Посткіберпанк () — жанр наукової фантастики, що розвинувся з кіберпанку, та, як і попередник, описує технічний розвиток суспільства найближчого майбутнього і процеси, що при цьому відбуваються (загальне проникнення інформаційних технологій, генної та молекулярної інженерії, технологій модифікації людського тіла та інше). Однак на відміну від кіберпанку менш похмурий, рясніє політичною та соціальною сатирою, нерідко висміює канони самого кіберпанку. Жанр оформився на початку 1990-х і зрештою майже витіснив класичний кіберпанк.

Особливості жанру На відміну від похмурого цинічного світогляду кіберпанку, посткіберпанк вирізняється відносним оптимізмом. Жанр приділяє більшу увагу частці «кібер-», аніж «-панк». Тобто, класова нерівність, споживацтво і капіталізм у посткіберпанку менше критикуються. Високі технології не поглиблюють суспільні проблеми, а часто використовуються на користь. Якщо в кіберпанку центральна роль надається комп'ютерним технологіям, то посткіберпанк може вивищувати нано- чи біотехнології, або будь-які інші.

Хоча кіберпанківські дії відбуваються в антиутопіях, автори припускали, що конфлікти навколо раси, статі, національності та сексуальної орієнтації будуть відсутні в майбутньому — замінюючись технофобією, нетерпимість до машин та штучного інтелекту, трансгуманізмом. Посткіберпанк відкидає антиутопію з цієї формули, відмовляється зображати вигаданий світ гіршим чи кращим за сучасність, стверджуючи, що він завжди більш-менш такий самий — попри технології та унікальні проблеми, що їх супроводжують.

Історія Твори, що володіють рисами посткіберпанку, існували ще до появи терміна «посткіберпанк» і «кіберпанк». Раннім прикладом слугує манґа «Астробой» (1951) та її аніме-екранізація 1963 року, де люди співіснують у футуристичному світі з роботами, а загрози частіше походять від окремих осіб або зовнішніх сил, а не від влади.

Американський письменник Брюс Бетке запровадив термін «кіберпанк» у своєму оповіданні 1983 року з такою ж назвою. Цим терміном швидко стали позначати твори Вільяма Гібсона, Брюса Стерлінга, Джона Ширлі, Руді Ракера, Майкла Свонвіка, Пет Кедіган, Льюїса Шайнера, Річарда Кадрі та інших. Жанр став невід'ємною частиною мейнстримної наукової фантастики 1980-х. Кіберпанкова естетика швидко почала переважати над критикою капіталізму й експлуататорства, властивою основоположним книгам. Це стало підставою для включення кіберпанкових елементів у твори, далекі від цього жанру, як-от мультсеріали «Центуріони» (1986), «Їжак Сонік» (1993—1995) або «Бетмен майбутнього» (1999—2001). Інший приклад аніме-посткіберпанку до оформлення жанру — «Patlabor» (1988—1994). Кіберпанк часто зображає поліцію як корумповану або безсилу, але головними героями «Patlabor» є самі поліцейські, що працюють у тандемі з доброзичливим урядом, щоб забезпечити безпеку громадськості.

Значним твором, який деконструює кіберпанк, став анімаційний серіал «Еон Флакс» (1991) Пітера Чанга. У ньому капіталістична олігархія показана такою ж руйнівною, як і протиборча анархія; ні головна героїня, ні антагоніст, не стурбовані побічними збитками, спричиненими їхньою війною. Ранніми посткіберпанковими романами є «Снігопад» (1992) і «Діамантовий вік» (1995) Ніла Стівенсона (1995) або «Місто пермутацій» (1994) і «Діаспора» (1997) Грега Ігена.

Теракти 11 вересня справили вагомий вплив на поширення посткіберпанку через обмеження в США діяльності поза системою або на її периферії — «панківського» аспекту кіберпанку. Позаяк профілювання особистості, моніторинг безпеки, приховане спостереження та нові технологій криміналістики зробили утрудненою боротьбу проти істеблішменту, герої посткіберпанку борються не проти системи, а всередині неї, як у фільмі «Особлива думка» (2002).

Пізнішими прикладами посткіберпанку в літературі є «Занепад у чарівному королівстві» (2003) Корі Доктороу, «Акселерандо» (2005) та «Небо сингулярності» (2003) Чарльза Стросса, а також «Постсингуляр» (2007) Руді Ракера. Аніме «Den-noh Coil» (2007) є незвичайним прикладом жанру, бо зміщує науково-фантастичний фокус на доповнену реальність і розслідування дітьми міських легенд.

Романи північноамериканських авторів, такі як «Щедрість: покращення» (2009) Річарда Пауерса, «Суперсумна правдива історія моєї любові» (2010) Гері Штейнгарта, «Життєвий цикл програмних об'єктів» (2010) Теда Чана, «Сфера» (2013) та його продовження «Кожен» (2021) Дейва Еґґерса або «Нуль K» (2016) Дона ДеЛілло, «Першому гравцеві приготуватися» (2011) Ернеста Клайна, «Завантажити» (2012) Марка Макклелланда, «Відповіді: роман» (2017) Кетрін Люсіль або «Послідовники» (2020) Меган Анджело написані в жанрі посткіберпанку. Навіть ремейк «Робокопа» (1987) — одного найперших прикладів кіберпанківського фільму, був випущений у 2014 році з усіма атрибутами посткіберпанківського майбутнього і стверджує, що якби технології були в правильних руках, проблем би не виникло.

Див. також

Кіберпанк Стімпанк Дизельпанк Нанопанк

Примітки