явився на світ у травні 2006 року, його назвали Пиловою Мишею Сябу-Сябу. У Соляріса народилися тільки звичайні капюшони, трибарвних щурят в його потомстві не було. У Пилової Миші щурят не було взагалі. З цього випливає, що ця ознака рецесивна.
Секції За стандартом AFRMA будь-який щур (якщо він не лисий) входить в одну з 4 секцій: Однорідний (Self) — забарвлення однорідне по всьому тілу щура. Тикований (Ticked) — кожна волосина пофарбована в кілька кольорів. Найпоширеніше забарвлення секції — агуті, яким володіє більшість диких сірих щурів. Комбінований (Pointed) — забарвлення, що складається з декількох кольорів (крім білого). Сріблястий (Silvered) — шерсть складається з чергованих сріблястих і основних волосин.
У кожну з цих секцій входять різні забарвлення.
Маркування
Щур будь-якого забарвлення може мати на тілі малюнок з плям білого й будь-якого іншого кольору. Таких щурів називають маркованими (marked). Існує багато маркувань. Ось деякі з них:
Англійський ірландський (English Irish) — на грудях білий трикутник, на передніх лапах «рукавички», а ступні задніх білі наполовину. Ірландський (Irish) — біла пляма на животі, на всіх лапах білі «рукавички», кінчик хвоста білий. Європейський плащовий (Berkshire) — біла пляма на животі й грудях, передні лапи білі наполовину, задні — до щиколоток, хвіст білий наполовину. Можлива наявність маленької плями на голові. Плащовий (Berkshire) — уся нижня частина тулуба біла, передні лапи білі до ліктя, задні — до щиколоток, хвіст білий наполовину. Можлива наявність білої плями на лобі. Блейз (Blazed Berkshire) — V-подібна біла пляма на мордочці, що починається від носа й досягає чола. Блейз охоплює зону вусів і звужується до точки між очима й вухами. Може поєднуватися з іншими маркуваннями. Капюшон (Hooded) — пофарбована частина (капюшон) покриває голову, шию, груди та плечі. Капюшон переходить в смужку, що йде уздовж спини до хвоста, третина якого біла. Кепковий (Capped) — верхня частина голови пофарбована, можлива біла пляма на лобі. Хаскі плащовий (Badger husky) — у цього маркування «чале» забарвлення. Нижня частина тіла й голови повністю біла. На голові блейз, а хвіст забарвлений повністю. Плямистий (Varigated) — голова й плечі пофарбовані, має бути пляма (на лобі) або блейз. Решта ділянок верхньої частини тіла щура білі з плямами. Нижня частина тіла біла. Масковий (Masked) — пофарбована тільки область навколо очей. Австралійський (Down Under або DU) — пофарбовані плями (якоїсь з існуючих маркувань) є і на животі, і на спині. Вперше щур із цим маркуванням з'явився в Сіднеї в 1998 році.
Якщо у щура однотонне забарвлення, він називається Self (з англ. суцільний).