Плато́н (; 427 до н. е. — 347 або 348 до н. е.) — давньогрецький мислитель, засновник філософської школи відомої як Академія Платона. Один з основоположників європейської філософії нарівні з Піфагором, Парменідом і Сократом.
Біографія
Ранні роки Платон походив з аристократичної сім'ї, яка брала активну участь у політичному житті Афін (рід його батька Аристона походив від міфічного царя КодраDiogenes Laertius, Life of Plato, III* D. Nails, «Ariston», 53* U. von Wilamowitz-Moellendorff, Plato, 46; серед пращурів матері, Периктіони (доньки Главкона з роду Кодридів), законодавець Солон, один з «семи мудреців»)Diogenes Laertius, Life of Plato, I; після перемоги спартанців у Пелопоннеській війні Платонів дядько, Хармід, став одним із десятьох ставлеників Лісандра в Піреї у 404—403 роках до н. е.W. K. C. Guthrie, A History of Greek Philosophy, IV, 10* A.E. Taylor, Plato, xiv* U. von Wilamowitz-Moellendorff, Plato, 47, Критій — один із «тридцятьох» тиранів у Афінах у розпал Пелопоннеської війни, коли Стародавні Афіни вели суперництво з аристократами Спарти за гегемонію над еллінськими державами. При народженні названий Аристоклом на честь діда. Своє прізвисько дістав уже в зрілому віці, яке перекладається з давньогрецької мови як «широкий». За однією з версій, Платону дали таке ім'я як синонім широких поглядів на світ, які вирізняли великого афінянинаDiogenes Laertius, Life of Plato, IV.
Дитиною втратив батька, який помер молодим. У 423 році до н. е. мати Платона вийшла заміж за свого дядька Пирілампа. У цьому шлюбі народився зведений брат Платона — Антифон, згаданий в «Парменіді».
Хлопчиком Платон навчався в найкращих афінських учителів: риторику він осягав із Діонісієм, музику — з Драконтом, з гімнастики вправлявся з Аристоклом з АргосаDiogenes Laertius, Life of Plato, IV* W. Smith, Plato, 393. Деякий час слухав софіста гераклітівської орієнтації Кратила. Крім того, навчався в малярів і трагіків, бо других уважали за наставників усієї Еллади. В юні роки й сам Платон складав дифірамби богові Діонісу, захоплювався комедіями Аристофана й Софрона, навіть складав на них епіграми. Також Платон був очільником хору, відповідав за створення костюмів, масок і забезпечення житлом групи. У 408 році до н. е. 20-річний Платон в Афінах, де збирався брати участь у змаганнях авторів трагедій, випадково перед театром Діоніса на схилі Акрополя почув Сократа, якій вів бесіду з афінянами. Ця зустріч перевернула його світогляд: витончені мистецтва відійшли на другий план, поступившись місцем філософії (він навіть спалив усі свої ранні поетичні твори), відмовився від політичної кар'єри. Платон став одним з найвідданіших Сократових учнів і до самої його страти залишався серед постійних співбесідників. Хоча сучасники відзначають, що Платон усе життя вирізнявся крайньою сором'язливістю й замкнутістю.
Платон і Сократ Після Сократової смерті в 399 до н. е. Платон поїхав в Мегари до Евкліда, в якого тепер збирались афінські Сократові учні (Socratici viri). Пізніше вирушив у довгу подорож. Спочатку 387 до н. е. відвідав Південну Італію, Локри Епізефірські — батьківщину найдавніших записаних законів Залевка (з Локр походить піфагорієць Тімей, ім'ям якого названо відомий діалог Платона, подорож узагалі замислювався насамперед заради знайомства з піфагорійцями). На Сицилії в Сиракузах він знайомиться з Діоном, наближеним тирана Сиракузів Діонісія I. Після повернення з Сицилії 387 до н. е. побував у Північній Африці, в Кирені, звідки походив математик Феодор, який свого часу навчав математики Сократа; одвідав також Єгипет, де вів бесіди з жерцями, навчився магії у фінікіян, в Юдеї познайомився з давніми вченнями, у Вавилоні вивчав астрономію. Мандруючи, Платон не раз наражався на небезпеку. Одного разу його навіть мало не продано в рабство — викупив його і звільнив один із мешканців Егіни.
Академія Платона
Повернувшись до Афін, Платон придбав на північно-західній околиці міста будинок із садком, де заснував свою відому філософську школу. Ця вся місцевість, де колись стояло святилище богині Афіни, перебувала під покровительством героя Академа. Як свідчить легенда, Академові цю землю заповідав напівміфічний цар Аттики Тесей. Так 385 року до н. е. виникла Платонівська академія, де, як задумав сам Платон, мали б виховувати істинних мудреців, призначення яких — керувати державоюHuntington Cairns, Introduction to Plato: The Collected Dialogues, p. xiii.. Учні Академії навчались невідомих раніше наук: діалектики, аналітики, методології, філософії, індуктивних і дедуктивних методів пізнання.
З виникненням Платонової школи відбувся переворот у глибинах грецької цивілізації. З одного боку, Платону дорогий світ чуттєвий, споглядальний, з іншого — він тягнеться до ідеального, тієї єдиної реальності, яку душа може пізнати тільки умоглядно. До Платонової Академії, зокрема, належали: Платонів племінник Спевсіпп, який став на чолі Академії після його смерті; Ксенократ — третій схоларх Академії; знаменитий математик і астроном — Евдокс Кнідський, який залишався на чолі школи під час другої Платонової мандрівки в Сицилію. У 366 до н. е. в Академії з'являється Арістотель і залишається до Платонової смерті.
Долучившись до мудрості великих народів, Платон виріс в очах сучасників і як наставник молоді, і як особистість. Він одмовився від Сократової іронії та звички ходити вулицями, починаючи розмови з першим-ліпшим перехожим. Водночас він не перейняв зверхності піфагорійців з їхніми суворими правилами не допускати до себе сторонніх. Доброзичливість Платонова була аж така притягальна, що учнями Академії ставали й жінки, перевдягнені в чоловічий одяг. Студії в Академії двічі переривались через подорожі до Сицилії на прохання Діона Сиракузького в 367—366 і 361 роках до н. е. Прагнучи привнести мудру засаду в політику, перевірити свою теорію на практиці, 60-річний філософ намагався реформувати державну владу за допомогою філософії. Саме так було в Сиракузах: спочатку за врядування Діонісія Старшого, а потім — Діонісія Молодшого. Проте Платонові спроби залишились марні, й він переконався, що тиранія назавжди залишиться глухою до філософії.
Залишок життя Платон присвятив філософським та науковим студіям в Академії та праці над своїми «Діалогами». Помер Платон у 347 році до н. е. у віці вісімдесяти років, у день свого народження. Його поховали в садку Академії. Значення Платона та його вплив на світову філософію підкреслив англійський філософ і математик XX століття Альфред Вайтхед: «Найнадійніша характеристика європейської філософії полягає в тому, що вона являє собою лише низку приміток до Платона.»Process and Reality p. 39.
Основні філософські погляди
Спираючись на досягнення піфагорійців і сучасних йому математиків, Платон будує свою філософську систему, створюючи три світи: світ речей, що постійно змінюється, світ ідей (ейдосів) — вічний та незмінний і, в проміжку між ними — математичні об'єкти.
Бувши прибічником натурфілософії й сприйнявши її постійну мінливість, Платон вважав, що, все в природі виникає й знищується — отже, не може бути дійсного знання, бо чуттєвий світ є мінливий. Тому він висуває теорію «ідей» (ейдосів), які є граничним станом речей, що пізнавані лише за допомогою математичних об'єктів, коли прагнуть отримати дійсне знання.
Платон був засновником того, що пізніше дістало назву ідеалізму. Його погляди сформульовано в міфі про печеру з «Держави». На Платонів погляд, справжні цінності буття утворюють особливий позафізичний світ — Гіперуранію. Цей світ складають безтілесні прообрази, зразки, проєкти, ідеї, ейдоси речей, тварин, людей, чеснот та цінностей. Ейдоси ніхто й ніщо не народжує, вони існують вічно, вони незмінні й непорушні. Позірний світ, доступний почуттям, утворюється при втіленні ейдосів у хаотичній, плинній, змінній хорі (матерії). Світ, який ми знаємо — це лише тіні світу ейдосів.
Твори
До нас дійшло 36 Платонових творів, котрі видав Трасил Олександрійський, придворний астролог імператора Тиберія, та розбив на 9 тетралогій. Поширеною на сьогодні є така їхня класифікація:
Процес та смерть Сократа «Апологія»: Захисна промова Сократа перед присяжними «Критон»: Невдала спроба вмовити Сократа до втечі «Федон»: Про філософію та смерть, а також безсмертність душі
Діалоги із софістами «Протаґор»: Чи можна навчити чеснот? «Іон»: Знання та вміння рапсодів (публічних декламаторів віршів) «Гипій Менший»: Знання Гіпія про чесноти «Гипій Більший»: Знання Гіпія про людяність «Євтидем»: Про мудрість Сократа та софістів, а також силу риторики
Діалоги, пов'язані з конкретними особами, темами та поняттями «Лахет»: Яким чином сини можуть стати чоловіками, що дотримуються чеснот «Хармід»: Доброчесність та пізнання блага (добра) «Євтифрон»: Про суть благочестя та об'єктивної істини «Лисид»: Про дружбу та (Платонівську) любов «Алкивіад I»: Яким чином Алкивіад може стати добрим державним мужем «Горгій»: Про риторику «Кратил»: Про значення мови «Менексен»: Промова Сократа на честь полеглих у бою
Ідейні діалоги «Бенкет (Платон)» Про любов та Сократа «Менон» Про чесноти та навчання їх «Держава/Політея» Про суть держави (проти Афін) «Федр» Про суть душі та любов «Тімей» Космологічні та природничі спостереження «Критій» Афіни проти Атлантиди «Номоі» Про закони
Ідейно-критичні діалоги «Парменід» Про буття ідей «Теетет» Про чотири прагнення визначити знання, як категорії, які закінчують апорічно «Софіст» Про суть софістів «Політик» Мистецтво та форми державного врядування «Філеб» Про благо (добро) та як його досягнути
Листи (13 листів)
Починаючи з кінця 17 ст., корпус Платонових текстів, піддавався ретельному критичному розгляду з погляду їхньої істинності та хронології. З переданих від Трасила Олександрійського творів ось такі розцінює сучасна філософська наука як ті, що не писав Платон: «Клітофонт», «Післязаконня», «Мінос», «Алкивіад II», «Феаг», «Суперники» та «Гіпарх». Сумнівними щодо оригінальності є також діалоги «Алкивіад I», «Гипій Менший» та «Йон». Серед листів Платона 7-ий можна вважати за більш-менш достовірний. Одним із можливих пояснень існування творів-фальшивок може слугувати те, що в давні часи імена відомих людей використовували, щоб поширювати власні ідеї. Інше пояснення, що подано нижче — зазначені діалоги написали учні Академії за участі Платона.
Діалог «Горгій»
«Горгій» (грец. Γοργίας) — сократівський діалог про риторику, у якому Платон протиставляє софістиці (ораторському мистецтву) філософію. Діалог показує розмову Сократа з Калліклом, Полосом та Горгієм, іменем якого Платон назвав діалог. Софісти намагаються відстояти репутацію свого мистецтва (тобто риторики) і захищаються від іронічних висловлювань Сократа. Устами останнього Платон критикує софістів як тих, хто править людськими душами, спираючись не на правду, а на віру. Ритори, які дискутують з Сократом, не можуть протистояти його логіці, тому поступаються йому. Врешті, Сократ перемагає риторів у їхньому ж мистецтві.
Діалог складається з трьох частин: I — Сократ запитує Горгія про суть і призначення риторики;
II — Полос (учень Горгія) доєднується до дискусії;
III — Сократ сперечається з Калліклом, прихильником закону сили.