Бантенці (, , ) — один із корінних народів Індонезії, найбільша етнічна група провінції Бантен і дев'ята за чисельністю в Індонезії.
У культурі бантенців багато спільного із сунданцями, але вони відчувають себе окремим народом. Буває складно визначити етнічну територію бантенців, адже межі Бантену змінювалися протягом віків. Водночас чітко визначається так званий «дух бантенців». Його складовими є три основних постулати: «бантенці — не сунданці», «бантенці — гарячий народ, який повстає кожні двадцять років», «бантенці безкомпромісно сповідують ортодоксальний іслам».
Чисельність і розселення За даними перепису населення Індонезії 2010 року чисельність бантенців (включаючи малочисельних бадуїв) становила 4 657 784 особи, це майже 2 % населення країни. 51 % серед них становили чоловіки, 49 % — жінки; 35 % бантенців є міськими жителями, 65 % живе на селі. Більшість бантенців сконцентрована в провінції Бантен, розташованій на заході острова Ява. Їхня чисельність тут у 2010 році становила 4 321 991 особа (40,77 % громадян Індонезії в провінції, перепис). За межами Бантену частка бантенців у загальному населенні є помітною лише в провінції Лампунг (172 403 особи, 2,27 % населення), розташованій на півдні острова Суматра й відділеній від Бантену Зондською протокою. В провінції Західна Ява проживає 60 948 бантенців, у провінції Північна Суматра — 46 640, в Джакарті — 28 551, в провінції Південна Суматра — 17 141.
Для порівняння, за даними перепису населення 2000 року в Індонезії проживало 4 113 162 бантенця, в тому числі 3 785 925 осіб у Бантені, 166 113 осіб у Лампунзі, 64 487 осіб у Західній Яві, 48 495 осіб у Північній Суматрі, 20 582 особи в Джакарті, 15 925 осіб у Південні Суматрі, в решті провінцій чисельність бантенських громад була меншою за 2000 осібLeo Suryadinata, Evi Nurvidya Arifin, Aris Ananta. Indonesia's Population: Ethnicity and Religion in a Changing Political Landscape. Institute of Southeast Asian Studies, 2003, pp. 62-65: 2.9 The Bantenese ISBN 978-9-81-230218-2 .
Мова Мова є важливим елементом ідентичності бантенців. Регіональною мовою спілкування в Бантені є місцевий діалект сунданської мови. Його позиції лишаються доволі міцними в бантенському суспільстві. Частина бантенців в північних прибережних районах провінції користується місцевим варіантом яванської мови. На півночі Бантену, зокрема в Серанзі, поширена сундансько-яванська двомовність. В промислово розвинених районах провінції та центрах розвитку туризму, де населення має поліетнічний характер, широко використовується індонезійська мова, яка поступово зміцнює свої позиції за рахунок скорочення сфери використання бантенських діалектів. Така ситуація обумовлена тим, що індонезійська мова визнається мовою національної єдності, яка зрозуміла кожному.
Бантенський (західний) діалект сунданської мови відрізняється від пріанганського варіанту цієї мови, поширеного серед сунданців Західної Яви, вимовою та деякими відмінностями в словнику та граматиці. Бантенський сунданський діалект сформувався в південних районах Бантена (округи Лебак і Панденгланг). Він виявляє тісні зв'язки зі старосунданською мовою. Основна граматична відмінність між бантенським та пріанганським варіантами сунданської мови має історичне коріння. Перебуваючи під владою султанату Матарам, Пріанган запозичив з яванської мови існування кількох рівнів ввічливості. Бантен ніколи не входив до складу цієї яванської держави й, як результат, його діалект не визнає рівнів. З цієї причини більшість сунданців вважає бантенський діалект грубою, менш культурною сунданською мовою. В умовах розширення контактів з носіями інших мов таке ставлення до бантенського діалекту як неповноцінного спонукає бантенців стидатися рідної мови й провокує можливу поступову втрату сунданського бантенського діалекту на півночі провінції.
Бантенською сунданською мовою в Бантені виходить інформаційна програма Беджаті-Лембур (Beja ti Lembur), яку транслюють місцеві телекомпанії. Вона сприяє збереженню мови.
Бантенською яванською мовою розмовляють у північній частині округу Серанг, у місті Серанг, місті Чилегон та в західній частині округу Тангеранг. Процес передачі бантенської яванської мови наступному поколінню є ефективним, а ставлення до рідної мови — позитивним. Бантенська яванська мова стала використовуватись після заснування султанату Бантен у XVI ст., вона була основною мовою при дворі султана. Бантенська яванська помітно відрізняється від яванської мови Центральної або Східної Яви. Вона походить від діалекту Чиребона й зазнала сильного сунданського та батавського впливу. Розрізняють західну та східну говірки, що мають фонетичні відмінності. Бантенська яванська мова має два рівні ввічливості: високий (bebasan, krama) та низький (pasaran, standar).
Релігія
Більшість бантенців — побожні мусульмани, вони дотримуються ісламу сунітського напрямку.
Іслам став офіційною релігією Бантена після його захоплення султанатом Демак у 1526—1527 роках та встановлення тут мусульманської династії. Після цього бантенці були навернені на іслам. Мусульманська релігія й надалі займала чільне місце в житті Бантена та його правителів. Традиційно Бантен орієнтувався на Мекку, а не на Халіфат, постійно підтримувались стійкі зв'язки з цією колискою мусульманської віри. Бантен був центром вивчення ісламу.
Влада султана та суспільна ієрархія султанату вважаються священними. Султан мав титул валі, другої людини після Пророка. Навіть сьогодні бантенці раз на рік здійснюють паломництво до святих для них могил султанів, переважно на наступний день після свята Лебаран.
Іслам відіграє важливу роль у житті бантенців. Вони надзвичайно віддані релігії, дотримуються ісламу з високим релігійним духом, пишаються багатьма новими нещодавно збудованими мусульманськими школами. Як важливу реліквію та спадщину предків вони сприймають Велику мечеть Старого Бантена (). Разом із тим прихильники інших релігій можуть жити з ними пліч-о-пліч у мирі.
На перший погляд індуїзм, попередня релігія бантенців, зник, однак багато колишніх вірувань та окультних практик було включено до місцевої форми ісламу.
Бантенці вірять, що походять від воїнів-мусульман із Чиребона, які нібито використовували магічні сили, щоб зробити себе невразливими. Ці воїни володіли «чарівними мечами», які наповнювати магічною силою. Вони були засновниками султанату Бантен і вважається, що їхні нащадки зберігають свою невразливість і сьогодні. Бантенці практикують окультне мистецтво Дебус (Debus), яке дозволяє ставати невразливим на війні. Щоб «отримати силу», люди йдуть до шамана або відвідують могили могутніх людей. Кажуть, що Дебус можуть практикувати лише дуже побожні мусульмани.
Історія
Бантенці сформували свою національну ідентичність протягом майже тисячолітньої історії, їхня держава утворилася в X ст. й зникла лише на початку XIX ст. Політична сталість Бантена була обумовлена його стратегічним географічним розташуванням, що межує із Зондською протокою, та виробництвом спецій (зокрема перцю), на які існував попит в усьому світі. Іноземні торгівці постійно прибували й оселялися в місцевому порту. Неоднорідні громади динамічно інтегрувалися з місцевим населенням.
Велике місцеве історичне джерело «Історія Бантена» (), як і всі династичні хроніки, прагнуло мінімізувати роль та досягнення попередників мусульманських правителів і навпаки піднести роль останніх. Тому про давню історію країни відомо дуже мало. В давнину бантенці входили до складу царства Сунда (інша назва Паджаджаран, , існувало в 669—1579 рр.), більшість населення якого сповідувала індуїзм. Бантен у давнину був жвавим портом, який відвідували кораблі й торговці з різних країн. У XIV ст. він контролювався яванською державою Маджапагіт. Бантенці формувалися під впливом двох великих цивілізацій острівної частини Південно-Східної Азії (малайської Шривіджаї та яванського Маджапагіту) в умовах постійних торгових контактів з різними іноземними культурами (китайською, індійською тощо). В XV ст. Бантен був приєднаний до Паджаджарану. Він звільнився в середині XVII ст. й водночас розколов сунданську державу.
Заснування султанату Бантен пов'язують з уламою (, ісламський учений) з Північної Суматри Сунаном Гунунгджаті (). Він займався поширенням ісламу в язичницькому регіоні на заході Яви. Для сприяння цій місії султан Демака на прохання Сунана Гуннунгджаті відправив військо для завоювання міста Бантен. Ця операція була здійснена в 1526—1527 роках. У Бантені була встановлена мусульманська династія. Першим його правителем султан Демака проголосив Гасануддіна (), сина Сунана Гуннунгджаті, а ще видав за нього свою сестру. В гирлі річки Бантен () була збудована нова столиця. Гасануддін та два його наступники Юсуф () та Могаммад () носили титул маулана. На момент смерті Гасануддіна в 1570 р. володіння Бантена охоплювали всю західну Яву (крім Чиребону) та південь Суматри до Бенгкулу включно.
Бантен став важливим міжнародним торговим центром, його золотий вік припадає на XVII ст. В ісламський період місто було магнітом для людей з різних етнічних груп, які прибували в Бантен, щоб заробляти собі на хліб, а деякі навіть оселялися тут на постійно. Багато людей прибувало також з метою релігійного прозелітизму (дават) або вивчення ісламу. Чужинці засвоювали бантенську культуру й інтегрувалися до місцевого суспільства. В XVI—XVII ст. Бантен був одним з найбільших міст Південно-Східної Азії, на початку 1670-х років його населення становило приблизно 150 тис. осібEnsering Else. Banten in times of revolution . In: Archipel, volume 50, 1995. Banten. Histoire d'une région. pp. 131-163 . Місто мало міжнародний порт, тут жили китайські, арабські, індійські, а також вірменські, англійські, голландські, французькі, данські, португальські торговці. Близько 1660 р. бантенський міністр торгівлі, китаєць на ім'я Кайцу, створив торговий флот за європейським зразком, який міг конкурувати із західними компаніями. Знаковим стало посольство, організоване правителем Бантена Абдулкадиром 1636 року до Мекки. Воно повернулося за 2 роки, а результатом стало надання правителю Бантена титула султана. Крім того, бантенці познайомилися з тарикатом Кадирія. Наприкінці XVII ст., на додаток до західної частини Яви, територія Бантена включала південь Суматри (Лампунг і Семанка), острів Банка та князівство Ландак на заході Калімантану.
Занепад султанату був спричинений конфліктом між султаном Агунгом () та його сином Гаджи (). Останній звернувся за підтримкою до голландців з Батавії, й це стало фатальним для Бантена. Голландці силою зброї захопили султанат і посадили на трон Гаджи. Агунг був ув'язнений, а 1692 р. помер у Батавії. За цю допомогу Гаджи змушений був визнати сюзеренітет Батавії, відшкодувати голландцям значні витрати, понесені ними під час війни, надати їм монополію на міжнародну торгівлю в Бантені. Усі іноземці, за винятком голландців, мусили покинути країну, іноземним кораблям заборонялося зупинятися в Бантені, відтепер вони мали торгувати в Батавії. Бантен фактично перестав бути місцем міжнародної торгівлі, його роль була зведена до постачальника сільськогосподарської продукції. Зі свободою торгівлі зникли й цілі сегменти економічної діяльності Бантена. Більшість місцевого населення зайнялась землеробством, але успіхи були дуже скромними через відсутність у місцевих жителів відповідних навичок та неплідні ґрунти. Бантен мав найнижчі врожаї на всій Яві, а отже й найбідніше селянство.
Султанат проіснував до 1813 р., але він більше не був суверенною державою й змушений був виконувати накази з Батавії. Після остаточної ліквідації султанату регіон опинився у складі провінції Західна Ява, етнічно сунданського краю. Ця акція додала бантенцям економічних негараздів та нових ран до самооцінки.