Сіон Соно, власне Шіон Соно (яп., Sono Shion, , часто романізований як Sono Sion; * 1961, Тойокава, префектура Айті) — японський режисер, актор, продюсер, сценарист і поет. Його поетично-авангардні фільми, часто із сюрреалістичним змістом, нерідко викликають суперечливі оцінки.
2018 року він був запрошений до Академії кіномистецтв і наук, яка щороку присуджує Оскари.Academy invites 928 to Membersphip . In: oscars.org (abgerufen am 26. Juni 2018).
Біографія Шіон Соно виріс біля затоки Мікава. Його дитинство пройшло під знаком особливої суворості батьків, «мало схильних до щастя»..
Свої перші вірші Шіон Соно опублікував у віці 17 років, згодом вступив до університету Хосей в Токіо. Саме там він почав знімати фільми, в першу чергу короткометражки. 1987 року фільм «Квітковий шлях чоловіка», у якому він був співавтором, режисером та зіграв головну роль, отримав четверте місце на кінофестивалі Піа.. Ця нагорода разом із грантом дозволила йому зняти свій перший повнометражний фільм «Велосипедні зітхання» (Jitensha toiki), який фийшов на екрани 1990 року
Паралельно з режисерською кар'єрою Сіон Соно активно брав участь у русі Tokyo GAGAGA, лідером якого він був. Рух проводив свої акції на вулицях Токіо. Протягом багатьох днів учасники групи проводили демонстрації з декламацією віршів, висловлюючи таким чином дискомфорт токійського суспільства 1990-х років. Саме з цією групою молодих людей Сіон Соно зняв 1995 року «Поганий фільм», проект, який з фінансових причин на деякий час залишиться незавершеним: монтаж буде закінчено аж 2013 року..
Режисер залишався вірним своїм першим поетичним і антиконформістським поривам, які й зробили його неповторним режисером. Не вагаючись він вставляв у свої фільми вірші або робив їх тривалістю чотири години (пор. Викриття кохання).
Сіон Соно одружився з акторкою Мегумі Кагуразака, яка знялася у понад десяти його фільмах, зокрема у фільмах «Холодна риба»» (2010) та « Винен у романі» (2011).
Теми та впливи Фільми Сіон Соно загалом похмурі, їх зараховують до піджанру фільмів жаху сплеттер (через надмірність сцен з кров'ю), на що також вказували на багатьох фестивалях. Так, у 2001 році він створив ажіотаж із фільмом Suicide Club, перша сцена якого показує радісне самогубство на станції метро близько півсотні старшокласниць. Наскрізною темою в його фільмах є провал сімейного щастя. Сіон Соно у своїх фільмах звертається до ролі жінки в японському суспільстві та часто бачить її зведеною до об'єкта, нездатною висловлювати свої природні бажання, щоб не видати себе за «погану жінку». Постійною темою в нього є розпад суспільства та його інститутів (сім'ї, а також релігії у « Викритті кохання»). Загалом, можна сказати, що Сіона Соно дуже надихають різноманітні недуги японського суспільства. Ідея фанатизму через відсутність орієнтирів або пошук відомості через анонімність, нав'язану індивідуалізмом – цим темам зокрема присвячені фільми Love Exposure and Suicide Club.
Сіон Соно без вагань звертається до сексуальності та збочень, намагаючись відокремити фізичні й психічні збочення від суспільних.
Для режисера, за його словами, постійним натхненням у кінематографі була поезія та власні почуття, які виникали під час написання вірші. Його перший короткометражний фільм « Я — Сіон Соно». ! (Ore wa Sion Sono da !!), особливо яскраво показує значення, яке має поезія в його творчості. Саме тому у Сіона Соно спочатку камера була лише засобом висвітлення поезії. Він заявляв, що через свою сором'язливість завжди уявляв себе романістом і поетом, а не режисером.
Улюбленим письменником Сіона Соно є Едогава Рампо, один з найвідоміших японських авторів детективних романів і оповідань, засновник ero guro nansensu, мистецького руху, що поєднує еротику з жахливими та гротескними елементами. Твори Сіона Соно цілком відповідають цьому руху
Фільмографія
Режисер (художнє кіно)
1986: Квітковий шлях чоловіка / Otoko no hanamichi (男 の 花道) 1988: Вирішальна битва! / essen! Joshiryo tai danshiryo (決 戦！ 女子 寮 対 男子 寮) 1989: Велосипедне зітхання (自 転 車吐息 Jitensha toiki) 1992: Кімната (部屋 Хейя) 1995: Поганий фільм (バ ッ ド フ ィ ル ム; завершено та опубліковано в 2012 році) 1997: Keiko desu kedo (桂子 で す け ど) 1998: Данкон: Людина (男 痕) 2000: Seigi no Tatsujin Nyotai Tsubo saguri (性 戯 の 達 人 女 体 壺 さ ぐ り) 2000: Уцусімі (う つ し み; документальний фільм) 2002: Коло самогубців (自殺 サ ー ク ル Jisatsu saakuru) 2005: Into a Dream (夢 の 中 へ Yume no naka e) 2005: Обідній стіл Норіко (紀 子 の 食 卓 Noriko no shokutaku) 2005: Дивний цирк (奇妙 な サ ー カ ス Kimyō na saakasu) 2005: Небезпека 2006: Kikyū kurabu, sonogo (気 球 ク ラ ブ 、 そ の 後) 2007: Exte: Нарощування волосся (エ ク ス テ Ekusute) 2008: Викриття любові (愛 の む き だ し Ai no mukidashi) 2008 Токійська поліція крові (東京残酷警察) 2009: Обов'язково поділіться (ち ゃ ん と 伝 え る Chanto tsutaeru) 2010: Холодна риба (冷 た い 熱 帯 魚 Tsumetai nettaigyo) 2011: Винен у романтиці (恋 の 罪 Koi no tsumi) 2011: Хімідзу (ヒ ミ ズ) 2012: Країна надії (希望 の 国 Kibô no kuni) 2013: Чому ти не граєш у пеклі? (地獄 で な ぜ 悪 い Jigoku de naze warui) 2014: Плем'я Токіо (ト ウ キ ョ ウ ト ラ イ ブ Tōkyō Toraibu) 2015: Лебідь Шінджюку (新宿 ス ワ ン) 2015: Любов і мир (ラ ブ ＆ ピ ー ス) 2015: Квач (リ ア ル 鬼 ご っ こ) 2015: The Virgin Psychics (映 画 み ん な！ エ ス パ ー だ よ!) 2015: Зірка, що шепче (ひ そ ひ そ 星 Hiso Hiso Boshi) 2017: Лебідь Шінджуку II (新宿 ス ワ ン II) 2017: Антипорно (ア ン チ ポ ル ノ) 2019: Ліс кохання (愛 な き 森 で 叫 べ) 2021: В'язні країни привидів
Режисура (короткометражні фільми)
1984: Любовна пісня / Rabu songu (ラブソング) 1985: Я — Сіон Соно! / Ore wa Shion Sono da!! (俺は園子温だ!!) 1986: Любов / Ai (愛) 1998: Вітер / Kaze (風) 2001: 0cm4 (パリ・コレバージョン) 2003: Тато і мама / Chichi no hi (父の日) 2004: Коли ти виростеш / Otona ni nattara (大人になったら; Уривок з «Nô-pantsu gâruzu: Movie box-ing2»)
Премії та інші відзнаки За свої фільми Сіон Соно отримав такі нагороди:
Austin Fantastic Fest
2007 Найкращий фільм — Екусуте
Берлінський міжнародний кінофестиваль
2006 — Приз читачів від «Berliner Zeitung» — Дивного цирку 2009 — кінопремія «Калігарі» — « Любовне оголення» 2009 — Премія FIPRESCI — «Любовне оголення»
Кінофестиваль Fant-Asia
2003 – Відзнака «Ground-Breaking Film» за Клуб самогубців 2003 — ВІдзнака Fantasia Ground-Breaker за Клуб самогубців 2009 — Найкращий азійський фільм — Любовне оголення 2009 — Найінноваційніший фільм — Любовне оголення 2009 — Спеціальний приз журі — Любовне оголення
Міжнародний кінофестиваль у Карлових Варах
2005 — премія «Дон Кіхот» — Обідній стіл Норіко 2005 — Особлива згадка — Обідній стіл Норіко
Кіноконкурс в Майнічі
2010 — Найкращий режисер — Любовне оголення
Крім того, Сіон Соно був номінований на такі нагороди:
Нагороди Азійсько-Тихоокеанського екрану
2009 — за режисуру — Love Exposure
Нагороди Азійського кіно
2010 — Найкращий режисер — Любовне оголення
Міжнародний кінофестиваль у Карлових Варах
2005 — Кришталевий глобус — Обідній стіл Норіко
Примітки
Література
Sion Sono: Jisatsu Circle (). Kawade Shobō Shinsha, Tokio 2002, ISBN 4-309-01462-3, Roman zum Film Sion Sono: Yume no Naka e (). Gentōsha, Tokio 2005, ISBN 4-344-00789-1, Roman zum Film Satoshi Miki, Ryō Iwamatsu, Sion Sono, Kerarino Sandrovich, Rempei Tsukamoto: Jikō Keisatsu (). Kadokawa Shoten, Tokio 2006, ISBN 4-04-873687-6, Roman zur Fernsehserie Sion Sono, Nanami Kamon, Masao Higashi: Exte Kaidan (). in: Masao Higashi (Hrsg.): Kurokami ni Urami wa Fukaku. Kaminoke Horror Kessakusen (). Kadokawa Shoten, Tokio 2006, ISBN 4-04-380402-4 Satoshi Miki, Sion Sono, Kerarino Sandrovich, Manabu Asō, Joe Odagiri: Kaettekita Jikō Keisatsu (). Kadokawa Shoten Tokio 2007, ISBN 978-4-04-873782-1, Roman zur Fernsehserie Sion Sono: Ai no Mukidashi (). Shōgakukan, Tokio 2008, ISBN 978-4-09-386241-7, Roman zum Film
Посилання
Офіційний вебсайт (японська) Тексти про фільми Сіона Соно на Critic.de