Оскійсько-умбрійська , сабельська або сабельські мови — це вимерла група італійських мов, індоєвропейських мов, якими розмовляли в Центральній і Південній Італії оско-умбри, перш ніж їх замінила латинська, у міру розширення влади Стародавнього Риму . Їхні письмові свідчення розвивалися від середини 1 тис. до н.е. до перших століть 1 тис. н.е. Ці мови відомі майже виключно з написів, переважно оскійських та умбрійських, але є також деякі оско-умбрійські запозичення латиною.

Зв'язок з італійськими мовами Відповідно до оригінальної теорії Антуана Мейє, оско-умбрійські мови традиційно вважалися гілкою італійських мов, мовною сім'єю, яка об'єднувала латинську та фалісканську разом із кількома іншими спорідненими мовами. Francisco Villar, Gli Indoeuropei e le origini dell'Europa, pp. 474-475. Однак, цю унітарну схему критикували, зокрема, Алоїс Вальде, Вітторе Пізані та Джакомо Девото, які запропонували класифікувати італійські мови на дві окремі індоєвропейські гілки. Ця точка зору набула визнання у другій половині 20 століття, хоча точні процеси формування та проникнення в Італію залишаються об’єктом дослідження. Villar, cit., pp. 447–482. Однак такі прихильники, як Рікс, пізніше відкинули цю ідею, і унітарна теорія (що передбачає походження всіх італійських мов від єдиного спільного пращура) залишається домінантною. Paolo Pocetti, "The Documentation of Italic", in Handbook of Comparative and Historical Indo-European Linguistics: An International Handbook, vol. 2, ed. Jared Klein, Brian Joseph, and Matthias Fritz (Berlin: de Gruyter, 2017), 1-19. , 9783110521757

Історичні, соціальні та культурні аспекти Дві основні гілки сабельських мов, якими розмовляють у центрі італійського півострова, — оскійська на півдні та умбрійська на півночі від оскійської. До числа сабельських мов належать : Volscian, Sabine, South Picene,, Marsian, Paeligni, Hernican, Marrucinian і Pre-Samnite.

Еквська і вестинська мови традиційно відносяться або до оскійської, або до умбрійської групи. Проте всі вони слабо засвідчені, і такий поділ не підтверджується доказами. Схоже, що вони могли бути частиною діалектного континууму, з умбрійською на півночі, оскійською на півдні та «сабельськими» мовами між ними (див. наступний розділ), які мають ознаки обох. Rex Wallace, 2008, "Sabellian Languages", in Woodard, ed., The Ancient Languages of Europe, CUP, p 98

Проте були також колонії, які розмовляли по-осканськи, розкидані по всій Південній Італії та Сицилії .Оскійська був мовою племен самнітів, могутніх ворогів римлян, яким знадобилися роки, щоб підкорити їх ( самнітські війни відбувалися з 370 р. до н.е. до 290 р. до н.е.).

Ці мови відомі з кількох сотень написів, датованих між 400 р. до н.е. і 1-им століттям. У Помпеях є численні оскійські написи, такі як посвяти в громадських будівлях і вивіски.

Умбрійська мова розпочала процес занепаду, коли умбри були підкорені римлянами, а процес романізації призвів до її загибелі. З усіх оско-умбрійських мов найвідоміша, в основному, завдяки таблицям Ігувіна.

Розповсюдження Цими мовами говорили в Самнії та в Кампанії, частково в Апулії, Луканії та Брутії, а також Мамертинці в сицилійській колонії Мессана ( Мессіна ).

Попереднє використання Сабельська мова спочатку була збірним етнонімом італійського народу, який населяв центральну та південну Італію під час римської експансії . Пізніше ця назва була використана Теодором Моммзеном у його Unteritalische Dialekte для опису доримських діалектів Центральної Італії, які не були ні оскійськими, ні умбрійськими.

В даний час цей термін використовується для оскійсько-умбрійських мов в цілому. Слово «сабельський» колись застосовувалося до всіх таких другорядних мов, будь то оскійсько-умбрійська чи ні. Північнопіценська мова була включена, хоча залишається незрозумілим, чи пов’язана вона.

Класифікація Оксько-умбрійські мови або діалекти, про які збереглися свідчення: Vetter, 1953; Adiego-Lajara, 1992; Rix, 2000.

Окська, з розмовними мовами в південному центральному регіоні Італійського півострова, який включає: Оскійську мову ,яка є найкраще документованою мовою групи, поряд з іншими різновидами, які погано відомі та вважаються пов'язаними з окською: Marrucinian Paeligni Умбрійська мова, на якій розмовляють у північній центральній частині півострова. умбрійська Marsian Sabine Volscian Hernican Picene-Pre-Samnite South Picene Pre-Samnite, мова,яка задокументована на півдні, але, здається, має характеристики, ближчі до South Picene, ніж до оскійської. Невідомо Aequian Vestinian (Швидше за все Оскійська, як і їхні сусіди Paeligni і Marrucini, з якими Vestinian були тісно пов'язані з. )

Мало задокументовані варіанти, відомі як «сабельські діалекти», без особливих доказів приписуються двом основним групам. Деякі автори сумніваються в такій традиційній класифікації, поміщаючи, наприклад, Aequian і Vestinian у протилежні гілки, замість того, щоб групувати їх разом. Coleman, 1986

Мовний опис Оско-умбрійські мови були злитними флективними мовами з приблизно 5 різними морфологічними відмінками в однині, подібними до латинських .

Примітки

Література

Adams, Douglas Q., and James P. Mallory. 1997. "Italic languages." In The encyclopedia of Indo-European culture. Edited by James P. Mallory and Douglas Q. Adams, 314–19. Chicago: Fitzroy Dearborn. Baldi, Philip. 2002. The foundations of Latin. Berlin: de Gruyter. Beeler, Madison S. 1952. "The relation of Latin and Osco-Umbrian." Language 28: 435–43. ————. 1966. "The interrelationships within Italic." In Ancient Indo-European dialects: Proceedings of the Conference on Indo-European Linguistics held at the University of California, Los Angeles, April 25–27, 1963. Edited by Henrik Birnbaum and Jaan Puhvel, 51–58. Berkeley: Univ. of California Press. Buck, Carl Darling. 1928. A grammar of Oscan and Umbrian, with a collection of inscriptions and a glossary. 2nd edition. Boston: Ginn. Clackson, James. 2015. "Subgrouping in the Sabellian Branch of Indo‐European." Transactions of the Philological Society 113 (1): 4–37. https://doi.org/10.1111/1467-968X.12034 Coleman, Robert. 1986. "The Central Italic languages in the period of the Roman expansion." Transactions of the Philological Society 84(1): 100–131. de Vaan, Michiel. 2008. Etymological dictionary of Latin and the other Italic languages. Leiden Indo-European Etymological Dictionary Series 7. Leiden, The Netherlands: Brill. Dupraz, Emmanuel. 2012. Sabellian Demonstratives: Forms and Functions. Leiden: Brill. Mercado, Angelo. 2012. Italic Verse: A Study of the Poetic Remains of Old Latin, Faliscan, and Sabellic. Innsbruck: Institut für Sprachen und Literaturen der Universität Innsbruck. Middei, Edoardo. "Gli antroponimi sabellici in *-ai̭os e le basi onomastiche con morfo-struttura aCCa- (Sabellian personal names with *-ai̭os and the onomastic bases with the morpho-structural pattern acca-). In: Graeco-Latina Brunensia. 2015, vol. 20, iss. 2, pp. 105-121. ISSN 2336-4424 Nishimura, Kanehiro. "Superlative Suffixes *-ismo- and *-isim̥mo in Sabellian Languages." Glotta 81 (2005): 160-83. www.jstor.org/stable/40267191. Poccetti, Paolo. "Lingue sabelliche". In: Palaeohispanica: revista sobre lenguas y culturas de la Hispania antigua n. 20 (2020): pp. 403-494. ISSN 1578-5386 DOI: 10.36707/palaeohispanica.v0i20.399 Poultney, James. 1951. "Volscians and Umbrians." American Journal of Philology 72: 113–27. Tikkanen, Karin. 2009. A comparative grammar of Latin and the Sabellian languages: The system of case syntax. PhD diss., Uppsala Univ. Weiss, Michael L. 2010. Language and Ritual In Sabellic Italy: The Ritual Complex of the Third and the Fourth Tabulae Iguvinae. Leiden: Brill. Woodard, Roger D. 2008. The Ancient Languages of Europe. Cambridge: Cambridge University Press.

Посилання

"Languages and Cultures of Ancient Italy. Historical Linguistics and Digital Models", Project fund by the Italian Ministry of University and Research (P.R.I.N. 2017)