Вишивка — один з найбільш поширених видів декоративного мистецтва, в якому орнаментальне та сюжетне зображення на тканині, шкірі, повсті виконується різними ручними або машинними швами. Вишивка виникла з появою шитва на примітивному одязі людини кам'яної доби. Уже в першому тисячолітті до нашої ери вишивка досягла високого художнього рівня в народів Стародавньої Вавилонії, Греції, Риму, Китаю, Індії, Ірану. Впродовж віків удосконалювалась художня система вишивки, в якій гармонійно поєднуються такі фактори, як: матеріал, техніка, орнамент, композиційно-колористичне вирішення. Особливою пишністю відзначалася вишивка Візантії. Вплив її позначився на вишивальному мистецтві країн Середньовічної Європи і Київської Русі.

В Україні вишивка відома з давніх часів і набула великого поширення як серед еліт, так і в простонародді.

Розвиток мистецтва вишивки

Розписи у гробницях Давнього Єгипту свідчать, що одяг, покривала, завіси та намети прикрашалися вишивкою. Техніка стібання була відома ще персам: під час битви при Марафоні (490 рік до н. е.) вони використовували стьобаний одяг як обладунки, що підтверджують грецькі вазові зображення. На вазах VII–VI ст. до н. е. та пізніших періодів греки постають у вишитому вбранні.

Найдавніші збережені зразки вишивки належать скіфам (V–III ст. до н. е.). Візантія від 330 р. до н. е. і аж до XV ст. створювала золоті вишивки. У Китаї знайдено роботи династії Тан (618–907 рр.), проте найвідомішими залишаються імператорські шати династії Цін (1644–1911/12). В Індії вишивка існувала здавна, але в епоху Моголів (з 1556 р.) збереглося багато зразків, що потрапили до Європи завдяки торгівлі з Ост-Індією у XVII–XVIII ст. Стилізовані рослинні мотиви, зокрема квітуче дерево, вплинули на англійську традицію вишивки. Голландська Ост-Індія також виробляла шовкові вишивки у XVII–XVIII ст. У Персії XVI–XVII ст. були поширені геометричні орнаменти, що замінювали зображення живих істот, заборонені Кораном. У XVIII ст. їх витіснили квіткові композиції. У Західному Туркестані XVIII–XIX ст. поширилися бухарські квіткові орнаменти. Туреччина з XVI ст. виробляла вишукані золоті та шовкові роботи, де поступово домінував мотив тюльпана. На грецьких островах XVIII–XIX ст. формувалися різні геометричні стилі.

Гобелен із Байо (XI ст.), що фактично є вишивкою, створено в Англії. Часом розквіту англійської вишивки був період 1100—1350 років. Хрестові походи принесли до Європи сарацинські мотиви та посилили візантійський вплив. У Північній Європі до Ренесансу вишивка відома переважно з виробів церковного застосування. У XVII ст. вишивка стала радше аматорським заняттям, ніж професією.

У Північній Америці XVII—XVIII ст. вишивка наслідувала європейські традиції, але була простішою й ощадливішою у використанні ниток. Популярними стали вишивки за шаблонам, сюжетні та траурні роботи. На початку XIX ст. в Англії та Північній Америці домінувала берлінська вовняна вишивка. Пізніше, під впливом руху «Мистецтво та ремесла», поширилося «художнє рукоділля» — вишивка на грубому льоні.

Розвиток української вишивки

Походження сучасної української вишивки розглядається в контексті двох головних гіпотез. Перша стверджує, що народна вишивка, широко відома за зразками XIX ст., запозичена впродовж XVIII — початку ХІХ ст. простолюдом від еліт. Друга пропонує пряму спадкоємність вишивки між давніми культурами (починаючи з неолітичних) та українською.

Непрямими свідченнями існування вишитого одягу можуть слугувати фігурка людини з Мартинівського скарбу на Черкащині (VI ст. н. е.), бронзова статуетка з могильника на Полтавщині (VI ст. н. е.), на яких є орнаменти.

Найдавніші збережені зразки вишивки на території України — це вбрання соціальної верхівки та літургійне шитво X ст. і вишивка лляними нитками по шкірному взуттю ХІ—ХІІІ ст. Нез'ясованим залишається яка техніка створення візерунків перша: ткана, вишита, або ж обидві з'явилися приблизно одночасно. Існує збіг окремих елементів вишивки з узорами ювелірних прикрас, із заставками й ініціалами рукописних книг, фресок. Розшиті церковні предмети, разом з виробами із дорогих матеріалів і цінними книгами, часто згадуються як пожертви до храмів і монастирів від князівських родин і багатих людей.

У ранніх зразках гаптування домінували рослинні орнаменти: «візантійський» в'юнок, різноманітні пагони й гілки, а також геометричні мотиви — хрести, розетки, кола, плетінки — і зображення птахів. Нерідко ці образи формувалися на основі давніх символів і народних вірувань, зокрема знаків родючості та образу дерева життя.

Гаптування шовком досягло високого художнього рівня в XIV-XV ст. і здебільшого виконувалося при жіночих монастирях. У XVII столітті, під впливом орнаментів турецьких тканин, у гаптуванні поширилися яскраві рослинні узори, наближені до природних форм квітів і листя; з'явилися складні композиції з вазонами, коронами та рогами достатку. Наприкінці XVIII ст. в Україні відбувся помітний занепад золотного шитва через загальні вимоги, накладені московською метрополією.

Українська народна вишивка стала з кінця ХІХ ст. предметом пильного дослідження, збирання і наслідування. Особливо багато зібрано матеріалів про вишивку на сорочках і рушниках, адже вони були і лишаються вельми поширеними. Переважають ромби, квадрати, ускладнені варіанти ромбів, що нагадують пелюстки квітки («ружі»), прямі, хвилясті чи ламані лінії, зірочки, крапки і т. ін. Двоголовий орел також вишивався в XIX ст., однак, народні майстри, що не розуміли значення цього символу, трансформували його в рослинний орнамент. Головні поєднання кольорів — червоно-чорні, червоно-сині, синьо-червоні з вкрапленнями інших кольорів. У найдавніших вишивках домінувала техніка гладі, тоді як вишивка хрестиком поширюється тільки наприкінці XIX ст. Регіональні особливості української вишивки варіюються не тільки переважними орнаментами й узорами, а й кількістю вишивки на тканинах, кольорами. Для Полісся характерні біло-червоні, для лісостепових регіонів — чорно й синьо-червоні, для степових — монохромні, для Карпат — поліхромні. У 1900–1940-ві роки XX ст. вишивка особливо представлена різноманітністю інтер'єрних тканин. Поряд з вишивкою використовували тканий декор, який вставлявся між шматками тканини. Прикрашені таким чином сорочки характерні для Полісся та широко створювалися ще на початку XX ст.

Інтерес до вишивки, а передусім вишитих сорочок, посилився після Помаранчевої революції 2004 року та особливо Революції гідності 2014 року. Такі сорочки стали засобом самоідентифікації українців і репрезантації за кордоном.

У сучасному мистецтві Інтерес до вишивки зберігається в сучасному мистецтві як до образотворчого, так і жестового абстрактного мистецтва (вишивка як процес). Вишивка розглядається в феміністичному контексті, позаяк практично всю історію була традиційним жіночим заняттям.

Примітки