Васи́ль Степа́нович Ку́чер (, Війтівці — 17 квітня 1967, Київ) — український радянський письменник, член Правління Спілки радянських письменників УРСР. Автор 28 книжок.

Біографія Василь Степанович Кучер народився 7 (20 липня) 1911 року в селі Вітовці (за іншими даними — село Вербів, нині Любимівка) на Житомирщині. Батько був сільським вчителем, мати — простою селянкою. Після закінчення семирічної школи в селі Ставище Попільнянського району, деякий час працював на Кожанській цукроварні й лісопильному заводі. У 1926 році вступив до комсомолу і був направлений на навчання до Білоцерківського педагогічного технікуму, який закінчив у 1930 році. Після закінчення технікуму В. Кучер стає літпрацівником Сквирської районної газети „Колективне село”, пізніше — сількором окружної газети «Радянська нива» в Білій Церкві, а згодом у газеті «Радянське село» у Харкові.

У 1930—1934 роках В. Кучер навчається в Харківському університеті і працює спершу в газеті «Сільськогосподарський пролетар», а потім у редакції журналу «Трактор». На початку 1930-х років він став членом літературного об'єднання «Трактор» (входило до спілки селянських письменників «Плуг») а з 1934 року — член Спілки радянських письменників. Три роки В. Кучер перебував у Червоній армії (закінчив військову авіаційну школу в Харкові), працював на редакційній роботі в журналі «Молодняк» (пізніше «Молодий більшовик») та у видавництвах, публікував статті та нариси в періодичній пресі, плідно працював на літературній ниві. У 1939-1940 роках як воєнний кореспондент брав участь у радянській анексії західноукраїнських земель, приєднанні Бессарабії та Північної Буковини до СРСР, забезпечував створення у м. Кишиневі газети «Бессарабская правда». Наслідком перебування в західній Україні став кіносценарій «Вітер зі Сходу» (у співавторстві з Олександром Дубровським та Вандою Василевською, 1940). У 1940 році вступив до ВКП(б).

З початком німецько-радянської війни В. Кучер — політкерівник Політичного управління Південного фронту, фронтовий кореспондент армійської газети «За Родину», очолює воєнний відділ газети «За Радянську Україну», співробітник української фронтової радіостанції “Дніпро”. Брав участь у боях при обороні Одеси, Севастополя, Сталінграда, нагороджений бойовими орденами і медалями, війну закінчив у званні майора. В один з повоєнних приїздів письменника до Севастополя командувач Чорноморського флоту нагородив майора запасу Василя Кучера одностроєм капітана 3 рангу і кортиком. Кучер дуже любив носити цей однострій, як і українську вишиванку.

Після війни працював завідувачем відділу прози та був членом редакційної колегії журналу «Україна», в газеті «Колгоспне село», згодом повністю присвятив себе літературній роботі, свої твори видавав у журналі «Вітчизна» та видавництві «Радянський письменник».

Помер 17 квітня 1967 року від серцевого нападу. Похований у Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 1).

Творчість Перше оповідання Василя Кучера «Ініціатива» було опубліковане у 1931 році в журналі «Молодий більшовик». У ньому використано матеріал сільського життя часів колективізації, показано участь комсомолу в боротьбі з куркульством. Слідом за ним з'явилися оповідання «Пляма», «Хлібна проблема» та ін. Тематично довоєнна творчість Кучера охоплює підняття з руїн шахт Донбасу після громадянської війни (оповідання «Нічний рейд», «Шахтарка» (1931); складні процеси колективізації (оповідання «Кускута» (1932), збірки новел «Марта» (1932), «Дві новели» (1932), «Мої друзі» (1935), «Квітує жито» (1938); забезпечення оборони країни (збірка оповідань «Все вище і вище» (1936) і «Дорога веде на заставу» (1939).

До війни Кучер опублікував сім збірок оповідань та історичну повість “Кармелюк”. Про цей твір письменник згодом у статті «Образ, думка, слово»Журнал «Дніпро» — К. : 1959, № 11 — с. 138 писав: «Перед війною я написав невеличку документальну повість «Кармалюк». Власне, то не повість, а спроба документальної біографії героя на шість аркушів. Але тоді в житті Кармалюка було багато неясного, і, певно, мій біографічний нарис мав значні вади». Згодом свою повість автор доповнив і розширив, і так виник роман “Устим Кармалюк” (1954), в якому Кучер відтворив бунтарський і вільнолюбний дух українського народу. Автор торкається подій повстання декабристів, побуту засуджених українців у таборах Сибіру. Персонажем роману є також російський художник В. Тропінін. За романом була написана п’єса, яка ставилась в Кам’янці-Подільському, де Кармалюк був ув’язнений в фортеці.

Під час радянсько-німецької війни В. Кучер виступив з низкою кореспонденцій та нарисів, що друкувалися в газетах «За Родину», «За Радянську Україну» та в збірниках «Герои обороны Севастополя», «Боевые подвиги приморцев». Відбудові народного господарства у післявоєнний період присвячені збірки нарисів «Засвітились вогні» (1946), «Золоті руки» (1948), «Полтава» (1950), «Дорога до людей» (1958) та ін.

У 1947 році письменник закінчив роботу над першою, а в 1952 році — над другою редакціями роману “Чорноморці” — епічного твору про радянсько-німецьку війну, оборону Одеси та Севастополя, учасником яких був автор.

Наступним значним твором, присвяченим періоду війни та обороні Севастополя, став виданий у 1961 році роман «Голод» (у перекладі російською мовою — «Плещут холодные волны», 1964). У 1959 році В. Кучер ознайомився зі спогадами морського лікаря Павла Єреська, який брав участь в обороні Севастополя, а після відступу разом з побратимами без їжі й питної води дрейфував у відкритому морі 37 днів. Спогади його зацікавили. В. Кучер писав: «Мене так захопив цей матеріал, що я покинув усю невідкладну роботу і негайно сів за роман „Голод”. Через дипломатичні канали було підтверджено достовірність факту перебування в Туреччині військового лікаря Павла Івановича Єреська, підібраного турецьким теплоходом «Анафарта» 9 серпня 1942 року. Так народився головний герой роману «Голод» Павло Іванович Заброда»Монастирецький Леонід. На магістралях часу. З роздумів над романами В. Кучера // Монастирецький Леонід Семенович: наук. студії (1965-2011 рр.) / упоряд. В. Башманівський, С. Чорна — Житомир, 2012 — с. 174-181 // |Електронна бібліотека Житомирського державного університету імені Івана Франка.

До збірки «Дорога до людей» (1958) Василь Кучер вміщує нариси, присвячені як історичним постаттям — Устимові Кармалюку, Петрові Кішці, адміралу Нахімову, Даші Севастопольській, так і сучасникам письменника — радянським партизанам, оборонцям Севастополя, комбайнерам та мулярам, хліборобам і школярам.

Колгоспному життю українського села, взаємовідносин індивідуума з колективом присвячені романи-дилогія Кучера «Прощай, море» (1957) та «Трудна любов» (1960). У романах широко використані зразки народної творчості, зокрема приказок, прислівʼїв тощо.

Роман «Намисто» (1963) (в російському перекладі — «Две жемчужные нити», 1965) присвячений молодіжній бригаді ткаль, яка бореться за право називатися комуністичною. Однїєю із сюжетних ліній роману є доля української дівчини Марти Тиховод, вивезеної під час радянсько-німецької війни до Німеччини.

Темі дружби, кохання та людських взаємин в умовах радянської дійсності присвячений роман письменника «Орли воду п'ють» (1965). Канва твору тісно переплетена з сьогоденням та подіями минулої війни — бойовими буднями пілотів радянського бомбардувальника авіації далекої дії і опору київського підпілля під час німецької окупації.

Посмертно вийшов роман Василя Кучера «Ми не спимо на трояндах», присвячений революційній діяльності більшовика Ф. Сергеєва (1966).

У 1970-1971 роках видано п'ятитомник, а у 1986 та 1991 роках — двотомники вибраних творів Василя Кучера.

Твори «Дві новели», збірка (1932) «Марта», збірка (1932) «Cuscuta», збірка (1932) «Мої друзі», збірка (1934) «Все вище і вище», збірка (1936) «Квітує жито», збірка (1938) «Дорога веде на заставу», збірка (1939) «Кармалюк», повість (1940) «Морський характер», збірка (1942) «Помста»(«Людмила Павлюченко»), нарис (1943) «Засвітились вогні», збірка (1947) «Золоті руки», збірка (1948) «Полтавка», збірка (1949) «Зорі в степу», збірка (1951) «Вогник», збірка (1952) «Чорноморці», роман (1952) «Дружба», збірка (1954) «Устим Кармалюк», роман (1954) «Криниця», збірка (1955) «Секрет», збірка (1956) «Прощай, море», роман (1957) «Дорога до людей», збірка (1958) «Шовкові струни», збірка (1958) «Шумлять верби», збірка (1959) «Червоний вогонь», збірка (1959) «Трудна любов», роман (1960) «Чарівна ткаля», збірка (1960) «Голод», роман (1961) «Намисто», роман (1963) «Орли воду п'ють», роман (1965) «Ми не спимо на трояндах», роман (1966)

Кінематографічні роботи Співавтор сценарію художнього фільму «Вітер зі Сходу» (1940), документальних кінокартин: «Село відроджується» (1946), «їх приголубила Вітчизна» (1949), «Книга — народу» (1951), «Свято достатку» (1952), «Львів» (1953), «На ювілейній виставці образотворчого мистецтва» (1954), «Земля Київська» (1958), дикторського тексту до стрічки «Свято на Тарасовій землі» (1964).

Пам'ять У 1971 році вийшла книга спогадів «Про Василя Кучера», у якій товариші письменника по перу, його бойові побратими діляться спогадами про різні періоди життя письменника: про початок його творчої біографії, роботу в редакціях газет і журналах, участь у війні, літературну і громадську діяльність у післявоєнний час.

На будинку в Києві по вулиці вул. М. Коцюбинського, 2, де у 1957—1967 роках мешкав та працював письменник, встановлено меморіальну таблицю. На його честь названі вулиці у Києві і Севастополі. У липні 2011 року в селі Любимівка відкрито музей імені Василя Кучера. Бібліотека імені Василя Кучера на Лісовому масиві в Києві — філія центральної бібліотеки Деснянського району, носить його ім'я з моменту свого заснування на початку 1970-х років.

Примітки

Видання творів Кучер В. Все вище і вище : зб.оповідань — Київ : Молодий більшовик, 1936. — 159, (2) с.. Кучер В. Кармалюк: повість — Київ: Мол. більшовик, 1940. — 151, 1 с. (ілюстрації-дереворити О. Рубана). Кучер В. Повісті та оповідання — Київ: Радянський письменник, 1949. — 276 с. Кучер В. Полтавка : зб. оповідань — Київ : Рад. письменник, 1950. — 131 с. Кучер В. Устим Кармалюк : роман — Київ : Радянський письменник, 1954 — 504 с. (фронтиспіс С. Подерев'янського). Василь Кучер. Устим Кармалюк / пер. с укр. / — М. : Советский писатель, 1955 — 382 с. Василь Кучер. Черноморцы / изд. 2-е, перераб.; пер. с укр. Елены Россельс / — М. : Воениздат, 1955 — 471 с., ил. Василь Кучер. Дорога до людей. Нариси / худ. Ю. Яроменок / — К. : Радянський письменник, 1958 — 230 с. Василь Кучер. Голод — К. : Радянський письменник, 1964 — 400 с. Василь Кучер. Плещут холодные воды / пер. с укр. Б. Зубавина, М. Зубавиной / — М. : Воениздат, 1964 - 375 с. Василь Кучер. Намисто / худ. О. Кириченко / К. : Радянський письменник, 1964 — 388 с. Василь Кучер. Две жемчужные нити / пер. с укр. Е. Россельс, М. Зубавиной / М. : Советский писатель, 1965 — 288 с. Василь Кучер. Прощай, море / худ. А. Площанський / — К. : Дніпро, 1965 — 478 с. Василь Кучер. Трудна любов — К. : Дніпро, 1965 — 364 с. Орли воду п'ють / худ.В. Ф. Морозов / — К. : Радянський письменник, 1966 — 280 с. Василь Кучер. Ми не спимо на трояндах / передм. П. Гуріненка; худ. А. Іовлєв / — К. : Радянський письменник, 1967 — 272 с. Василь Кучер. Чорноморці / передм. Б. Буркатова / — К. : Дніпро, 1968 - 547 с. (Б-ка укр. рад. прози). Василь Кучер. Орлы пьют воду / пер. с укр. М. Зубавиной / М. : Советский писатель, 1969 — 292 с. Василь Кучер. Твори в 5 томах / худ. В. Лопата — К. : Дніпро, 1970-1971 — 2260 с.: Том 1. Устим Кармалюк Том 2. Чорноморці Том 3. Прощай, море Том 4. Трудна любов Том 5. Голод Василь Кучер. Чорноморці — Сімферополь : Таврія, 1975 — 552 с. Василь Кучер. Черноморцы / пер. с укр. / — М. : Советский писатель, 1976 — 592 с. Василь Кучер. Плещут холодные воды / пер. с укр. Б. Зубавина, М. Зубавиной / — М. : Воениздат, 1977 - 366 с.