«Шоста частина світу» () — радянський неігровий пропагандистський фільм, знятий режисером Дзиґою Вертовим 1926 року. У форматі подорожі він зобразив різні народи держави та їхні краї у віддалених районах СРСР.

Завдяки «Шостій частині світу» та наступному фільму «Одинадцятий» (1928) Вертов розвинув свій стиль, у якому він досяг успіху у своєму найвідомішому фільмі «Людина з кіноапаратом» (1929).

Сюжет

Початок фільму зображає важке життя робітничого класу за капіталізму. Потім показані різні племена та народності СРСР, які живуть своїм життям, і багатства країни, які тепер належать «єдиному радянському народу». Держава витрачає дохід від хутра на покупку верстатів для фабрик та заводів. Минуле повсякденне життя та економіка замінюються новим. СРСР експортує свої товари в інші країни та поступово стає економічно незалежною державою.

Фільм зосереджений на культурному та економічному різноманітті та фактично є закликом до об’єднання з метою побудови «повного соціалістичного суспільства».

Творча команда Режисер: Дзиґа Вертов Сценарист: Дзиґа Вертов Оператори: Михайло Кауфман, Іван Бєляков, Самуїл Бендерський, Петро Зотов, Н. Константінов, Олександр Лемберг, І. Струков, Якоб Толчан Монтаж: Дзиґа Вертов, Єлизавета Свілова Виробництво: РЦСДФ (Російська центральна студія документальних фільмів)

Історія створення Стрічку замовили як рекламу зовнішнього торговельного підприємства «Держторг» для популяризації експортних можливостей СРСР . Вертов, однак, зняв її як музично-поетичний твір про землю та населення країни. Одним із задумів режисера було показати етапи перетворення енергії в часи НЕПу: природні багатства завдяки селянам перетворюються на корисні продукти, які потім переробляє та продає за кордон компанія «Держторг»; ця ж організація імпортує матеріали, що йдуть на розвиток промисловості, а промисловість у свою чергу створює нові інструменти виробництва, з якими селяни ефективніше працюють.

Для фільму Вертов використав кадри, зняті вісьмома командами операторів-«кіноків» під час їхніх подорожей. Оператори стрічки відзняли 26 тисяч метрів плівки, з яких у фінальний монтаж увійшло трохи більше тисячі. Залишений матеріал оператори згодом використали у власних фільмах: «Тунгус» (1927, оператор П. Зотов, монтаж Є. Свілової); «Мисливство та оленівництво в області Комі» (1927, режисер С. Лямін, оператори С. Бендерський та Юдін); два фільми Я. Толчана «Життя національних меншин» (1926) та «Бухара» (1927).

2009 року фільм перевипустили на DVD.

Відгуки та рецензії Після випуску фільму схвальний відгук про нього опублікувала газета «Правда». Періодичне видання «Радянський екран» писало: «Цей фільм показує нам, що російський кінематограф знайшов правильний шлях». Проте відомі критики стрічку розкритикували. Так, критик Віктор Шкловський у своїй статті «Кінооки та інтертитри» звинуватив фільм у вигадці, а за словами критика Іполіта Соколова, фільм є «деформацією фактів, зробленою за допомогою монтажу». Фільм залишився в основному невикористаним офіційною пропагандою, а Вертова виключили з виробництва «Совкіно» 1927 року, після того як звинуватили його в перевищенні початкового бюджету в 40 тисяч рублів більш ніж утричі (насправді фільм коштував вдвічі більше).

Сам Вертов у серпні 1926 року напередодні широкого прокату стрічки дав розлоге інтерв'ю газеті «Кіно», в якому казав таке:

Фільм неодноразово показували на кінофестивалях: Europalia Russia 2005, Брюссель (Бельгія), 2005 Місяць документального кіно, Ліон (Франція), 2008 Avant-gardes russes du Centre Pompidou, Париж (Франція), 2011 Fondation Jérôme Seydoux. Octobre 1917, une révolution en images, Париж (Франція), 2017

Примітки