Аґастес Вілінґтон Шелтон Еґер (4 січня 1890 — 30 грудня 1968) — офіцер Королівського флоту Великої Британії, командор. Учасник Першої і Другої світових війн. Нагороджений Хрестом Вікторії, найвищою нагородою за відвагу перед обличчям ворога, якою можуть бути нагороджені військові Великої Британії та Співдружності, за потоплення більшовицького крейсера «Олег» під час Громадянської війни в Росії.
У своїй військово-морській біографії «Сліди в морі», опублікованій у 1961, Еґер описав себе як «сильно напружений і творчий». В Оксфордському національному біографічному словнику сказано, що Еґер «втілює „морського пса“ британської військово-морської традиції: почесний, надзвичайно хоробрий і повністю відданий королю, країні та королівському флоту».
Раннє життя Аґастес Еґер народився в Канді (Цейлон), 4 січня 1890. Він був тринадцятою дитиною Джона Шелтона Еґера/Іґера, ірландця з Мілтауна, (графство Керрі), який покинув рідну землю в 1860, щоб стати успішним плантатором чаю на Цейлоні. Двоюрідна сестра Джона Онора Іґера була першою дружиною Джеремі О'Донована Росса, ірландського лідера феніанів і члена Ірландського республіканського братства. Еґер виховувався в комфортних умовах у гарному будинку зі слугами. Мати Еґера, яка була австрійкою, померла незабаром після його народження, і у віці восьми років його разом із одним із братів відправили до школи у Великій Британії. Усі його брати здобули освіту в англійських державних школах, а всі його сестри — в австрійських чи німецьких школах. Його батько помер у 1902 від холери, яку підхопив під час візиту до Китаю.
Аґастес («Ґас») Еґер навчався у Фремлінґемському коледжі в Саффолку. Тепер він був без батьків і постійного житла, і його старший брат Шелтон вирішив піти на флот. Ґас, який обожнював свого старшого брата, охоче погодився піти з ним. Для підготовки він відвідав Істменську Королівську військово-морську академію в Саутсі.
Друг сім'ї, Генрі Джексон, пізніше адмірал і Перший морський лорд, висунув Еґера на місце в щорічному наборі курсантів флоту. Згодом Еґер склав вступні іспити і в 1904 вступив до військово-морської кадетської школи «Британія» в Дартмуті. «Британія» був дерев'яним військовим кораблем, застарілим, який спустили на воду в 1860. Незабаром він був прив'язаний і використовувався як стаціонарний навчальний корабель.
У рамках навчання Еґер вийшов у море на крейсері «Хайфлаєр», а потім на трохи старшому «Айсіс». Ці кораблі були розміщені на Бермудських островах, і багато занять проводилися на березі, коли кораблі були в порту. У цей період у Еґера залишилося багато приємних спогадів про спорт, плавання, катання на човнах та пікніки.
У довоєнний період Еґер служив на низці кораблів, у тому числі на лінкорах «Принц Уельський» (приєднаний до Середземноморського флоту) та «Квін Елізабет», яким командував капітан (згодом адмірал) Девід Бітті. Він дуже захоплювався розмахом і стилем Бітті.
Рання підготовка Еґера дала йому ґрунтовні знання з основних морських справ, особливо в управлінні невеликими човнами. Це мало стати великим активом пізніше в його кар'єрі. У 1910 Еґер успішно склав іспит з мореплавства і отримав звання в.о. підлейтенанта. Протягом 1911 служив на борту есмінця «Рубі». Наступний період він провів на курсах у Портсмуті та в Королівському військово-морському коледжі в Гринвічі. 30 червня 1912 отримав звання лейтенанта.
Після завершення курсів Еґер був призначений на малі кораблі. Першим його судном був торпедний катер № 23. У квітні 1913 його відправили вчитися літати. Це була не зовсім його справа, хоча він отримав ліцензію пілота, переживши три аварії на дуже примітивних літаках того часу. Еґер приєднався до команди дредноута, лінкора «Гібернія» у вересні 1913, що належав до Домашнього Флоту.
У цей період Еґер став експертом зі стрільби.
Перша світова війна
Великий флот Еґер був на борту «Гібернії», коли в серпні 1914 почалася Перша світова війна, і незабаром разом з нею відплив до британської військової бази в Скапа-Флоу. Вона була частиною Великого флоту адмірала Джона Джелліко.
У міру того як до флоту приєдналися новіші та швидші дредноути, попередні дредноути ставали все більш застарілими, вони були повільнішими, зі значно меншою вогневою міццю та поганими конструктивними характеристиками.
Дарданелли і караул Влітку 1915 було вирішено відправити «Гібернію» на Дарданелли, щоб надати артилерійську підтримку висадці союзників на півострові Галліполі. «Гібернія» прибула у вересні 1915 на базу Королівського флоту Мудрос на грецькому острові Лемнос біля входу в протоки, що ведуть до Чорного моря.
Захищені води Егейського моря та протоки дозволили «Гібернії» використовувати всі свої гармати, і вона була використана для обстрілу турецьких цілей на Галліполі та сусідньому узбережжі Малої Азії. Одного разу в неї влучив турецький снаряд, але судно не отримало серйозних пошкоджень.
«Гібернія» повернулася до Британії, коли союзники евакуювалися з Галліполі, і перебазувалися до Росайту, щоб захиститися від набігів німецьких кораблів на британське узбережжя. Через їхню повільну швидкість і слабку наступальну потужність лінкорам не було наказано приєднатися до Великого флоту для Ютландської битви 31 травня 1916, хоча вони піднялися в очікуванні бою.
Північна Росія Після Ютландської битви загроза лінкорів з боку Німеччини дещо відступила, а небезпека від мін і підводних човнів зросла. Особливо вразливими були два порти — Мурманськ і Архангельськ — на півночі Росії, якими користувалися британські торгові кораблі, що доставляли матеріальні засоби своєму союзнику. Для протидії цій загрозі були відправлені морські траулери, а два старих крейсера були модифіковані, щоб виконувати функції ремонтних майстерень і штабів цієї флотилії. Еґер приєднався до одного з них — «Іфіґенія» у грудні 1916. «Іфіґенія» датується 1892, мала водотонажність 3400 тонн і на початку своєї роботи могла розвивати швидкість до 20-ти вузлів.
«Іфігенія» прибула до Мурманська в березні 1917, коли починалася російська революція. Вона діяла з Архангельська влітку, коли Біле море було чистим, а взимку — у Мурманську, коли він був вільний від льоду. Хоча місцевим командирам союзників було очевидно, що висаджена після весни 1917 техніка не використовується належним чином, Вайтголл проігнорував їхню пораду зупинити потік. Справді, значна частина техніки була або знищена, або в кінцевому підсумку використана більшовиками чи німцями.
Перебуваючи в Мурманську, Еґер мав можливість відновити знайомства з друзями, російськими офіцерами з крейсера «Аскольд», який стояв поруч. Він служив з ними в Дарданеллах, коли був на кораблі «Гібернія». Еґер знову зустрівся з ними на верфі Девонпорта. Однак незабаром на «Аскольді» спалахнув заколот, і Еґер був шокований, побачивши, що його друзів-офіцерів заарештовували одного за одним і виводили на берег, щоб більше його не бачили. Дисципліна на борту корабля повністю зламалася, і після того, як останній запас їжі та припасів було спожито, його покинули іржавіти.
Ця важка і часом небезпечна місія займала «Іфігенію» до кінця лютого 1918, коли погіршення умов і ворожий більшовицький уряд спричинили відхід. Англійці змогли забрати з собою низку росіян, які тікали від більшовиків.
Російський досвід був цінним для Еґера пізніше в його кар'єрі.
Прибережні моторні човни Еґер служив на прибережних моторних човнах (CMB) у рідних водах на останньому етапі війни. Ці невеликі судна мали водотоннажність лише 5 тонн у порівнянні з 1110 тонами у есмінця часів Першої світової війни. Основною їхньою наступальною зброєю була торпеда. Вони мали невелику осадку і могли діяти близько від берега.
CMB несли одну або дві торпеди, залежно від того, чи були вони «сорока футерами» чи «п'ятдесяти п'ятфутерами». Міни можна було замінити торпедами, вони також несли глибинні бомби та кулемети Льюїса. Планувалося, що вони будуть або відбуксировані, або доставлені на місце бою на контрольоване Німеччиною узбережжя легкими крейсерами та есмінцями командора Реджинальда Тірвіта з Гаріджа. Завдяки невеликій осадці вони могли проскочити через шахти і атакувати німецькі патрульні кораблі навколо Гельголанда. З настанням 1918 назріла більш амбітна схема відправки CMBs над мілководдям, щоб атакувати німецький флот на його якірній стоянці. Однак 11 листопада 1918 відбулося перемир'я, до того, як ці плани могли бути втілені в життя.
Аґастес Еґер був обраний для цієї служби саме як офіцер-торпедоносець і мінний офіцер. Він брав участь у відомому рейді на Зебрюґґе під керівництвом командора Роджера Кіза, CMBs використовувалися для прокладки димових завіс за межами молу, щоб прикрити втечу екіпажів блокових кораблів. Влітку 1918 він перебував у Дуврі та в Дюнкерку, де CMBs атакували німецькі патрульні кораблі вздовж бельгійського узбережжя.
Громадянська війна в Росії Кінець війни застав його на базі CMBs на острові Озіа в Ессексі, Велика Британія. Наприкінці 1918 Менсфілд Сміт-Каммінґ, голова закордонного відділу Британської секретної розвідувальної служби, попросив його зголоситися на місію в Балтійському морі, де CMBs мали використовуватися для перевезення британських агентів туди-сюди з більшовицької Росії. Невелика осадка та висока швидкість CMBs зробили їх ідеальними для висадки на окуповані ворогом береги та швидкої втечі. Еґер і два його човни технічно перебували під командуванням Міністерства закордонних справ (зокрема, капітан Менсфілд Сміт-Каммінґ, голова МІ6).
Еґер створив невелику базу в Терійокі, недалеко від більшовицького кордону. Звідси він здійснив надсекретну та небезпечну місію по витягу з узбережжя Петроградської затоки Пола Дюкса, людини, яку він знав по МІ6 під кодовим ім'ям ST-25. Останній британський агент, який залишився в Росії, Дюкс деякий час проникав до більшовицького уряду і робив копії дуже секретних документів. Майстер маскування, він був відомий як «Людина зі сотнею облич», але його ресурси на той час вичерпалися. Щоб визволити Дюкса, човни Еґера повинні були перетнути більшовицькі мінні поля та пройти повз низку фортів і кораблів, які охороняли вхід до більшовицької військово-морської бази в Кронштадті та до Петрограда, теперішнього Санкт-Петербурга.
У східній частині Балтійського моря також діяв загін легких крейсерів і есмінців Королівського флоту під керівництвом адмірала Волтера Коуена. Хоча технічно це не було пов'язано, Еґер регулярно звітував перед Коуеном і отримував від нього допомогу. Місія Коуена полягала в тому, щоб відкрити морські шляхи до нових республік Фінляндії, Латвії, Естонії та Литви, які перебували під загрозою захоплення більшовицькою Росією.
Під час своїх місій Еґер і його екіпаж одягалися в цивільний одяг, щоб підтримувати вигадку про те, що Британія не причетна. На борту у них була уніформа на випадок, якщо їм загрожує захоплення. Без уніформи їх могли розстріляти як шпигунів.
Еґер відчув, що його невелика сила має робити більше, ніж виконувати роль шатла. Більшовики захопили значну частину російського флоту в Кронштадті. Еґер вважав ці кораблі загрозою для британських операцій і взяв на себе атаку на ворожі лінкори.
Еґер вирушив у дорогу зі своїми двома човнами, «HM Coastal Motor Boat 4» та іншими суднами 17 червня 1919. Треба було повернути назад, перш ніж завершити свою місію, але Еґер продовжив плисти у бухту. Лінкорів у гавані не було. Перший CMB4 врізався в екран есмінця і наближався до більшого військового корабля далі до берега, коли другий CMB4, корпус якого був пошкоджений вогнем, зламався. Його довелося відвезти на ремонт біля хвилеріза, і він протягом двадцяти хвилин був на виду у ворога. Потім атака була відновлена і російський 6645-тонний бронепалубний крейсер «Олег» був потоплений, після чого Еґер під потужним вогнем відійшов у безпечну відкриту бухту. За це він був нагороджений Хрестом Вікторії і 30 червня 1919 отримав звання лейтенанта.
Усвідомлюючи корисність CMBs, Коуен наказав відправити їх до Великої Британії більше, щоб поповнити свій флот.