«Климко» — повість українського письменника-шістдесятника Григора Михайловича Тютюнника, написана у 1976 році. У повісті відображено події Другої світової війни та її трагічний вплив на долю української дитини.
Історія написання 1942 року через голод і війну (та послухавши поради знайомих) письменник у віці 11 років пішов до матері на Полтавщину пішки.
Згодом в автобіографії Григір Тютюнник згадував:Порадили мені чкурнути до матері на Полтавщину, щоб легше стало всьому сімейству, — голод як-не-як. Я так і зробив. Йшов пішки, маючи за плечима 11 років, три класи освіти і порожню торбинку, в котрій з початку подорожі було дев'ять сухарів, перепічка і банка меду — земляки дали на дорогу. Потім харчі вийшли. Почав старцювати. Перший раз просити було неймовірно важко, соромно, одбирало язик і в грудях терпло, тоді трохи привик. Ішов рівно два тижні. Через Слов'янськ, Краматорськ, Павлоград (чи Конград), Полтаву, Диканьку, Опішню.Цей складний особистісний досвід Григора Тютюнника ліг в основу повісті «Климко».
Головний герой повісти — Климко — є сиротою, а батька Григора репресувала радянська влада в 1937 році: «У тридцять сьомому році, коли батькові сповнилось рівно сорок (він з 1897 року), його заарештували, маючи на увазі політичний мотив, і пустили по сибірських етапах».
Після цього малого Тютюнника виховували дядько й тітка, а персонаж Климко також живе з дядьком (Кирилом): «Узяв мене до себе батьків брат Филимон Васильович Тютюнник, — мати осталися заміжні за іншим, а я пішов до дядька. Сьогодні я знаю, для чого взяв мене дядько. Він і його дружина, Наталя Іванівна Рябовецька, з сусіднього з нами хутора Троянівка, вчили й виховували мене, а кажучи просто, були моїми батьками».
Список персонажів +ПерсонажСтисла характеристикаКлимкоЖив удвох із дядьком Кирилом у залізничному бараці, відколи осиротів. Після загибелі дядька вирушає до Слов'янська по сіль. Вирізняється моральною силою: чесний, самостійний, працьовитий, цілеспрямований, витривалий, завжди готовий допомогти іншим. Дуже ввічливий і відповідальний, незважаючи на юний вік.Зульфат ГарєєвДавній Климків товариш. Фізично сильний, упевнений у собі, запальний, кмітливий. Гостро відчуває несправедливість. Як і Климко, завжди готовий допомогти ближньому, однак побоюється свого похмурого дідуся.Дідусь ГарєєвНизенький, сухоплечий, у ватяних штанях, вовняних шкарпетках і гостроносих шахтарських чунях. Хороша людина в душІ, але часто має похмурий настрій і песимістичний погляд на життя. Тому в очах інших персонажів є суворим, але відвертим (щирим) чоловіком.Учителька Наталя МиколаївнаКолишня вчителька Климка й Зульфата. Доброзичлива, любить своїх учнів, але потребує захисту та допомоги, оскільки піклується про маленьку доньку — Олю.Дядько КирилоМашиніст великого паровоза ФД. Працелюбний, усміхнений (хоча ніколи не усміхався весело), турботливий. Щиро любить Климка.Дід БочонокСтанційний аптекар і дядьків Кирилів товариш. Допомагає людям, які приходять до нього зі своїми скаргами на здоров'я. Це дратує його егоїстичну та похмуру дружину. Співчуває Климкові через загибель дядька Кирила.БочончихаХуда, злюща і скупа жінка діда Бочонка. Завжди мріє про вигоду (гроші), тому її дратує альтруїзм Бочонка у ставленні до хворих людей. Дає Климкові черстві сухарі на дорогу.ШвецьДоброзичливий дядько, що дає Климкові взуття, захищає дівчину з хустиною від ворожих поліцаїв. Знайомить Климка з тіткою Мариною. «Зоставив ноги в шахті», але не втратив жаги до життя.Дівчина з хустиноюБула на шахтах Донбасу. Добивається до мами на Сумщину. Ледь не стає жертвою поліцаїв, але її рятують Климко й швець. Відчуваючи вдячність до Климка за порятунок, пропонує йому йти з нею, щоб знайти нову сім'ю, але Климко відмовляється, оскільки пам'ятає про свою обіцянку (принести сіль учительці та Зульфату).Тітка Марина«Жінка у довгому синьому плащі і в калошах на босоніж». Забирає Климка до себе додому та лікує (у дорозі Климко сильно захворів). Хороша людина, яка бачить себе новою матір'ю головного персонажа. Утім, чесний Климко не може покинути своїх друзів, тому Марина дає йому харчі на дорогу (+сіль і молоко) і прощається (і для Климка, і для Марини прощання стає дуже болісним).Солдат в окулярах (чех)Помічає Климка, коли той ховається у скирті. Побачивши виснажений стан хлопця, дає йому галети й сіль.НімецьЖорстоко б'є Климка та викидає його з вагона потяга.ПоліцаїНамагаються силою забрати дівчину з хустиною, але її захищають швець і Климко. Жорстокі та впевнені у власній фізичній силі.
Сюжет У повісті відображено події Другої світової війни. Головний герой, хлопчик на ім'я Климко, прокидається серед степу після сну під скиртою. Він прямує до Слов'янська. Під час подорожі хлопчик пригадує як опинився без домівки. Климко, осиротівши, жив із дядьком Кирилом у залізничному бараці біля колій. Дядько працював машиністом паротяга й тому багато днів не бував удома. З роботи він повертався завжди спокійним та усміхненим, але втомленим. Попри це, він завжди приносив Климкові гостинець. Дядько Кирило цікавився шкільними успіхами Климка, який мав гарні оцінки з усіх предметів, за винятком письма. З початком війни на станцію приїхала дрезина-рейковоз, на якій були тіла загиблих — дядька Кирила та його двох помічників. Від людей у натовпі хлопчик дізнався, що залізничників вбила бомба прямим влучанням. Климко залишився сам, болісно переживав втрату найближчої людини, плачучи на кладовищі. Сидіячи у скирті, він побачив німецький обоз. Один солдат з обозу помітив Климка, але пожалів і пригостив галетами та сіллю. Потім хлопець отримав сухарі від аптекаря, але цього не вистачило надовго.
Прямуючи далі, хлопець знайшов печену картоплю, якою втамував голод. Потім німці розбомбили залізничну станцію і барак згорів. Климко перейшов жити до невеличкої кімнати у шахтній сортувальні, де йому заважали пацюки. Та Климко зустрів шкільного друга Зульфата Гарєєва, який прогнав гризунів. Хлопці якийсь час переховувалися в кімнаті, чуючи гуркіт боїв. Одного разу вони пішли на базар і побачили як їхня вчителька Наталія Миколаївна з малою донькою намагалася обміняти гарну сукню на їжу. Проте, побачивши своїх учнів, вона засоромилася обмінювати сукню. Тоді розлючений бородань, який керував обміном, став ображати вчительку, — і Зульфат кинув у нього камінь. Згодом хлопці запропонували учительці перейти жити до них у кімнату. Наталія Миколаївна погодилася: у неї нема притулку, а школу розгромили італійські солдати.
Оскільки багато їжі забрали італійські окупанти (є лише трохи сала й картоплі), Климко вирішив піти до Слов'янська по сіль (із чого й починається твір), аби потім обмінювати її на харчі. Про це він сказав Зульфату та залишив записку для Наталії Миколаївни з проханням не хвилюватися. Хлопці зрозуміли, що дочка Наталії Миколаївни не зможе вижити, коли вчителька стала давати їй чай замість молока.
Хлопчик поступово наближається до міста (за цей час виснажується і розуміє, що захворів). Він заходить на базар і починає шукати, де продають сіль. Його кличе дядько (швець, який залишився без нижніх кінцівок) та починає питати, хто він та звідки. Климко розповідає. Дядько звертає увагу на його босі ноги та дає Климкові взуття. Також дядько каже, що Климку потрібно повернутись назад на 50 кілометрів до Артемівська (нині Бахмут), де він зможе знайти сіль. У цей час на базарі німці та поліцаї починають облаву. Вони хапають дівчат і хлопців, щоб відправити їх на роботу у Німеччину. Швець намагається захистити дівчину від насильства, але прислужники німців його б'ють. Климко все-таки відчайдушно допомагає врятуватися цій дівчині, на яку поліцаї полюють з особливою наполегливістю. Він каже, буцімто вона його сестра. Дівчина, вражена таким благородним вчинком хлопця, пропонує йому стати частиною її сім'ї, але Климко заперечує, бо не може кинути напризволяще Зульфата й Наталю Миколаївну. Швець і дівчина дають Климкові трохи солі.
Одна жінка (тітка Марина), яка торгувала на базарі, дізнається, що потрібно Климку, та обіцяє дати йому ще солі. Климко за це допомагає їй відвезти додому візок. Удома в жінки йому стає гірше, (адже він ще в дорозі захворів), але вона допомагає йому одужати. Три дні вона піклується про непритомного Климка.
Попри слабкість, Климко намагається поратись по господарству, щоб віддячити. Тітка Марина пропонує йому залишитися в неї, але хлопчик відповідає, що мусить повертатися. Марині вдається посадити Климка на товарний поїзд, щоб той міг швидше й безпечніше дістатися додому. Вона прощається з хлопчиком і визнає, що він устиг стати для неї рідним. Марина сподівається, що колись вони ще побачаться.
У вагоні поїзда Климко зустрічається із земляками. Йому стає легше на душі, він думає, що все найгірше вже позаду, і засинає. У сні-спогаді Климко бачить дядька Кирила, відчуває сильну тугу за ним. Хлопець хоче посадити над могилою дядька вишню. Климко прокидається і бачить німця, який увірвався у вагон і помітив «нелегалів». Німець б'є виснажених людей і викидає їх із вагона. Серед них опиняється й Климко, проте хлопець продовжує шлях додому пішки.
Коли Климко повертається та до своєї станції, лунають постріли. Він бачить, як якийсь чоловік намагається втекти від солдатів, які стріляють у нього. Хлопець привертає увагу чоловіка, підказуючи, що сховатися можна в балці. Та від залізничного переїзду знов лунають постріли (автоматна черга). Кулі влучають у Климка, і головний герой гине на очах у Зульфата, який біжить йому назустріч.
Художні особливості повісті