Сергі́й Па́влович Шелу́хін (літературний псевдонім С. Павленко; 6 жовтня 1864 — 25 грудня 1938) — український вчений, видатний юрист, історик, дипломат, громадський і політичний діяч, представник народницько-демократичного напрямку української політичної думки міжвоєнного періоду, письменник, педагог, член п'яти наукових товариств.О. І. Домбровський, Я. О. Домбровський До питання про роль інтелігенції в становленні правової науки в Україні (до 140-річчя С. П. Шелухіна) // Інтелігенція і влада Збірник наукових праць. — 2004, Вип.3Турчин Я. Б. Варшавський Договір 1920 Р. в оцінках С.Шелухіна // Гілея: науковий вісник. Збірник наукових праць . — 2012, Вип.58
Увійшов в історію українського державотворення як член Української Центральної Ради, генеральний суддя УНР, міністр судових справ в уряді В. Голубовича, Голова української делегації на мирних переговорах з РРФСР у червні 1918, член української делегації на мирних переговорах у Парижі в 1919 р., виконувач обов'язків міністра в уряді Володимира Чехівського тощо.
Неординарна постать С. Шелухіна, його наукові та публіцистичні праці замовчувалися радянською історіографією. Про нього навіть згадки не було у монографіях, підручниках та навіть в енциклопедіях та довідниках, виданих у радянський час.
Біографія Народився в селі Деньги (Денеги) Золотоніського повіту Полтавської губернії (нині Черкаська область) в родині дворян.
Дворянство Сім'я Шелухіних має глибоке українське коріння. Одна з гілок родоводу бере свій початок з XVIII ст. від полковника Панькевича, котрий був соратником Богдана Хмельницького.Черненко С. Повернення із забуття // Історичний календар на 1997 р. — К., 1996. — С. 216
У 1783 році у Якова Васильовича Шолухи та його дружини Тетяни з роду Панькевичів народився син, якого назвали Павлом.Центральний державний історичний архів України (ЦДІАУ). — Ф.871. — Оп.1. — Спр.88. — Арк.1
Документально родовід Шелухіних зустрічається на початку XIX ст.: в 1810 році Василь Шолуха зі старшинського роду просив місцеву владу видати його 21-річному сину Якову свідоцтво про дворянське походження.Центральний державний історичний архів України (ЦДІАУ). — Ф.871. — Оп.1. — Спр.97. — Арк.1
Тим часом, Павло Якович зробив військову кар'єру в російській армії, правда, вже зі зміненим на російський лад прізвищем — Шелухін. Саме у Павла Яковича і його дружини Євдокії Григорівни народився 6 жовтня 1864 року в родовому маєтку с. Деньга Золотонінського повіту Полтавської губернії син Сергій. За кілька днів він був похрещений у Михайлівській церкві того ж селаЦентральний державний історичний архів України (ЦДІАУ). — Ф.871. — Оп.1. — Спр.90. — Арк.1.
В 1912 році в Одесі на вулиці Пушкінській, 21 С. Шелухін в одного із нотаріусів підтверджував своє і брата Андрія дворянське походження.Центральний державний історичний архів України (ЦДІАУ). — Ф.871. — Оп.1. — Спр.90. — Арк.1
Навчання Першим його вчителем був І. Ф. Бойко — племінник Тараса Григоровича Шевченка. До вступу у Лубенську гімназію його готувала тітка — освічена українка.Демчук Е. Сергій Шелухін — Генеральний прокурор України // Вісник прокуратури. — 2001. р. — № 3. — С.87 Лубенську гімназію очолював на той час відомий український діяч та письменник Матвія Симонов (Номис), який викладав там грецьку мову. Сергій уже в гімназії виявляв неабиякі здібності — у восьмому класі склав підручник з тригонометрії, схвалений відомим математиком А. Вінклером, про що було зроблено запис в атестаті зрілості, який він отримав у 1883 році.
У 1883 році вступив до університету св. Володимира в Києві для здобуття загальної освіти, де прослухав курси на фізико-математичному факультеті з алгебраїчного аналізу диференціального та інтегрального числення та ін. у професорів Ващенка-Захарченка, Авенаріуса, Роммера, Шіллера.
У 1885 році перейшов на навчавчання на юридичний факультет Володимирського (Київського) університету, щоб здобути професію правника, яка давала, на його погляд, максимум свободи, яка Був студентом професора Володимира АнтоновичаЗбірник на пошану проф. д-ра Володимира Янева.- Мюнхен, 1983.- С. 1031—1032. Взято з сайту http://library.kr.ua , Павлова.
Професор Буданов, після ознайомлення з роботою «Татьба по Русской Правде», зробив на ній напис «», — і порадив зайнятися історією руського права та готуватися в професуру при університеті. Аналогічно зробив і професор Казанцев, ознайомившись з роботою студента «DOS по римському праву».Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВОВУ). — Ф. 3695. — Оп.1. — Спр.172. — Арк.66
Під час навчання в університеті Сергій був активним учасником національного відродження, членом «української громади», захищав ідеали незалежної соборної України.
Робота і громадська діяльність У 1888 році С. Шелухін закінчує навчання, оскільки обставини примушують його шукати заробіток, а не займатися наукою. Їде на Херсонщину, де в Єлисаветграді стає кандидатом на судові посади в окружному суді. Спеціалізацію обирає собі цивільне право. Також проходить усі посади з кримінального права. Два роки вивчає ще медицину і виступає на засіданні Медичного товариства з доповіддю, яку було надруковано в «Літературно-Науковому віснику» в 1902 році.Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВОВУ). — Ф. 3695. — Оп.1. — Спр.172. — Арк.190 Працюючи в Єлисаветградському окружному суді С. Шелухін був почесним мировим суддею Кам'янець-Подільської мирової округи, головував на засіданнях з'їзду мирових суддів, згодом став прокурором Кишинівського окружного суду.
При цьому досить активно займався дослідницькою, публіцистичною роботою в «Єлисаветградському віснику», опублікував низку правничих статей, які мали реальні правничі наслідки. Уже в той час в Україні траплялись афери з фальшивими грішми. С. Шелухіним було написано статтю «Наказуемое мошенничество», яку згодом передрукував цілий ряд часописів. Після цих публікацій було видано відповідний закон і афери припинились.
С. Шелухін написав 20 праць із питань права, публікація яких викликала великий резонанс. Багато його статей та нарисів у 1892—1902 роках було надруковано у часописі «Бессарабець». Серед них — «Внебрачные дети по Бессарабским Законам», де доводилась штучність та казуїстичність чинних статей закону до позашлюбних дітей. Коли Сергій Павлович опублікував матеріал, де доводив, що однодвори та міщани, які проживають у сільській місцевості, підлягають волосним судам, а не земським начальникам, Сенат повністю погодився. Його нарис про незаконність позасудових арештів викликав скасування цієї практики.
В Одесі У 1902 році Сергій Павлович переїжджає до Одеси, де 15 років служить членом Одеського окружного суду, потім — Генеральним суддею, і нарешті — сенатором з цивільного департаменту.
В Одесі він знову продовжує дослідницьку та наукову роботу. Виступає з доповіддю на засіданні наукового товариства «Волосна кримінальна і цивільна юстиція», доводить необхідність повної реорганізації суду. Його було обрано дійсним членом «Одеського юридичного товариства». Після доповіді «Немецкая колонизация на Украине» юрист стає дійсним членом Київського юридичного товариства при університеті Св. Володимира. Ця доповідь привернула увагу французів та була передрукована французькою пресою. У журналі цього товариства надруковано статтю «Про адміністраційні кари і закон 2 серпня 1917 р.». У ній, посилаючись на праці професора А. Кістяківського та інших криміналістів, С. Шелухін доводить, що великі штрафи, в'язниця та заслання слугують не державі, а політичному свавіллю панівних груп і партій, позбавляючи свободи пригнічених. Це, — на думку автора, легалізований терор.
Працюючи в Одесі, Сергій Шелухін стає співробітником петербурзького журналу «Право» та «Одеського листка», у яких друкує кілька юридичних статей щодо права жінок бути захисниками в кримінальних та повіреними в цивільних процесах, зокрема «Права женщины быть присяжным поверенным по судебным уставам 1864 г.», «Еврейские метрические записи» тощо.
В Одесі С. Шелухін активно включається в українське громадське життя. Часто виступає в «Народній аудиторії», стає членом історико-філологічного товариства при Новоросійському університеті, де також виступає з доповідями.Летопись историко-филологического общества при Новороссийском университете — Т.9. — 1910. -ПротоколыПятнадцатилетие историко-филологического общества при Императорском Новороссийском Университете. — Одесса, 1905. — С. 53. Його статті та замітки часто друкують одеські газети «Одесские новости» та «Одесский листок», а у київських та галицьких виданнях він друкується під псевдонімом С. Павленка.
С. Шелухін також був діяльним членом низки одеських культурно-освітніх товариств: «Одеського товариства історії і старожитностей», Одеського юридичного та бібліографічного товариств, Одеського відділення Російського технічного товариства, яке в 1911 р. організувало в Одесі міжнародну виставку, де низку медалей і призів завоювали проекти і товари з Галичини, які експонувалися в українському павільйоні.
У 1905 р. він став одним зі співзасновників одеської «Просвіти», де активно працював, часто читав лекції та реферати — переважно з української тематики. Упродовж 1906 р. він виступав на засіданнях «Просвіти» 18 разів. Кожен з його рефератів був ґрунтовною розвідкою в царині української історії та української літератури. У 1905 р. виступає перед двотисячною аудиторією (за ін. даними — 1500) з лекцією про злучення України з Москвою. Це була перша в історії Росії лекція, прочитана правником українською мовою, і перший український мітинг в Одесі 1905 року.Внесок Одеси і Український Державотворчий рух 1917—1918 рр. (на прикладі діячів Центральної ради та Гетьманату) // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Історія. — 2008, Вип.14] Шелухин виступав з приводу автономії України.Одесские новости. — 1905. — 25 ноября
У серпні 1908 р. в Чернігові відбувся XIV Всеросійський археологічний з'їзд. Запрошеною на це зібрання була також наукова секція одеської «Просвіти». С. Шелухіна відрядили на з'їзд, де він виступив з доповіддю «Про стародавності і державно-правове значення назви „Україна“». Вперше на науковому з'їзді доповідь було проголошено українською мовою і вона мала величезний успіх, бо це засвідчило рівень української мови не як «наречия», а самодостатньої мови в науці на форумі вчених. Був ще один виступ — доповідь «Голосіння на похоронах». Газета «Одесские новости» писала: «Доклад Шелухина вызвал шумные, долго не смолкавшие аплодисменты».Шелухін С. Україна — назва нашої землі з найдавніших часів. — Прага, 1936. — С. 30.
Після цього його було обрано дійсним членом Одеського археологічного товариства. В усіх своїх виступах, працях, статтях він доводив, що внесок українства у загальнослов'янську історію, культуру величезний.
У 1909 р. в Одеському університеті відбулося свято на честь М. В. Гоголя. С. Шелухін виступив з доповіддю «М. В. Гоголь и украинское общество», що була видана ще й окремою брошурою, написав статтю «Рідна душа і народність». С. Шелухін наголошував, що в уславленого російського письменника українська душа, він вболівав «3а українську душу, що вона виявлялась у Гоголя в мові, і в сюжетах, і в творчості багато ставились до його навіть з презирством».Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВОВУ). — Ф. 3695. — Оп. 1. — Спр. 48. — Арк. 121.
08.10.1914 р. на зборах Київського юридичного товариства та 25.10. на засіданні Історико-філологічного товариства при імператорському Новоросійському університеті, дійсним членом яких він був, Сергій Павлович прочитав доповідь «Німецька колонізація на Півдні Росії». Розповідаючи про німців-колоністів, їхню національну єдність, натякаючи на українців, він пише: