Гудрун Паузеванг (, у шлюбі Вільке; 3 березня 1928, Младков (Вічштадтль), Чехословаччина; — † 23 січня 2020, Бамберг, Німеччина;) — німецька письменниця та освітянка. Писала в основному дитячу та юнацьку літературу, активно висвітлюючи теми охорони довкілля, небезпеки ядерної енергії та нацизму. До її найвідоміших творів належать — «» (нім. Die Not der Familie Caldera) (1977), «Останні діти Шевенборна» (нім. Die letzten Kinder von Schewenborn) (1983) та «Хмара» (нім. Die Wolke) (1987). У 2017 році Паузеванг була удостоєна Спеціальної німецької молодіжної літературної премії за роботу всього життя

Життя Ґудрун Паузеванґ була старшою дитиною в сім'ї фермера. Всього в сім'ї було п'ятеро дітей, серед яких була й майбутня соціологиня Фрейя Паузеванг. Після початкової школи Ґудрун вчилася в гімназії для дівчаток. Під час Другої світової війни загинув батько. Після закінчення війни сім'я втекла до Західної Німеччини. У Вісбадені майбутня письменниця продовжувала навчання і у 1948 році закінчила середню школу. Після цього вона навчалася в педагогічному інституті в Вайльбурзі на Лані і працювала вчителькою початкової та середньої школи.

З 1956 року вона п'ять років викладала в німецьких школах Чилі і два з половиною роки у Венесуелі. У цей період вона подорожувала по Центральній, Північній і Південній Америці, в тому числі по Амазонці, Вогненній Землі, Перу, Болівії, Колумбії та Мексиці. Наприкінці 1963 року повернулася до Німеччини, де викладала в початковій школі. Чотири роки потому вирушила разом з чоловіком Германом Вільке в Колумбію, де викладала 5 років у місцевих німецьких школах. У 1972 році повернулася з 2-річним сином до Німеччини. Відтоді жила в місті Шліц, земля Гессен, який пізніше став місцем дії її творів «Останні Діти Шевенборна» і «Хмара». У 1998 році захистила докторський ступінь у Університеті Франкфурта-на-Майні з дисертацією «Забуті молодіжні письменники покоління Еріха Кестнера». З 2016 року жила в будинку престарілих недалеко від Бамберга.

Гудрун Паусеванг померла 23 січня 2020 року у віці 91 року.

Творчість Перші десять років письменницької діяльності писала книги лише для дорослих, а пізніше — також і для дітей та юнацтва. У 1989 році вийшла на пенсію в якості вчительки і з тих пір присвятила себе виключно літературній творчості і читанню в школах, бібліотеках і книжкових магазинах. Загальний тираж її книг на момент її смерті становив близько 5 мільйонів.

Письменниця у своїй творчості просувала ідеї миру, виступала проти неонацистських тенденцій. Поширювала ідеї захисту довкілля, а також попереджала про небезпеку використання ядерної енергії. В її книгах, написаних у дусі часу 1980-х, часу руху за мир та екологію, чітко простежується тверда та принципова політична позиція письменниці. ЇЇ твори, такі як Останні діти Шевенборна або Зліт і загибель Острова Дельфіна (нім. Aufstieg und Untergang der Insel Delfina), стали культовими книгами для покоління, що вийшло з 80-х років, та очолило рух проти розвитку ядерної енергетики. Критики, з іншого боку, вважають саме цю її позицію завищеною та однобокою. З початку 1990-х років Ґудрун Паузеванґ написала також ряд молодіжних книг на тему нацизму, весь жах якого вона зазнала сама в підлітковому віці. Окрім того, у 1997 році звертається вона і до біографії молодого Гітлера. Серед її романів і оповідань також є кілька веселих творів, таких як Сходження і падіння Острова Дельфіна або Скутер і чотки. Чотири найуспішніші книги Паузеванґ: Біди сім'ї Кальдера (1977) Останні діти Шевенборна (1983) Я відчуваю голод — я відчуваю спрагу (1984) Хмара (1987) У романі Хмара авторка описує переживання жертви радіації після аварії на німецькій АЕС. Роман став найбільш тиражним твором письменниці після екранізації в 2006 році. Пізніше, після ядерної катастрофи на Фукусімі, Паузеванг знову торкнулася теми ризиків ядерних технологій у своєму романі Ще довго після цього (2012). За роман Хмара в 1988 році Паузеванг отримала Німецьку молодіжну літературну премію та Премію імені Курда Ласвіца, а в 2017році вона отримала спеціальну німецьку молодіжну літературну премію за загальний вклад в німецьку літературу.

Публікації

Публікації Гудрун Паузеванг зберігаються в Національній бібліотеці Німеччини, включаючи:

Сім'я Кальдера (1977) На довгій дорозі (1978) Останні діти Шевенборна (1983) Хмара (1987) Подорож у серпні (1992) Горло (роман, 1993) Дитяча та юнацька література націонал-соціалізму як інструмент ідеологічного впливу (2005)

Нагороди та премії

1977: за роман «» 1981: за роман «Я відчуваю голод – я відчуваю спрагу» 1981: за роман «Я відчуваю голод – я відчуваю спрагу» 1983: за роман Останні діти Шевенборна 1983: за роман Останні діти Шевенборна 1988: Німецька науково-фантастична премія за роман «Хмара» 1988: за роман «Хмара» 1988: Премія імені Курда Лассвіца за роман «Хмара» 1990: за роман «Хмара» 1998: від землі Вісбаден 1999: за роман Ти чуєш річку, Елін? 1999: Федеральний Хрест: Орден «За заслуги перед Федеративною Республікою Німеччина» 2009: Землі Хессен за роман «Хмара» 2009: за заслуги 2017:  — Спеціальна премія за роботу всього життя

Примітки

Джерела Uwe Jahnke: Gudrun Pausewang: Leben und Werk (= Ravensburger Taschenbuch, Band 58352). Ravensburger, Ravensburg 2010, ISBN 978-3-473-58352-2. Peter Morris-Keitel: «Hoffnung im Überfluß.» Über die Erfahrbarkeit einer anderen Welt im Werk Gudrun Pausewangs. In: The German Quarterly 67, 1994. S. 391—401. Celia Ndzala-Ballesteros: Gudrun Pausewang, Die letzten Kinder von Schewenborn. Johannes Diekhans (Hrsg.) (= Schöningh-Schulbuch. Band 22299; Einfach Deutsch; Unterrichtsmodell). Schöningh, Paderborn 1999, ISBN 3-506-22299-6. Franz-Josef Payrhuber: Bekannte Autoren — beeindruckende Bücher. Was Lehrerinnen und Lehrer über Kinder- und Jugendbücher wissen und wie sie mit ihnen umgehen. In: Kurt Franz (Hrsg.): Blickpunkt: Autor. (= Schriftenreihe der Deutschen Akademie für Kinder- und Jugendliteratur Volkach e.V. Band 20) Schneider-Verlag Hohengehren, Baltmannsweiler 1996, ISBN 3-87116-495-X, S. 58–78. Jessica Rödl: Praxis Lesen: z. B. Gudrun Pausewang. AOL-Verlag, Lichtenau 2003, ISBN 3-89111-654-3. Wilhelm Roer: Ein Buch macht Schule: «Die letzten Kinder von Schewenborn». Dokumentation von Projekttagen zu diesem Buch und Darstellung des politischen Lernprozesses von Schülern, Eltern, Lehrern und Schulaufsicht. AOL-Verlag, Lichtenau 1986, ISBN 3-923478-18-6. Gabriele Runge (Hrsg.): Über Gudrun Pausewang (= Ravensburger Taschenbücher, Band 4000; Jeans). Maier, Ravensburg 1991, ISBN 3-473-54000-5. Rüdiger Steinlein: Auschwitz und die Probleme narrativ-fiiktionaler Darstellung der Judenverfolgung als Herausforderung der gegenwärtigen Kinder- und Jugendliteratur. Gudrun Pausewangs Holocausterzählung «Reise im August». In: Petra Josting (Hrsg.): Bücher haben ihre Geschichte. Kinder- und Jugendliteratur, Literatur und Nationalsozialismus, Deutschdidaktik. Norbert Hopster zum 60. Geburtstag. Olms, Hildesheim u. a. 1996, ISBN 3-487-10226-9. S. 177—191. Susan Tebbutt: «Jugendliteratur», (= Europäische Hochschulschriften; Reihe 1, Deutsche Sprache und Literatur; Band 1489) Peter Lang, Frankfurt am Main 1994, ISBN 3-631-47845-3. Kati Tonkin: «Rosinkawiese» . In: David Rock, Stefan Wolff (Hrsg.): Berghahn Books, New York/Oxford 2002, ISBN 1-57181-718-2, S. 199—212. Jenny Willner: Die letzten Zombies von Schewenborn. Gudrun Pausewang und die enigmatischen Signifikanten der Friedensbewegung. In: The Germanic Review: Literature, Culture, Theory. Vol. 96:2, 2021: Schuld in the Anthropocene, S. 177—194. https://doi.org/10.1080/00168890.2021.1897776

Посилання

Reinhard Osteroth: Verschüttet  — Rezension von Überleben!, Zeit Nr. 20 vom 11. Mai 2005 Susanne Gaschke: Lehrerin der Angst  — Porträt, Zeit Nr. 2 vom 31. Dezember 2003 Jana Mikota: Gudrun Pausewang zum 80. Geburtstag unter alliteratus.com — Ein Autorenporträt (PDF-Datei; 89 kB; Stand: 15. März 2008) Informationen zu Gudrun Pausewang auf KinderundJugendmedien.de Gudrun Pausewang zum 90. Geburtstag. Ö1 Menschenbilder am 4. März 2018