Улоф Густав Гуго Лагеркранц (, 10 березня 1911, Стокгольм — 23 липня 2002, Дротнінґгольм, Екере, лен Стокгольм) — шведський поет, літературознавець і публіцист. Як головний редактор теми культури у Dagens Nyheter у 1960—1975 роках він відігравав ключову роль у шведського культурного життя, що відбулася в цей час.Jfr. Alf W Johansson i DN 1994-06-16: «Med känslomässig och ideologisk öppenhet låter Lagercrantz den nya tidsandan blåsa igenom sig.»
Біографія Улоф Лагеркранц був сином директора банку Карла Лагеркранца і графині Агнес Гамільтон, дочки політика й письменника , дідом якого був Ерік Густав Геєр. Улоф зростав у Фальчепінгу, і його ранні роки були затьмарені депресивною хворобою матері, а пізніше також самогубством сестри. Улоф Лагеркранц був братом історика , письменниці і професора медицини Rutger Lagercrantz, зведеним братом письменника й журналіста і дядьком літературознавця й політика .
31 грудня 1939 рокуSveriges dödbok 1947—2003, (CD-ROM version 3.0), utgiven av Sveriges Släktforskarförbund 2005 він одружився з Мартіною Руін (народилася 3 травня 1921 у Гельсінкі, померла 15 жовтня 2019 у Стокгольмі у сім'ї професора та Карін Руїн, працювала діловодом у бібліотеці). У них було п'ятеро дітей: соціолог Мартін Лагеркранц (1940 р.н.), юрист Ріхард Лагеркранц (1942 р.н.), лікар Айме Лагеркранц (1947 р.н.), акторка (1954 р.н.) і письменник Давід Лаґеркранц (1994 р.н.).
Коли почалася Зимова війна, Лагеркранц брав участь у русі за допомогу Фінляндії. Разом з Карлом-Густавом Гільдебрандом він написав буклет («Справа Фінляндії — наша справа»), який поширився тиражем 900 тис. примірників, і був редактором журналу «Волонтер» шведського добровольчого корпусу. Він також працював над приєднанням Швеції до війни на фінському боці. Після Московського миру 1940 року він висловлював сильний відчай через те, що він сприймав як зраду власної країни, і його ідеалізм вилився у відставку.
У наступні роки Улоф Лагеркранц працював позаштатним рецензентом і для різних газет і культурних журналів. Його приваблювала ; знуджений аристократичним середовищем, у якому виріс, він бунтував проти істеблішменту та всього традиційного. Однак саме працювати він прийшов саме в консервативні газети і Svenska Dagbladet. У Svenska Dagbladet він працював з 1940 року, спочатку як позаштатний письменник і рецензент, а в 1945—1951 роках як редактор культури. У цей час у нього ще були риси культурного консерватизму, хоча «практикував… культурний саботаж», висвітлюючи письменників-модерністів.
Лагеркранц став доктором філософії у 1951 році, захистивши дисертацію про авторку та родичку Агнес фон Крусеншерну. Він писав для у 1942—1950 роках, був членом редакції Samtid och Framtid (1944—1945), редактором Vintergatan (1945—1947) і директором лекційної служби Стокгольма (1949—1955).Vem är det Svensk biografisk handbok 1985, P. A. Norstedt & Söners Förlag, Stockholm 1984 ISSN 0347-3341 s. 618Vem är det Svensk biografisk handbok 1999, red. Elisabeth Gafvelin, P. A. Norstedt & Söners Förlag, Stockholm 1998 ISSN 0347-3341 s. 620 Працював головою відділу культури у Dagens Nyheter (1951—1960), після чого був одним із двох головних редакторів у 1960—1975 роках, відповідаючи за культуру. Улоф Лагеркранц похований у меморіальному гаю на цвинтарі.Gravar.se
Творчість та літературна критика
Поезія та ранні твори В юності, важко хворий на пневмонію, Лагеркранц дебютував як поет із віршем «Мертвий птах» (, 1935). Перші його збірки віршів мали тонко налаштований природний ліризм і слабку, релігійно забарвлену емоційну поезію. У своєму єдиному романі «Труді» () він розповідає про жінку, що сходить з розуму. Мотиви з трагедій дитинства з'являються також у збірці «Вірші з болота» (, 1943), з якою автор постає як «зрілий лірик із змістом, що прагнув знайти вихід, таємно насиченими, тривожними переживаннями, які часто творили гострокомпоновані вірші, відлиті, однак, у кристально чистій формі». За змістом це виходить модерністським, з відмовою від моралізаторства та ціннісних суджень, а також з жорстоким песимізмом. Стримана напруженість, дзвінкість строф і захоплива атмосфера в окремих його мотивах забезпечили йому окреме місце в поезії тридцятих років.
«Щоденник» (, 1954), а також його продовження, «Вірші й щоденник» (, 1955), є суб'єктивними роздумами з поетичними та публіцистичними якостями. Збірка віршів «Рядки» (, 1962) пориває з традиціоналістською формою і виражає його відчайдушний емоційний стан. Завершуються «Рядки» стало констатацією, що арифметика життя не є правильною без раю. Таким чином, ми повинні мати право уявити собі його «у суворому кам'яному світі реальності». Цією збіркою Улоф Лагеркратц розпрощався з ліричною поезією. Пізніше він пояснив, що поезія була чимось на кшталт шляху втечі: «Поезія як хранителька і захисниця вічного життя стала спокусою, тоді як моє сумління спонукало мене зайняти позицію в політичному житті».
Монографії Докторська дисертація Улофа Лагеркранца — біографія Агнес фон Крусенштерни (1951) — є першою у серії монографій видатних авторів, переважно 20-го століття, але іноді й старших. Біографія фон Крусенштерни багато в чому була заснована на власному знайомстві Лагеркранца з нею, його доступі до її збережених паперів і спогадах членів спільного сімейного кола. Пізніші книги про, серед інших, , Данте, Гуннара Екелефа, Августа Стріндберга та Джозефа Конрада є чимось середнім між біографією, аналізом мотивів та вільними критичними есеями, і завдяки своїй відкритій привабливості та здатності відтворити походження й атмосферу поезії, вони завоювали велику аудиторію. У 1961 році видана книжка «Шведські поети» (), яка містить короткі портрети таких осіб, як , Густав Фредінг, Едіт Седергран, , Гаррі Мартінсон та Карін Боє.
Літературна критика У 1946 році Улоф Лагеркранц став відповідальним за висвітлення поезії в Svenska Dagbladet, а в 1951 році — культурним редактором газети Dagens Nyheter, відповідальним за висвітлення літератури, де він оглядав більшість опублікованих книг і рецензував твори як дебютантів, так і визнаних авторів.
Деякі з текстів Лагеркранца є, по суті, програмними позиціями різних точок, які рецензент робить відповідно до тогочасних радикальних культурних ідеалів «обов'язку освічених».
У Лагеркранца часто були особисті стосунки з авторами, чиї книги він рецензував, але це не заважало йому також різко їх критикувати, що таки впливало ці самі стосунки. Ворожнечу між Лагеркранцом і підсилили критичні відгуки, а в 1964 році Лагеркранц написав зневажливу рецензію на четверту частину мемуарів Герберта Тінгстена, що призвело до розриву між колишніми друзями та колегами.
Як літературний критик найбільшої шведської газети, який спрямовував культурні дебати, Лагеркранц був дуже впливовим. Його відстоювання свого права писати на цю тему також і з особистої позиції могло призводити до різко негативних рецензій, які сприймалися оточуючими як відсутність у Лагеркранца самосвідомості того, наскільки сильною владною позицією він займав як критик.
Його літературну критику вважають стилістичним прикладом для наслідування, за своєю формою вона новаторська, але водночас суперечлива. Про нього як літературознавця написано кілька дисертацій, наприклад «Одягнений у свою мову» (, 2010) та «І кожне продиктоване слово стосується буття чи небуття життя» Єспера Гамберта (, 2011).
Інші праці В есе «Зустрічі з Біблією» (, 1941) Лагеркранц висловлює трепетне ставлення до християнства, яке згодом перетворилося на радикальне дистанціювання від християнства. Він також дійшов висновку, що християнська мораль «майже повсюдно є неправильною».
Лагеркранц написав дві автобіографії. У (, 1982), він зображує світ гамівних сорочок і порожніх умовностей, де домінують ненормальна суворість і жорсткість його батька. В «Один рік у шістдесятих» (, 1990) зображений його погляд на період у Dagens Nyheter.
Лагеркранц також написав багато статей і як культурний журналіст, деякі з них привернули особливу увагу, як-то його статті з Китаю в 1970 році.
Публіцистична і культурна діяльність
Публіцистична кар'єра Герберт Тінгстен запросив Лагеркранца до Dagens Nyheter у 1951 році, й завдяки їхній спільній праці упродовж 1950-х років газета стала лідером шведських соціальних і культурних дебатів.
Коли Тінгстен пішов у відставку з посади головного редактора в 1960 році, Лагеркратц був призначений одним із двох головних редакторів газети, відповідальним за культурні питання. Співпраця з колегою була напруженою. У 1968 році Лагеркранц висунув вимогу бути єдиним головним редактором, а інакше мав намір залишити газету. Незалежні працівники культури, і місцевий висловили побажання, щоб він залишився; клуб, однак, наголошував на важливості позиції Ларссона. Розкол не привів до жодних змін. До того як у 1972 році його контракт продовжили, сорок журналістів звернулися з листом до керівництва проти Лагеркранца, тоді як більшість його підтримала.
Після періоду сильної експансії, з 1970 року газета поступилася в ринковій частці газеті Svenska Dagbladet, що у подальшій дискусії пояснювалося нібито тим, що Dagens Nyheter під керівництвом Лагеркранца зазнала зсуву вліво.
З родиною власників спочатку були добрі стосунки, але поступово виникла напруженість у відносинах з генеральним директором і Бонніерами. Декілька представників родини висловили своє невдоволення погіршенням якості, якого, на їхню думку, зазнала Dagens Nyheter, але інші його захищали, і зрештою редакція залишилася з вільними руками і правом писати майже все, що хочеться.
Культурна особистість Завдяки своїй центральній ролі у Dagens Nyheter, Улоф Лагеркранц, особливо після того, як у 1960 році зайняв посаду головного редактора, став одним із найвпливовіших культурних діячів у Швеції, поки не вийшов на пенсію в 1975 році.
Уже в ролі літературного критика він виступав за культурний радикалізм, стверджуючи, що власні погляди рецензента на тему можна відображати в рецензії. Він також був антиавторитарним, що знайшло відображення в його поглядах у так званих 1966 року та у його твердому відкиданні церкви. Він також прагнув зробити культурну сторінку газети відкритим форумом, місцем для відмінних думок, таких як публікації «лівих письменників», як-то , Ларс Форсселл та Ларс Юлленстен.
Коли Лагеркранц зайняв посаду, то відкинув рішучий антикомунізм свого попередника Тінгстена і в 1965 році відкинув термін «ліберальний».DN 1965-01-24. У своїй промові в газеті Myggan клубу журналістів DN Лагеркранц заявив, що розмови про ліберальну лінію — це «просто фрази» та «дурниці», і неодноразово підкреслював, що він не співчуває лібералізму свого часу. Коли газета офіційно відзначила свою незалежність від політичних партій у 1973 році, слово «ліберальний» вилучили з опису її профілю на редакційній сторінці.
Лагеркранц боровся за вільну сексуальність. Сара Лідман назвала його газету «одним із піонерів порнографії у Швеції». У книзі «Від пекла до тераю» () він відкидає думку Дороті Сеєрс про те, що проклята душа в Данте мала б утриматися від зради і образи свого чоловіка словами, що так може сказати лише той, хто «ніколи не любив». Коли єпископ засудив аморальну літературу, Лагеркранц назвав це «підбурюванням» і порівняв з нацизмом.: «Giertz, kvinnoprästmotståndaren, som i nazistisk stil under 30talet hetsat mot den 'osedliga' litteraturen, hade i Ivar Anderson en sympatisör.»