Макс Вінтер (; 9 січня 1870, Тарнок, Австро-Угорщина — 11 липня 1937, Лос-Анджелес, Каліфорнія, США) — австрійський дослідник, репортер, журналіст, письменник та політик. Вважається творцем соціальних репортажів у німецькомовних країнах. На додаток до реалістичних і докладних доповідей, заснованих на девізі «Просвітництво та Викриття» (), він написав вірші, казки, п'єси та романи.

Його робота була швидко забута після його втечі з політичного хаосу в Австрії на початку 1930-х років. Тільки в 1980-х роках він був знову відкритий як піонер і майстер соціальної звітності і з того часу був представлений як модель у підручниках. Його соціальні доповіді рішуче розвинули жанр як тематично, і методично і формально. Історики визнають у них попередників сучасних повсякденних історичних досліджень.

Біографія

Макс Вінтер народився 9 січня 1870 року в Тарноку поблизу Будапешта в родині Фріца та Роберта. У 1873 році сім'я переїхала до Відня, де його мати працювала модистом (капелюшником), а батько — судовим вікарієм Імператорських державних залізниць Австрії. Після закінчення останнього року обов'язкового шкільного навчання у гімназії він завершив навчання як торговця. Пізніше він почав вивчати політекономію, історію та філософію у Віденському університеті, але не завершив ці дослідження.

У віці близько 23 років розпочав свою журналістську кар'єру у Neue Wiener Journal. В 1895 році Віктор Адлер навів його в Газету для робітників (), центральний орган Соціал-демократичної партії Австрії (СДПА). Там він деякий час працював судовим стенографом і зрозумів важливість чіткої аргументації та інтерсуб'єктивної перевірки фактів, оскільки він знав, як успішно застосовувати їх у своїх наступних доповідях.

Доповіді Вінтера були відзначені його політичними амбіціями та бажанням покращити умови життя трудящих та соціально відчужених осіб. Наприклад, щоб повідомити про життя ув'язнених, він сам був кинутий у в'язницю, одягнений як безпритульний. Його репортаж 1902 року (), в якому він повідомляв про «Kanalstrotter», де виловлювали кістки та жир з віденських каналізаційних колекторів, щоб продати їх мильній промисловості. Щоб вистежити цих людей, яких важко знайти під землею, він замаскувався під скнара, в капелюсі та бідному одязі.

Вже в 1904 році з'явилася добірка його доповідей, на які Альфред Полгар із вдячністю прокоментував: «Журналіст, так би мовити, резюмується як письменник, з журнальних матеріалів стали книги», а в ньому вже представник нової об'єктивності, який досяг свого розквіту лише у 1920-х років.

() був опублікований в 1905 році. Хоча ця книга складалася з його доповідей за останні роки, вона була ще докладнішою та більшою, а також значною мірою переписана та переформульована. Він з'явився у чотирьох виданнях. У тому ж році разом зі Стефаном Гроссманом, з яким він інколи вів інтенсивне листування, він також написав свою першу театральну п'єсу (), яка була успішно виконана у віденських театрах.

Для берлінського письменника та журналіста Ганса Оствальда, який керував найбільшим міським дослідницьким проектом у німецькомовних країнах з 1904 по 1908 рік і опублікував результати у вигляді п'ятдесят томної книжкової серії під назвою (), написав два томи доповідей: «Das goldene Wiener Herz» та «Im unterirdischen Wien». На додаток до Макса Вінтера з Австрії, Фелікс Зальтен та Альфред Дойч-Герман були залучені до серії книг.

З 1914 по 1918 рік Вінтер був головним редактором (), які з'являлися тільки в роки війни. 2 серпня 1919 року він одружився з Жозефіною Липі.

Примітки

Література Max Winter: Die Steigeisen der Kopflaus. Wiener Sozialreportagen aus den Anfängen des investigativen Journalismus, 1901-1915. Beppo Beyerl, Angelika Herburger, Traude Korosa (Hrsg.): Fe.Re.Es. – Feuilletons. Reportagen. Essays. Band 1, Edition Mokka, Wien 2012, ISBN 978-3-902693-26-6 Hannes Haas: Max Winter. Expeditionen ins dunkelste Wien – Meisterwerke der Sozialreportage. Picus Verlag, Wien 2006, ISBN 3-85452-493-5. Miriam Houska: „Journalismus der Sinne und des Sinns“. Max Winters Wahrnehmung und Vermittlung des Wiener Elends in Sozialreportagen der Arbeiter-Zeitung 1896 bis 1910. Wien 2003, (Wien, Univ., Dipl.-Arb., 2003). Stefan Riesenfellner: Der Sozialreporter. Max Winter im alten Österreich. Verlag für Gesellschaftskritik, Wien 1987, ISBN 3-900351-67-8. Stefan Riesenfellner (Hrsg.): Arbeitswelt um 1900. Texte zur Alltagsgeschichte von Max Winter. Europaverlag, Wien 1988, ISBN 3-203-51034-0, (Materialien zur Arbeiterbewegung 49). Helmut Strutzmann: Max Winter. Das schwarze Wienerherz. Sozialreportagen aus dem frühen 20. Jahrhundert. Österreichischer Bundesverlag, Wien 1982, ISBN 3-215-04924-4, (Ein Österreich-Thema aus dem Bundesverlag). Herbert Gantschacher: Zeuge und Opfer der Apokalypse. ARBOS, Wien u. a. 2007 Alfred Pfoser, "‚Was hat Ihnen der Krieg gebracht?‘ Die Sozialreportage des Max Winter im Ersten Weltkrieg", in: Die helle und die dunkle Seite der Moderne, Turia + Kant, Wien 2014, S. 30–37

Посилання

Eintrag zu Max Winter bei litkult1920er.aau.at , ein Projekt der Universität Klagenfurt

wienbibliothek im Rathaus - Teilnachlass Max Winter (PDF; 117 kB) – Beschreibung von Max Winters Nachlass www.max-winter.org – Zahlreiche Texte von Max Winter zum Nachlesen Arbeiter Zeitung – Reportage "In der Branntweinschenke" von 1900 als Originalscan www.literature.at – Der Zukunftsroman „Die lebende Mumie“ als digitalisiertes Buch zum Download und Ausdruck Radio-Porträt über Max Winter in der Ö1-Sendereihe "Chronisten, Reporter, Aufklärer" aus dem Jahr 2002 Eintrag im Herbert Exenberger-Archiv der Theodor Kramer Gesellschaft