Софі́єнко Олексі́й Андрі́йович (12.09.1952, с. Степанівка, Драбівського району, Черкаської області — 7.06.2011) — український поет, член Національної спілки письменників України, лауреат багатьох літературних премій.

Життєпис Народився 12 вересня 1952 року у селянській родині в селі Степанівка Драбівського району, Черкаської області. Навчався у Степанівській восьмирічній школі. Проходив строкову військову службу у лавах Збройних Сил Радянського Союзу. У 1979 році закінчив факультет кібернетики Київського Державного університету імені Т. Г. Шевченка (тепер- Київський національний університет ім. Тараса Шевченка). До кінця життя проживав у місті Канів, працював інженером, учителем математики. Олексій Софієнко був делегатом позачергового IV з'їзду НСПУ. Помер 7 червня 2011 року, похований у м. Канів. У 2016 році в с. Степанівка на батьківщині поета назвали вулицю його ім'ям, урочисто відкрили меморіальну дошку на приміщенні школи та започаткували Софієнківські читання.

Творчість Літературна творчість стала його захопленням з молодих років. Публікувався в багатьох літературних альманахах і часописах — «Вітрила», «Дзвін», «Київ», «Березіль», «Літературна Україна», «Бористен», «Дивослово», «Донбас», «Холодний Яр», «Склянка часу», «Жінка», «Освіта», антології «Самоцвіти», та ін. З перших своїх видань зарекомендував себе, як самобутній та глибокий поет-експериментатор. У багатьох його поезіях виразно проявляються філософські, історіософські і навіть теософські мотиви. Багатогранна стильова палітра поезій Олексія Софієнка містить у собі символістичні та неоромантичні барви, риси сюрреалізму та експресіонізму. Поет гарно опанував досконалість класичного віршування, але одночасно часто вдавався до написання вільних віршованих форм, верлібрів. Творчість Олексія Софієнка надзвичайно україноцентрична та гуманістична. Зображення України, поняття національного в ній є наскрізним мотивом його поезії із виразним акцентом на «больові точки» існування українського народу.

Найяскравіша риса поезії Софієнка — формальне експериментаторство, присутнє в більшості його збірок (особливо трьох останніх)

Поет не лише відродив унікальні поетичні форми, такі як «мурабба», «пантун», «Мухтамілат», але й оригінально ускладнив їх. У багатій добірці «формальної», «зорової» поезії є паліндроми, нестулиусти, тавтограми, хокку, акровірші, вірші-писанки, вірші — свічі, вірші — дерева і т. ін. Але дуже важливо зазначити, що у більшості таких «курйозних» віршів Олексій Софієнко все ж прагнув дотриматися гармонії змісту і форми.

Збірки поезій «Материк світла»(1993) «Задзеркалля»(1993) «Голодне коріння»(1994) «Terra inkognita»(1996) «Воскресіння»(2008) «Співуча кров»(2013)

Відзнаки 1989 рік — Лауреат обласного конкурсу, присвяченого 175-річчю від дня народження Т. Г. Шевченка; 1991 рік — переможець республіканського літературного конкурсу журналу «Донбас»; 1992 рік — лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Гранослов — 92» за збірку поезій «Голодне коріння» ; 1993 рік — лауреат літературної премії імені Михайла Масла; 2000 рік — лауреат премії фонду Лариси та Уляни Целевич — Стецюк (США) за збірку поезій «Воскресіння». 2008 рік — за збірку «Воскресіння» літературна премії «Благовіст».

Лауреат міжнародної премії імені Богдана Нестора Лепкого (її засновники — літературно-мистецький часопис українців Європи «Зерна», видавництво «Зерна», «Українське видавництво», Баварська організація НСПУ, Просвітянське товариство імені Богдана-Нестора Лепкого).

Примітки

Посилання https://spilkacherkassi.wordpress.com http://litforum.com.ua/index.php?r=57&a=5301 https://drabivshchyna.ucoz.ru/?page5 http://shevchenko-museum.com.ua/default/blog/view/531/blog/1/Sofіienkіvskі-chitannya http://library.ck.ua/files/11.06.2012/2.pdf https://novadoba.com.ua/222516-u-kanevi-vshanuvaly-pamyat-poeta-i-pedagoga-oleksiya-sofiyenka.html