Ромський прапор або прапор ромів (, або O romano flago) — міжнародний прапор ромського народу. Його схвалили представники різних ромських громад на першому та другому Всесвітніх ромських конгресах (WRC) у 1971 та 1978 роках. Прапор складається з синьо-зеленого біклору, що представляють небо та землю; поверх смуг — 16-спицева червона Дхармачакра, або колесо возу, у центрі. Цей елемент символізує мандрівну традицію ромського народу, а також є даниною поваги прапору Індії, доданому до прапора вченим Віром Раджендрою Ріші. Він замінив ряд племінних емблем і прапорів, деякі з яких мали претензії на походження від стародавніх єгиптян.
Прапор 1971 року стверджував, що відроджує звичайний синьо-зелений двоколір, створений активістом Георге А. Лазаряну-Лазуріке в міжвоєнній Великій Румунії. Цей дизайн був схвалений у 1950-х роках Іонелем Ротару, який також заявив, що він є прапором незалежної території поселення, або «Романістану». Триколірну версію використовували люди, які пережили геноцид, вийшла з ужитку через звинувачення в тому, що вона символізує комунізм. Остаточний варіант Ріші 1978 року з доданим колесом набув популярності в кінці ХХ століття; він особливо пов'язаний з групами, які виступають за транснаціональну єдність ромського народу і борються з його визначенням як «цигани». Прапор пропагували актор Юл Бріннер і скрипаль Єгуді Менухін, а також був прийнятий Флоріном Чоабе, самопроголошеним «королем ромів». Цей дизайн був особливо популярний у Соціалістичній Югославії, яка офіційно його визнавала.
Конгрес WRC ніколи не надав опису прапора, який існує в різних версіях і має багато варіантів, включаючи національні прапори, обтяжені дхармачакрою Ріші. Кілька країн і спільнот офіційно визнали його в 2010-х роках, але його використання ще досі викликає суперечки в різних частинах Європейського Союзу. Варіанти прапора також стали широко вживаються в ромській політичній символіці. Проте всередині наукової спільноти ромський прапор критикували як європоцентричний, а його показ як поверхневе рішення проблем, з якими стикається етнічна група, яку він представляє. Його постійно відкидали різні ромські племена, а також ашкалі та балканські єгиптяни, які утворюють окрему етнічну спільноту.
Походження Вчений Костянтин Стоянович зазначає, що ромські підгрупи, такі як ловарі, традиційно використовували набір квазігеральдичних символів: «Кожне плем'я [має] свою власну емблему чи знак, еквівалент прапора. Цей знак складається з маленького шматка дерева. має якісь насічки, або шматок тканини, чи нитки різного кольору, або навіть гілку, відірвану від улюбленого дерева племені, дерева, яке воно вважало своїм власним (на зразок тотема). Воно показано лише в межах територія, яка використовується лише для подорожей певної групи».Konstantin Stoyanovitch, Les tsiganes: leur ordre social, pp. 103—104. Paris: Marcel Rivière et Cie, 1974 Роми, як і інші «мандрівні люди» Європи, використовували «прості ієрогліфи» для позначення своїх територій. Історик мистецтва Аманда Васілевскі припускає, що такі практики збереглися в «міжнародному символі сквотерів», який опосередковано базується на «циганських символах або знаках ізгоїв».Amanda Wasielewski, «From Rogue Sign to Squatter Symbol. Origins of an Urban Meme», in City, Vol. 23, Issue 2, 2019, pp. 258—261 Письменник-мандрівник Джордж Борров порівняв таємний племінний фольклор, або «циганство», з масонським ритуалом і символікою. Запозичте перелічені намети, молотки, щипці, жерстяні котли, жеребки та кудді як деякі з ромських «знамен і девізів».Walter Simson, A History of the Gipsies with Specimens of the Gipsy Language, pp. 386—387. London: Sampson Low, 1865 Гравюра кінця XVIII століття Френсіса Вітлі показує «справжні помешкання англійських циган того часу» поряд із «дивним предметом, підвішеним на стовпі». Це умовно визначено як волокова борона, що свідчить про те, що табір був заселений одним із «ковалів, які виготовляли або ремонтували такі знаряддя».«Francis Wheatley's 'Gipsy Encampment'», in Journal of the Gypsy Lore Society, Vol. XLII, Issues 1–2, January–April 1963, p. 1 У ромських таборах використання маркерів для тканини поширюється на практику розділення жінок під час менструації та їхнього одягу. Антропологиня Джудіт Окелі припускає, що «рушник, вивішений окремо для висихання на мотузці, стає прапором етнічної чистоти».Mayall, p. 260 Особливий прапор (steagu), виготовлений із білого шарфа та червоної стрічки, прив'язаної до вербового прута, з'являється під час фестивалю Курбан, як практикується Бояшами із Гребенаца.Biljana Sikimić, «Gurban in the Village of Grebenac. Between Participants' Memory and Researchers' Construction», in Biljana Sikimić, Petko Hristov (eds.), Kurban in The Balkans (Serbian Academy of Sciences and Arts. Institute for Balkan Studies. Special Editions 98), pp. 158—159. Belgrade: Institute for Balkan Studies, 2007
Фольклорист Девід МакРічі, спираючись на етнологічні спостереження Генріха фон Вліслоцького серед угорських ромів, зазначає існування усталеної традиції в Угорському королівстві, де вожді племен, яких часто називають «царями Єгипту/циганами», носили «змія, вигравірувана на срібних ґудзиках їхніх плащів».MacRitchie (1892), p. 180 МакРічі припускає, що три гадюки на щиті в гербі Нанроу, у Королівстві Шотландія, можуть бути пов'язані з Джоном Фаа та шотландськими ромами.MacRitchie (1892), passim & (1894), pp. 27–28 У 1860-х роках номінальний нащадок Джона, Естер Фаа Блайт з Кірка Йетгольма, використовував корону з мішури з шотландським будяком.William Brockie, The Gypsies of Yetholm, p. 27. Kelso: J. & J.H. Rutherfurd, 1884
Кілька джерел XV-го століття повідомляють про існування геральдичних символів, пов'язаних з кочовими «циганськими князями» зі Священної Римської імперії. Одна така особа, на ім'я Пануїл, використовувала коронованого беркут, а інша, Баутма, мала складний герб із ятаганом; обидві особи також використовували гончих як геральдичних тварин, а Пануїл мав бейдж.Heinrich von Wlislocki, Vom wandernden Zigeunervolke: Bilder aus dem Leben der Siebenbürger Zigeuner, p. 14. Hamburg: Aktien-Gesellschaft, 1890 Епітафія 1498 року в Пфорцгаймі вшановує Фрайграфа «Маленького Єгипту», насправді вождя ромського племені. Його прикріплений герб має зірку та півмісяць у поєднанні з оленем.J. G. F. Pflueger, Geschichte der Stadt Pforzheim, pp. 184—185. Pforzheim: J. M. Flammer, 1862 Інші ранні ромські символи включають червоний прапор, який вживають турецькі роми, організований як еснаф (гільдія) Османської імперії.Elena Marushiakova, Veselin Popov, «Commencement of Roma Civic Emancipation», in Studies in Arts and Humanities, Vol. 3, Issue 2, 2017, p. 12 У Призрені досі зберігається прапор косівських ромів 1849 року.Marushiakova & Popov (2021), pp. 29, 304 У постосманському Болгарському князівстві існувала також цехова організація — у 1901 р. була створена асоціація болгарських ромських вантажників; також зберігся його прапор.Marushiakova & Popov (2021), p. 134 У 1910 році Відін став домом для першої в історії громадської організації ромів (досі описують себе як «єгипетську націю» або «копти»). На ньому було показано, як святий Георгій вбиває крокодила, що, як пояснила група, є символом перемоги християнства над єгипетським язичництвом.Marushiakova & Popov (2018), pp. 387—388
У британських традиціях поєднання жовтого і червоного, або жовто-червоно-чорного, як «циганські». Англійський неромський крикетний клуб під назвою I Zingari («Цигани») був заснований у 1845 році з червоним, жовтим (або золотим) і чорним кольорами. «Найстаріші існуючі клубні кольори у Великій Британії», вони мали контекстне значення, символізуючи «вихід із темряви, через вогонь і до світла»David Waddilove, «A Spotter's Guide to College Ties», in The Eagle, Vol. 95, 2013, p. 51. See also Clive Hart, «Notes & Queries. 'Owzat?», in James Joyce Broadsheet, Issue 65, June 2003, p. 3; L. J. Webb, «Origin of I. Zingari Australia», in Navy News, Vol. 6, Issue 27, January 1964, p. 16. У 1890 році один неназваний член Товариства циганського знання (GLS) припустив, що європейські цигани зазвичай використовують червоний і жовтий як свої відмінні кольори. Він зазначив, що вони повторюються як у ромському народному одязі, так і в комплектах I Zingari, а також ідентифікацію «червоного та жовтого для ромів» в одному англійському вірші. Це ж джерело передає слова «ромського кала в Іспанії», за яким існувало «мовчазне визнання» червоно-жовто-чорного як племінного триколору; у цьому випадку попередні два кольори також повторили іспанський прапор.David MacRitchie, «Notes and Queries. Gypsy Colours», in Journal of the Gypsy Lore Society, Vol. II, Issue 1, January 1890, p. 60 На той час триколірна схема з'явилася на обкладинці Барровоъ Romany Vocabulary, надрукованої в Лондоні для використання GLS (1889).Katy Hooper, Picturing Gypsies. An exhibition from the Gypsy Lore Society archive and Scott Macfie Gypsy collections mounted in the University Art Gallery, 4 September–6 October 2000 in association with The Role of the Romanies conference at the University of Liverpool, 17–20 September 2000, University of Liverpool Special Collections & Archives, September 2000 Макрічі поставив під сумнів це твердження, зазначивши, що в попередніх свідченнях Волтера Сімсона кольори шотландських ромських костюмів зображені як зелені. У звіті 1907 року для GLS Джеймс Йоксалл коротко обговорив, «чому жовтий колір настільки циганський». Йоксалл припустив, що «відмітний відтінок» міг бути нав'язаний «мандрівникам доріг» у середньовіччі, так само, як жовті значки були нав'язані євреям.James Yoxall, «A Word on Gypsy Costume», in Journal of the Gypsy Lore Society, Vol. I, Issue 1, July 1907, p. 23 Пишучи роком пізніше, МакРічі відзначив «циганські кольори Іспанії», використані в монографії Ендрю Маккорміка The Tinkler-Gypsies. Основним джерелом інформації, опублікованої GLS у 1890 році, він назвав «покійного лорда Лілфорда»David MacRitchie, «Reviews. The Tinkler-Gypsies by Andrew McCormick», in Journal of the Gypsy Lore Society, Vol. I, Issue 3, January 1908, p. 282.