Геологія Бутану, а також більш широкого регіону Східних Гімалаїв, вивчена менше, ніж геологія багатьох країн Азії. Старіші палеозойські та докембрійські породи часто змішані з молодшими відкладами внаслідок гімалайського орогенезу.

Гімалайське королівство Бутан є унікальною природною лабораторією для дослідження динамічних геологічних процесів планетарного масштабу. Розташована в самому серці наймолодшої та найвищої гірської системи світу, ця країна приховує ключ до розуміння континентального зіткнення, що розпочалося понад 50 млн років тому. Геологічна будова Бутану вирізняється складною мозаїкою тектонічних насувів, метаморфічних комплексів та активних сейсмічних зон. Вивчення рельєфу країни дозволяє науковцям не лише реконструювати еволюцію Індо-Євразійської колізії, а й аналізувати сучасні процеси горотворення.

Стратиграфія, тектоніка та геологічна історія Геологічні дослідження в Бутані розпочалися на південному заході між 1868 і 1907 роками, після чого в 1961 році Геологічна служба Індії здійснила регіональне картування. А.Ганссер керував більшою частиною геологічних досліджень з кінця 1960-х до 1980-х років.

Деякі з найстаріших порід Бутану є частиною Індійського щита у фундаменті Шиллонг — частині крайового прогину. Передгір'я Бутану відокремлено від докембрійських кристалічних порід 35-кілометровим передгір'ям, де породи складчасті та зруйновані новішими тектонічними подіями та покриті четвертинними відкладеннями. Південно-Гімалайська моласа представлена поясом Сівалік, з чотирма кілометрам алевролитів, пісковиків і конгломератів на південному сході.

Пояс Дамуда датується кам'яновугільним і пермським періодом палеозою з вугільними пластами, залишками рослин і лінзами значно молодшого еоценового вапняку, включеного під час гімалайського горотворення.

Малі Гімалаї, на північ від поясу Дамуда, містять докембрійські осадові породи, такі як сланець, доломіт і кілька кілометрів кварцитів. «Зрізи» фундаментного граніту та гнейсу утворюють по краях мілоніт. Вважається, що ці породи є частиною Індійського щита і їм один мільярд років. Геологи також визначають кристалічні породи Високих Гімалаїв, що простягаються на 150 кілометрів від Головного центрального насуву до відкладень океану Тетіс на півночі. Силліманіт, гранат і біотит особливо поширені в цій місцевості. Монастир Тахтсанг, висічений у гнейсі Тахтсанг, оточений скелями з кальцсилікатними лінзами, які інтерпретуються як «відбитки рук і ніг» Падмасамбхви — важливого засновника святих місць Бутану. Цей гнейс переходить у мігматит на більших висотах, таких як гора Масанг Канг. Геологи датують породу гори періодом від 500 до 400 мільйонів років тому. Мармур Паро поширений на південному заході, утворюючи масиви, в той час як лейокограніти поширені в дайках, сіллах і плутонах на північному сході. Відкладення океану Тетис виходять вздовж кордону з Тибетом. Басейн Лінгші є одним із прикладів, починаючись з фундаменту з мармуру та філіту, що лежить на вершині старої кристалічної породи, перекритої тилітом та вапняком. У басейні мігматитовий гнейс трансгресований вапняково-сланцевими породами, брекчіями, кварцитами, вапняками та перекристалізованими скам'янілими залишками. Басейн Танг Чу, з іншого боку, містить девонські породи та скам'янілості.

Молоді розломи та зони тріщин утворилися за останні 2,5 млн років четвертинного періоду. Ці недавні тектонічні особливості зустрічаються в центрі та на сході, часто пов'язані з гарячими джерелами. Дослідження, опубліковані 1983 року, вказали на сім льодовикових періодів протягом плейстоцену на основі кінцевого розподілу морен.

Геологія мінеральних ресурсів Бутан має невеликі родовища гіпсу у відрозі Куру Чу і вапняків в передгір'ях Гімалаїв, які видобуваються локально для цементної промисловості. Вугільні пласти, що містять 25 відсотків золи, розкидані по всьому регіону Дамуда. У районі Танг Чу є високоякісний девонський сланець, який використовується для покрівлі дахів.

Примітки

Література

Гвоздецкий Н. А., Голубчиков Ю. Н. Природа мира. Горы. — М. : Мысль, 1987. — 399 с. Географічний атлас світу / гол. ред. І. Л. Дрогушевська; відп. ред. В. В. Радченко; худож.-оформ. М. Гутман. — К. : ДНВП «Картографія», 2018. — 184 с. — ISBN 978-966-946-053-0 Геологія материків і океанів / За ред. В. Г. Крочака. — Львів : ЛНУ ім. Івана Франка, 2012. — 392 с. Гожик П. Ф., Лялько В. І., Бабаєв Ю. Ю. Регіональна геологія світу. — К. : Наук. думка, 2015. — 424 с. </div>

Посилання

Огар В. В. Регіональна геологія : підручник. К. : КНУ, 2023