Римське сільське господарство описує сільськогосподарські принципи і закони Стародавнього Риму протягом 1000 років. Імперія, зі скромних початків Римської республіки (509 р. до н.е. до 27 р. до н. е.) та до Римської імперії (27 р. до н. е. до 476 р. н. е.) розширилися, щоб управляти більшою частиною Європи, Північної Африки та Близького Сходу, і, таким чином, охоплювала багато сільськогосподарських середовищ, де зазвичай переважав середземноморський клімат, який в свою чергу був сухим. Спекотне літо і прохолодна, дощова зима була найбільш поширеною. У середземноморському регіоні найважливішою була тріада сільськогосподарських культур: зернові культури, оливки та виноград.

Переважна більшість людей, якими керував Рим, займалася землеробством. З початку існування дрібних, переважно самодостатніх землевласників, у сільському суспільстві домінували латифундії, великі маєтки, які належали багатим і використовували переважно рабську працю. Зростання міського населення, особливо в місті Рим, вимагало розвитку комерційних ринків і торгівлі, щоб постачати сільськогосподарську продукцію на великі відстані, особливо зерном, для забезпечення населення міст продовольством.

«Чудове» життя Сільське господарство в Стародавньому Римі було не тільки необхідністю, але ідеалізувалося серед соціальної еліти як спосіб життя. Цицерон вважав землеробство найкращим з усіх римських занять. У своєму трактаті «Про обов’язки» він заявив, що «з усіх занять, за допомогою яких забезпечується прибуток, жодне не є кращим за сільське господарство, жоден не є більш прибутковим, жодним не приємнішим, жодним не стає більш вільним». Коли в суді висміяли одного з його клієнтів за перевагу сільського способу життя, Цицерон захищав сільське життя як «вчитель економіки, промисловості та справедливості» (parsimonia, diligentia, iustitia).Pro Roscio Amerino 75. Катон, Колумелла, Варрон і Палладій написали посібники з сільськогосподарської практики.

У своєму трактаті De agricultura («Про землеробство», 2 століття до н.е.) Катон писав, що найкращі господарства містять виноградник, за ним слідують зрошуваний сад, плантація верби, оливковий сад, луг, зернові землі, лісові дерева, виноградник, насаджений на деревах., і, нарешті, дубові ліси.Cato the Censor, Columbia University Records of Civilization: On Farming, translated by Ernest Brehaut (Columbia University Press) Хоча Рим покладався на ресурси своїх численних провінцій, отримані в результаті завоювання та війни, багаті римляни розробили землю в Італії для виробництва різноманітних культур. «Люди, які проживали в місті Римі, становили величезний ринок для покупки продуктів харчування, вироблених на італійських фермах».

Власність на землю була домінуючим фактором, який відрізняв аристократію від простої людини, і чим більше землі мав римлянин, тим важливішим особою він був. Солдати часто отримували землю від командира, якому вони служили. Хоча ферми залежали від рабської праці, вільних людей і громадян наймали на ферми, щоб наглядати за рабами та забезпечувати безперебійну роботу ферм.

Культури

Зернові Основними культурами раннього Риму були просо, а еммер і полба – види пшениці. За словами римського вченого Варрона, звичайна пшениця і тверда пшениця були завезені в Італію як культури приблизно в 450 році до нашої ери. Тверда пшениця стала улюбленим зерном міських римлян, оскільки з неї можна було випікати квасний хліб, і її було легше вирощувати в Середземноморському регіоні, ніж звичайну (м’яку) пшеницю. Зерно, особливо запечене в хлібі, було основним продуктом римської дієти, забезпечуючи від 70 до 80 відсотків калорій у середньому раціоні. Ячмінь також вирощували екстенсивно, домінуючи у виробництві зерна в Греції та на бідних ґрунтах, де він був більш продуктивним, ніж пшениця. Пшениця була кращим зерном, але ячмінь широко вживали в їжу, а також важливий як корм для тварин.

У De re Rustica Колумелла писав, що еммер більш стійкий до вологи, ніж пшениця. За словами Колумелли, культивувалися чотири види еммера, в тому числі один сорт, який він називає Клузіан (названий на честь міста Клузіум). Катон писав, що якщо посів зернових на вологих або росяних ґрунтах неминучий, їх слід сіяти поряд з ріпою, панічною травою, просом і ріпаком.

Бобові З бобових культур Колумелла перелічує деякі, які краще вирощувати: сочевиця, горох, люпин, квасоля, вівна та нут (також перераховуючи кунжут, панікум, коноплю, ячмінь і просо як бобові).

Оливки Римляни вирощували оливкові дерева на бідних кам’янистих ґрунтах і часто в районах з рідкими опадами. Дерево чутливе до низьких температур і непереносить холодну погоду Північної Європи та високі та прохолодніші висоти. Оливку вирощували переважно біля Середземного моря. Споживання оливкової олії забезпечувало близько 12 відсотків калорій і близько 80 відсотків необхідних жирів у раціоні середнього римлянина.

Виноград Виноградарство, ймовірно, було занесене до Південної Італії та Сицилії грецькими колоністами, але фінікійці Карфагена в Північній Африці передали римлянам велику частину своїх знань щодо вирощування винограду та виробництва вина. До 160 року до нашої ери вирощування винограду у великих маєтках з використанням рабської праці було поширеним в Італії, а вино стало універсальним напоєм у Римській імперії. Щоб захистити свою виноробну промисловість, римляни намагалися заборонити вирощування винограду за межами Італії, але до 1 століття нашої ери такі провінції, як Іспанія та Галлія (сучасна Франція), експортували вино до Італії.

Інші культури Римляни вирощували також артишок, гірчицю, коріандр, руколу, цибулю-порей, селеру, базилік, пастернак, м’яту, руту, чебрець «заморські», буряк, мак, кріп, спаржу, редьку, огірки, гарбузи, фенхель, каперси, цибулю, шафран, петрушку, майоран, капусту, листя салату, кмин, часник, інжир, «вірменські» абрикоси, сливи, шовковицю та персики

Зберігання Колумелла описує спосіб зберігання продуктів і дає поради щодо запобігання псування. Рідини, вироблені для ринку, такі як олія та вино, зберігалися на першому поверсі, а зерно – на горищах із сіном та іншим кормом. Він доручає, щоб зерносховища були добре провітрювані, прохолодні, з мінімальною вологістю, щоб продовжити свіжість. Він описує певні методи будівництва, щоб уникнути утворення тріщин у будівлях, які давали б тваринам і довгоносикам доступ до зерен.

Він порадив, що прес-зали повинні бути теплими, щоб отримувати світло з півдня, щоб запобігти замерзанню олії, яка прискорює її псування.

Земля Колумелла описує землю, яка класифікується на три типи місцевості, які він називає шампанськими (похилі рівнини), пагорби з поступовим, але пологим підйомом, і лісисті, зелені гірські високогір’ї. Він каже, що ґрунт має шість якостей: жирний чи пісний, пухкий чи компактний, вологий чи сухий. Перестановка цих якостей утворює багато різновидів ґрунтів. Колумелла цитує коментар Вергілія про те, що пухкий ґрунт — це те, з чим ми конкуруємо, коли орємо. З найбільш переважних типів ґрунту, за його словами, найкращим є жирний і пухкий ґрунт, який є найменш витратним і найпродуктивнішим, потім жирний і щільний, який є продуктивним, хоча вимагає більше зусиль, і після них йдуть вологі ґрунти.

Агротехнічні прийоми

У 5 столітті до нашої ери ферми в Римі були невеликими та сімейними. Проте греки цього періоду почали використовувати сівозміну і мали великі маєтки. Контакти Риму з Карфагеном, Грецією та елліністичним Сходом у 3-му та 2-му століттях покращили сільськогосподарські методи Риму. Римське сільське господарство досягло найвищого рівня продуктивності та ефективності під час пізньої Республіки та початку Імперії.

Розміри ферм у Римі можна розділити на три категорії. Невеликі господарства були від 18–108 югерів. (Один югер дорівнював приблизно 0,65 акрів або чверті гектара). Середні господарства становили від 80 до 500 югер. Великі маєтки (так звані латифундії) становили понад 500 югер.

У пізню республіканську епоху кількість латифундій зросла. Заможні римляни купували землю у селян, які вже не могли заробляти на життя. Починаючи з 200 р. до н.е., Пунічні війни відкликали селян-фермерів воювати на тривалі періоди часу. Це зараз спірне питання; деякі вчені тепер вважають, що великомасштабне сільське господарство не переважало в італійському сільському господарстві до 1 століття до нашої ери.

Корови давали молоко, а воли та мули виконували важку роботу на фермі. Вівці та кози виробляли сир і цінувалися за свої шкури. Коні не були широко використані в сільському господарстві, але їх вирощували багаті для перегонів або війни. Виробництво цукру зосередилося на бджільництві, і деякі римляни вирощували равликів як розкішну їжу

У римлян було чотири системи ведення господарства: безпосередня робота власника та його родини; орендарське землеробство або часткове господарство, при якому власник та орендар ділять продукцію ферми; примусова праця рабів, що належать аристократам і контролюються рабоуправителями; та інші домовленості, за якими ферма була здана в оренду орендареві

Катон Старший (також відомий як «Катон Цензор») був політиком і державним діячем в середині і пізній Римській республіці і описав свою точку зору на ферму в 100 югерів у сільському господарстві. Він стверджував, що таке господарство повинно мати «бригадира, десять робітників, одного погонника, одного погонника віслюка, одного чоловіка, який відповідає за вербовий гай, одного свинопаса; два воли, два осли для воза, одного осла на млин».

Торгівля Між провінціями імперії була велика торгівля і всі регіони імперії були значною мірою економічно взаємозалежними. Деякі провінції спеціалізувалися на виробництві зернових, включаючи пшеницю, полбу, ячмінь і просо; інші у вині та інші в оливковій олії, залежно від типу ґрунту. Колумелла пише у своїй Res Rustica: «Грунт важкий, крейдяний і вологий не є непридатним для вирощування озимої пшениці та полби. Ячмінь не любить жодної землі, крім тієї, яка є пухкою і сухою.

Грецький географ Страбон вважав долину По (північна Італія) найважливішою в економічному плані, оскільки «всі зернові культури добре розвиваються, але врожай з проса винятковий, оскільки ґрунт так добре зволожений». У провінції Етрурія були важкі ґрунти, придатні для пшениці. Вулканічний ґрунт у Кампанії зробив його добре придатним для виробництва вина. Крім знання різних категорій ґрунту, римляни також цікавилися тим, який тип гною найкраще підходить для ґрунту. Найкращим був пташиний послід, а одним із гірших — коров’ячий. Добрим був і овечий та козячий гній. Ослячий гній був найкращим для негайного використання, тоді як кінський гній не був корисним для зернових культур, але, за словами Марка Терентія Варрона, він був дуже корисним для луків, оскільки «сприяє сильному росту трав’янистих рослин».

Механізація

Римляни покращили вирощування сільськогосподарських культур, зрошуючи рослини за допомогою акведуків для транспортування води. Механічні пристрої сприяли сільському господарству та виробництву їжі. Наприклад, у Галлії та Римі рано існували великі набори млинів для подрібнення пшениці на борошно. Найбільш вражаючі збережені останки знаходяться в Барбегалі на півдні Франції, поблизу Арля. Шістнадцять водяних коліс, розташованих у дві колони, подавались від головного акведука до Арля, причому відтік з одного був подачею до наступного нижче в серії. Очевидно, що млини діяли з кінця 1 століття нашої ери приблизно до кінця 3 століття. Потужність млинів оцінюється в 4,5 тонни борошна на добу, що достатньо, щоб забезпечити хлібом 12 500 жителів, які на той час проживали в місті Арелат.

Придбання ферми