Леонід Якович Межерицький (1930–2007) — художник-живописець, який жив і працював в Україні та Ізраїлі. Його творчість представлена в державній музейній колекції УкраїниДержавний художній музей імені Г. Галагана, Чернігів, Україна. Музейний інвентарний номер Ж-1007. та в міжнародному художньому дискурсі.

Біографія Леонід Межерицький (; ; ) народився в Одесі 11 грудня 1930 року.

У 1955 році закінчив Одеське державне художнє училище, майстерня станкового живопису Д.М. Фруміної. Також його навчання курували Л. Є. Мучнік та М. Д. Муцельмахер.

У 1971 році Межерицький вступив до Спілки художників СРСР (існувала до 1991 року) та Спілки художників Української РСР (після 1991 року реорганізована в Національну спілку художників України). Починаючи з 1955 року, він брав участь у численних художніх виставках, включаючи всеукраїнські виставки в Києві Стосовно: Республіканська виставка "Художники України до 100-річчя з дня народження В. І. Леніна", 1970, Київ. та всесоюзну виставку в Москві. Деякі з робіт, виставлених на цих показах, були придбані Спілкою художників України для передачі до музею та культурної установи.

У 1990-х роках художник здійснював творчі поїздки до Німеччини, Ізраїлю та Італії. З кінця 1998 року постійно жив і працював у місті Карміель (Ізраїль). Його ізраїльський період включав велику серію пейзажів (понад 60 робіт), кілька натюрмортів та один портрет. У Німеччині створив міські пейзажі Берліна та кілька олівцевих начерків; в Італії писав тосканські пейзажі.

Леонід Межерицький провів останні півтора року до своєї смерті 12 листопада 2007 року в Берліні. Похований на Єврейському кладовищі Берлін-Вайсензее. Його художня спадщина збережена й архівована в Берліні та надається для мистецтвознавчих досліджень.

Художній стиль Межерицький працював переважно в техніці олійного живопису в жанрах портрета, натюрморта та пейзажу. Його художній метод ґрунтувався на академічних знаннях рисунку та композиції, а також на вивченні колористичних систем французького імпресіонізму та постімпресіонізму.

Художник відомий своїми психологічно тонкими портретами, що відзначаються увагою до внутрішнього стану та характеру моделі. Значну частину його спадщини становлять пейзажі Одеси та її чорноморського узбережжя та інших місць України (зокрема, в районі Седніва на Чернігівщині та в кримському Гурзуфі), ізраїльської Галілеї, Берліна та італійської Тоскани. Багато робіт створено під час пленерних етюдів, характерних для одеської живописної традиції. Натюрморт виступає наскрізною темою у творчості художника. Через лаконічну побудову композиції та виважену роботу з фоном і драпіруваннями він вирішував складні колористичні та пластичні завдання. Іноді він вводив один із своїх улюблених мотивів — букети квітучої бузку — у свої портрети, як видно, наприклад, на полотні "Портрет матері" (1966, полотно, олія, 70×90 см).

Творчість Межерицького знайшла відображення в українській та ізраїльській пресі та мистецьких виданнях. Відома американська художниця та філософиня Адріан Пайпер (Adrian Piper) у статті в журналі Spike Art Magazine, особливо відзначає в нього напругу між реалістичною формою та абстрактною енергією кольору, виняткову широту його палітри та ритмічну, "музичну" структуру його мазків.

Виставки та колекції Протягом 1950-х–1970-х років, Межерицький активно брав участь в одеських обласних та українських республіканських виставках Стосовно: Республіканська виставка «Художники України до 100-річчя з дня народження В. І. Леніна», 1970, Київ., а також у Третій Всесоюзній виставці художників-маринuстiв у 1961 році (останній такого рівня та спрямування в СРСР). Згодом він значно скоротив свою участь в офіційних виставках. У 1997 році, перед від'їздом до Ізраїлю, він представив свої роботи одеській публіці на ретроспективній виставці в Єврейському культурному центрі. У 1994 та 2000 роках він експонував свої роботи в Берліні, зокрема на персональній виставці. Деякі композиції, створені у 1960-х–1970-х роках у системі державних художніх замовлень, виставлялися в громадських просторах.

"Автопортрет із собакою" із колекції Чернігівського художнього музею внесено до реєстру Музейного фонду України. Твори Межерицького також зберігаються в приватних колекціях в Україні, США, Канаді, Німеччині, Великій Британії, Ізраїлі та Росії. Кілька пейзажних робіт були придбані в 1973 році японською галереєю Геккōсō (Токіо) та експонувалися на виставках, організованих галереєю.

Галерея

Виноски

Джерела Adrian Piper . Artist's Favourites. [А. Пайпер. Фаворити художника]. Spike Art Magazine. (31): 24—27, 2012, Vienna [Відень], (англійська та німецька мови). ISSN 1813-6281. Лев Межберг. Несколько благодарных слов об Одесских художниках [Кілька вдячних слів про Одеських художників], Нью Йорк, 1985. Антология новейшей русской поэзии У Голубой Лагуны [Антологія новітньої російської поезії У Блакитної Лагуни]. Том 3b. стр. 642 и последующие [і наступні], (російська мова). ISBN 978-0-89250-344-5. Дина Фрумина. Мои воспоминания. Изд. Галерея "Мост", Одесса, 2005. [Мої спогади. Галерея «Міст», Одеса], (російська мова).

Посилання

Леонід Межерицький: Офіційний меморіальний сайт / розширена біографія, віртуальний музей, рецензії (англійською та німецькою мовами)