Шехтман Йосип (Йосип Бер; יוסף שכטמן; Joseph B. Schechtman; 1891, Одеса — 1970, Нью-Йорк), діяч сіоністського руху, публіцист, спеціаліст з питань міграції.

Імперський період Навчався у Новоросійському університеті в Одесі. З юності брав участь у сіоністському русі. Під впливом Володимира Жаботинського, згодом відомого ідеолога та лідера сіоністського руху, Шехтман вивчив українську мову. Навчаючись в університеті, встановив контакти з учасниками українського національного руху. У наслідку 1910 року у петербурзькому журналі «Єврейський світ» опублікував статтю про необхідність українсько-єврейського діалогу. Дана стаття була привітно висвітлена в українській пресі. Зокрема, позитивні відгуки писалися в київській газеті «Нова рада». Через 7 років Йосип Шехтман видав дві брошури на ту саму тему у Одесі: «Євреї та українці» та «Національні рухи у вільній Росії».

У 1917 брав участь у сіоністських конференціях у Петрограді, підтримував разом з іншими однодумцями наміри Жаботинського про створення Єврейського легіону у складі британської армії. У тому року Шехтмана обрано делегатом на Всеросійський єврейський з'їзд. Він відбувся у Москві влітку 1918 року як 1-й З'їзд єврейських громад.

У 1918 він був обраний членом Єврейської національної ради в Києві - вищого органу єврейської національної автономії в Україні, а в 1918-19 роках працював в її виконавчому органі - Єврейському національному секретаріаті.

Життя на еміграції Під час громадянської війни в Росії, що вибухнула, в 1920 році, Шехтман емігрував до Німеччини, вступив до Берлінського університету, був активний в емігрантському середовищі російсько-українських сіоністів. З вересня 1922 року був одним із редакторів тижневика «Світанок». У 1923 році «Світанок» став органом сіоністської групи Володимира Жаботинського, опозиційної правлінню Сіоністської організації. Згодом Шехтман був співредактором Жаботинського в їхній спільній роботі в журналі «Світанок». Шехтман був одним із засновників Всесвітнього союзу сіоністів-ревізіоністів (Париж, 1925 рік), членом його правління, представляв ревізіоністський рух у Центральній Європі. У 1929-31 роках працював редактором паризького тижневика на ідиш "Дер найєр вег". У 1931-35 роках Шехтман був членом Виконавчого комітету Сіоністської організації. У 1935 році він вийшов із Світової Сіоністської організації і став одним із засновників Нової сіоністської організації.

У 1941 році після початку Другої світової війни Шехтман виїхав до США. У 1941-43 роках він обіймав посаду старшого наукового співробітника Інституту єврейських проблем; у 1943-44 роках - директор та один із засновників Бюро з дослідження міграції населення. У 1944-45 роках Йосип

Шехтман – консультант з питань міграції урядового відділу стратегічних досліджень. В цей же час Шехтман продовжував брати активну участь у єврейському суспільному житті, був головою об'єднання сіоністів-ревізіоністів США, членом правління Всесвітнього єврейського конгресу. У 1946 році, після того, як Нова сіоністська організація саморозпустилася, Шехтмана знову обрано членом Виконавчого комітету Всесвітньої Сіоністської організації (до 1970 року). У 1960-і роки Йосип Шехтман був членом Виконавчого комітету Єврейського агентства. В останні роки життя Шехтман пішов від активної політичної та суспільної діяльності .

Праці Роботи довоєнного періоду «Погроми в Україні за українських урядів» (французька мова, Париж, 1927) «Погроми Добровольчої армії» (російська мова, Берлін, 1932) «Трансіорданія в рамках палестинського мандату» (німецька мова, 1937)

Роботи післявоєнного періоду Всі книги англійською мовою:

«Проблема арабських біженців» (1952) The Jabotinsky-Slavinsky Agreement: A chapter in ukrainian-jewish relations // CONFERENCE ON JEWISH SOCIAL STUDIES. New York, 1955. Біографія В. Жаботинського англійською мовою в 2-х томах: т. 1 - «Заколотник і державний діяч» (1956), т. 2 - «Борець і пророк» (1961) «На орлиних крилах. Втеча, результат і репатріація східних євреїв» (1961), «Зірка, що закотилася. Ще раз про російське єврейство» (1961) «Муфтій та фюрер» (1965) «Сполучені Штати та боротьба за єврейську державу» (1965) «Йорданія. Держава, якої ніколи не було» (1969) «Історія ревізіоністського руху« (у співавторстві з І. Бенарі; т. 1, 1970)

Примітки