Надмірна урбанізація або надурбанізація — це поняття, яке розробили вчені з демографії, географії, екології, економіки, політології та соціології під впливом міжнародних неурядових організацій. Sociological Perspectives 43, no. 1 (April 1, 2000): 97–116. Цей термін є порівняльним і використовувався для розрізнення процесу урбанізації розвинутих країн і країн, що розвиваються. Davis, Kingsley, and Hilda Hertz Golden. “Urbanization and the Development of Pre-Industrial Areas.” Economic Development and Cultural Change 3, no. 1 (October 1954): 6–26. Було запропоновано кілька факторів порівняння, але найпоширенішими є фактори зростання населення міста через міграцію з сільської місцевості. Kamerschen, David R. “Further Analysis of Overurbanization.” Economic Development and Cultural Change 17, no. 2 (January 1, 1969): 235–53. Gugler, Josef. “Overurbanization Reconsidered.” Economic Development and Cultural Change 31, no. 1 (October 1, 1982): 173–89. Shandra, John M., Bruce London, and John B. Williamson. “Environmental Degradation, Environmental Sustainability, and Overurbanization in the Developing World: A Quantitative, Cross-National Analysis.” Sociological Perspectives 46, no. 3 (September 1, 2003): 309–29.
Визначення поняття Концепція надмірної урбанізації вперше виникла в середині 20 століття для опису міст, темпи індустріалізації яких зростали повільніше, ніж темпи урбанізації. Amin, Galal A. The Modernization of Poverty: A Study in the Political Economy of Growth in Nine Arab Countries 1945-1970. BRIILL, 1980. Hauser, Philip M., ed. “Urbanization in Asia and the Far East .” In Proceedings of the Joint UN/Unesco Seminar (in Cooperation with the International Labour Office) on Urbanization in the ECAFE Region, Bangkok, 8–18 August 1956. Calcutta: Unesco Research Center, 1957. Sovani, N. V. “The Analysis of ‘Over-Urbanization.’” Economic Development and Cultural Change 12, no. 2 (January 1, 1964): 113–22. За словами соціолога Йозефа Гуглера, ця концепція була «широко прийнята в 1950-х і в 1960-х роках, і була розділена на два підходи: діахронічний та синхронічний. Laumas, Prem S., and Martin Williams. “Urbanization and Economic Development.” Eastern Economic Journal 10, no. 3 (July 1, 1984): 325–32. Синхронний підхід - є основний з них, був запропонований соціологами Кінгслі Девісом і Хільдою Голден, які визначили рівень надмірної урбанізації країни, виходячи з того, який її взаємозв’язок між індустріалізацією та урбанізацією порівняно з іншими країнами в той же період часу. Зокрема, країни, які вважаються частиною третього світу, порівнювали з країнами, які вважалися частиною першого світу. Девіс і Голден використовували дані про «відсоток економічно активних осіб, які не займаються сільським господарством, до населення міст з чисельністю понад 100 000 осіб у різноманітних країнах світу. Це робилось, щоб визначити нормальний зв’язок між індустріалізацією. та урбанізацією. Потім вони визначали, що країни, темпи урбанізації яких значно вищі за норму щодо індустріалізації, є «надмірно урбанізованими». Автори розраховували «очікуваний» рівень урбанізації на основі темпів урбанізації інших країн світу на подібних рівнях індустріалізації. Зокрема, деякі країни, які Девіс і Голден оцінювали, показали рівень урбанізації вище, ніж очікувалося, Наприклад, Єгипет, Греція та Південна Корея. Девіс і Голден не розглядали надмірну урбанізацію як обов’язково негативне явище, а радше статистичну реальність, яка може мати свої проблеми, але в кінцевому підсумку буде самокоригуватися, оскільки був знайдений баланс між рівнями урбанізації та індустріалізації.
Вчений-економіст Н. В. Совані першим відкинув аргументи Девіса та Голдена відносно зв'язку між урбанізацією та індустріалізацією. Совані стверджував, що такий зв'язок більш значущим є у слаборозвинених країнах, ніж у розвинених.
У дослідженні Організації Об’єднаних Націй та ЮНЕСКО в 1956 році використовувався діахронічний підхід до вимірювання надмірної урбанізації. У звіті ЮНЕСКО за 1956 рік було зазначено, що розвинені країни мали більшу частку робочої сили, зайнятої несільськогосподарськими професіями, ніж слаборозвинені країни. Автори цього підходу надурбанізації наводять приклади Франції, США, Німеччини та Канади як розвинених і часто згадують континенти Азії та Африки, регіон Латинської Америки як слаборозвинені. Цей історичний підхід був застосований до Азії у доповіді, де стверджувалося, що, оскільки менший відсоток робочої сили розвинутих країн був зайнятий несільськогосподарською діяльністю, то Азія на подібних рівнях урбанізації була надмірно урбанізована. Однак цей метод зазнав критики вчених, які стверджують, що він підтримує етноцентричну ідею про те, що всі країни йдуть одним шляхом розвитку. Крім того, економіст Н. В. Совані у 60-ті роки ХХ століття стверджував, що наведені докази не підходять до всіх розвинених країн, вказуючи на приклади деяких країн, таких як Швейцарія, де високий рівень індустріалізації не відповідає високому рівню урбанізації. Соціологи Джон Д. Касарда та Едвард Креншоу вказували на те, що головними є не стільки темпи урбанізації країн, що розвиваються, скільки абсолютна кількість людей, які мігрують до міста. Kasarda, John D., and Edward M. Crenshaw. “Third World Urbanization: Dimensions, Theories, and Determinants.” Annual Review of Sociology 17 (January 1, 1991): 467–501.
Науковці посилаються на Н. В. Совані як на дослідника, який поставив під сумнів визначення надмірної урбанізації 1950-х років. Його розвінчання раніше прийнятих визначень надмірної урбанізації спонукало до подальшого наукового аналізу та спроб переоцінити це поняття. Graves, Philip E., and Robert L. Sexton. “Overurbanization and Its Relation to Economic Growth for Less Developed Countries.” Economy Forum 8, no. 1 (July 1979): 95–100. Н. В. Совані припустив, що заяви про надмірну урбанізацію в слаборозвинених країнах випливають із уявлення про те, що швидка урбанізація має негативні наслідки. Однак він стверджував, що бракує доказів ідеї про те, що швидка урбанізація насправді погіршує становище урбанізаційних районів. Економіст Девід Р. Камершен виявив, що існує мало статистичних доказів того, що «швидка урбанізація в слаборозвинених країнах гальмує економічне зростання», припускаючи, що феномен надмірної урбанізації викликає сумніви.
Після роботи Н. В. Совані кілька вчених запропонували альтернативні визначення поняття надурбанізації, багато з яких включали не тільки взаємозв’язок між зростанням населення та його засобами зайнятості, а й спроможністю міста надавати державні послуги, відображаючи, що економічний розвиток міста значною мірою відставав від зростання чисельності населення. Dyckman, John W. “Some Conditions of Civic Order in an Urbanized World.” Daedalus 95, no. 3 (July 1, 1966): 797–812. У другій половині ХХ століття вчені почали доповнювати поняття та аналізувати негативний вплив надмірної урбанізації. Так архітектор Джон Дайкман у 1966 році припустив, що нездатність задовольнити очікування мігрантів у місті робить надурбанізацію загрозою для соціального порядку. Економісти Філіп Грейвс та Роберт Секстон наприкінці 70-х ХХ століття стверджували, що визначення надмірної урбанізації має включати "наявність негативних зовнішніх ефектів для міста, який досліджується», припускаючи, що поки «позитивні зовнішні соціальні вигоди» від швидкої урбанізації домінують над негативними зовнішніми ефектами, надмірної урбанізації ще не існує. Дж. Гуглер визначав фактори створення надмірної урбанізації: міграція до міст призвела до «менш ніж оптимального розподілу робочої сили між сільським і міським секторами», та міграція до міст «збільшує витрати на забезпечення населення». Соціолог Гленн Файербо стверджував, що якщо надмірна урбанізація спричинена перенаселенням, то перенаселення сільських районів може бути гіршим, ніж перенаселення міських. Firebaugh, Glenn. “Structural Determinants of Urbanization in Asia and Latin America, 1950- 1970.” American Sociological Review 44, no. 2 (April 1, 1979): 199–215.
З самого початку термін "надмірна урбанізація" використовувався для розділу на групи різних типів країн. Девіс і Голден вважали країну слаборозвиненою, якщо більше половини її економічно активного населення працювало в сільському господарстві. У звіті ЮНЕСКО для характеристики надмірної урбанізації часто об'єднувалися терміни «розвинена» і «західна» стосовно країн світу. Дж. Гуглер та інші економісти у своїх роботах використовували терміни «третій світ» і «перший світ» при поясненні процесів надурбанізації Kentor, Jeffrey. “Structural Determinants of Peripheral Urbanization: The Effects of International Dependence.” American Sociological Review 46, no. 2 (April 1, 1981): 201–11.
Причини Соціолог Джон Шандра виявив п’ять груп, що є причинами надмірної урбанізації:
Сільський поштовх та перспектива міського притягнення; Перспектива модернізації економіки; Перспектива політичної модернізації; Неомальтузіанська перспектива; Перспектива залежності.
Внаслідок аналізу Джон Шандра кількох змінних, пов’язаних із кожною з цих категорій, виявилось, що всі ці аргументи мають вагомі докази, за винятком перспективи економічної модернізації. Багато вчених вважають, що ці фактори важливі при формуванні надмірної урбанізації. Bradshaw, York W., and Mark J. Schafer. “Urbanization and Development: The Emergence of International Nongovernmental Organizations Amid Declining States.” Sociological Perspectives 43, no. 1 (April 1, 2000): 97–116.
Сільський поштовх та перспектива міського притягнення Найбільшою причиною надмірної урбанізації, на яку наголошують науковці, є міграція з села в місто та пов’язані з нею «штовхаючи» фактори, зокрема «збільшення населення, зменшення розміру земельних володінь та велика платня за оренду землі». Внаслідок змін демографічної ситуації в середині ХХ століття, на селі почалось зниження рівня смертності та збільшення тривалості життя, що призвело до зменшення пропозицій на ринку землі у сільській місцевості. London, Bruce. “Structural Determinants of Third World Urban Change: An Ecological and Political Economic Analysis.” American Sociological Review 52, no. 1 (February 1, 1987): 28–43 Через нестачу землі селяни «відштовхуються» та «тягнуться» до нових територій. У доповіді ЮНЕСКО у 1957 році говориться про те, що фактори «відштовхування» з сільських районів є сильнішими, ніж фактори «притягнення» до міських територій. Фактори притягнення до міських районів включають розширення економічних можливостей та інфраструктури міст як адміністративних центрів. Джон Шандра визнає зв'язок між факторами штовхання та притягання, стверджуючи, що сільські умови, зокрема дефіцит навколишнього середовища, спричиняють зменшення доходів, зниження стабільності, і підвищення ризиків для здоров'я, що змушує багатьох реагувати та мігрувати в міські райони. Наприклад, посуха в Бразилії та вирубка лісів на Філіппінах унеможливили колишній спосіб життя багатьох сільських жителів, змушуючи їх переїхати до найближчого міста. Оскільки мігрантів мотивують насамперед чинники, які витісняють їх із сільської місцевості, а не такі, як попит на робочу силу, що тягне їх до міста, ці мігранти із сільських та міських районів часто опиняються безробітними або займаються ремісничим виробництвом, роздрібною торгівлею, побутовими послугами. Дослідження, проведене соціологом Гленном Файербо, показало, що за період 1950-1970 роки у Латинський Америці та Азії зміна щільність сільського господарства, обмеженість землі та наявність плантаційного сільського господарства мали значний вплив на надмірну міграцію до міст з сільської місцевості. Пізніше соціолог Брюс Лондон підкреслив, що міська міграція була не єдиною потенційною реакцією на щільність сільського господарства.