Вагі́на (, ) або піхва — жіночий внутрішній репродуктивний орган, що бере участь у статевому акті, при пологах є частиною пологового каналу, виводить захисні та змащувальні виділення. Являє собою м'язову еластичну трубку 8–12 см завдовжки, діаметром 2–3 см (у дорослих жінок), яка верхнім кінцем охоплює шийку матки, а нижнім відкривається у вульву.
Етимологія
Термін «піхва» є калькою з , яке мало два значення: «піхви», «футляр для меча» (первісне) і «жіночий статевий орган» (пізніше). Слово «піхва» («піхви» — в однині) стало українським науково-медичним терміном. Так само утворений і аналогічний термін у російській та болгарській мовах — «влагалище» (від — «піхви», «місткість», «вмістище»), і (за тим же зразком). Схоже з українською звучать назви цього органа у білоруській (похва) і західнослов'янських мовах (, , ). Щодо походження цих слів існують різні версії. Згідно з однією з гіпотез, походять від («оболонка», «обшивка»), зв'язаним з дієсловом «пошивати», яке змінилось під впливом «поховати». Пор. також «пішва» («особливий шов для зшивання двох шматків тканини») і «пошивка» («наволочка»). Можливо, що звідси також походять слова «пахва» і «пахвина».
Питомо українська назва вагіни — «пизда» — у сучасній мові вважається непристойною. Здавна воно означало не тільки вагіну, але й вульву. Це слово відоме всім слов'янським мовам: , , , , (пристойний відповідник для вульви — стидница/stidnica), . Також запозичене у румунську мову (pizda/pizdă)The Alternative Romanian Dictionary . Загальнослов'янське «пизда» споріднене з (також peža, пристойний відповідник — maksts), (значення аналогічні слов'янським), прусськ. peisda («сідниці»). Уживане зараз щодо жіночих статевих органів, колись це слово мало інше значення — «сідниці», «гузка» (пор. англійське сленгове fanny у британському варіанті означає «вульва», «вагіна», а в американському — «сідниці»). Згідно з етимологією, запропонованою американським лінгвістом Еріком П. Гемпом у 1968 році, походить через пра-балт.-сл. *pīˀsdāˀ від (утворене з коренів *h₁epi — «на», «чим» і *sed- — «сидіти»). Буквально: «на чому сидять», «чим сидять»Mallory, J. P.; Adams, D. Q., editors (1997) Encyclopedia of Indo-European culture, London, Chicago: Fitzroy Dearborn Publishers, page 507Hamp, Eric P. 1968, Albanian pidh: Slavic peizd'ā́, International Journal of Slavic Linguistics and Poetics 11, 25–26Kortlandt, Frederik (September 14-22 1988), Remarks on Winter's law (PDF), Studies in Slavic and General Linguistics: Dutch Contributions to the 10th International Congress of Slavists (Sofia) 11: 387—396Dybo, Vladimir (2002), Balto-Slavic Accentology And Winter's Law (PDF), Studia Linguarum (Moscow: RSUH Publishers) 3: 295—515.
Окрім слова «піхва», в українській широко уживається і слово «вагіна», запозичене з латини. Хоча воно буквально значить «піхва», ним часто неправильно називають також і вульву — зовнішні жіночі геніталії. Незважаючи на те, що це слово — латинське за походженням, самі давні римляни уживали його тільки у значенні «футляр для меча», «піхви», у той час як для позначення жіночих статевих органів (як вагіни, так і вульви) у них існували інші слова. Це могли бути як евфемізми: sinus (буквально — «пазуха») і fossa («яма»), так і їхнє пряме позначення — cunnus, яке, припускають, було питомою латинською назвою вульви і вагіниcunnus // Charlton T. Lewis, Charles Short, A Latin Dictionary (слово cunnus — чоловічого роду, відома також форма жіночого роду — cunna). Щодо походження цього слова висувалося кілька версій. Воно вважалось вельми непристойним, уживалося у непристойних написах (графіті) і «пріапеях» (соромітних віршиках). Похідними від нього є непристойні назви жіночого статевого органа у багатьох романських мовах: , , , гал. cona, , сард. cunnu, староіт. cunna (у калабрійських говірках слова cunnu and cunna означають «дурень» і «дурна» відповідно; у східнороманських мовах латинське слово не збереглося, будучи витісненим слов'янським pizda/pizdă). Від цього слова походить і термін «кунілінгус».
Опис
Розташування
Вагіна являє собою трубку, яка лежить у середині малого тазу, у стоячому стані розташована дотично до вертикальної лінії, прямуючи від низу і переду догори і дозаду. Трубка майже пряма, з невеличким вигином дозаду, проходить через сечостатеву діафрагму. Вагінальний отвір (introitus vaginae) виходить у вагінальноме переддвер'я — частину вульви. Нагорі вагіна обмежена вагінальною частиною матки (portio vaginalis uteri), яка видається у її прозір так, що навколо утворюється кільцеподібна заглибина — вагінальне склепіння (fornix vaginae), у якому виділяють чотири відділи: передній, задній і два бокових. Задній відділ значно глибший за передній. Попереду вагінальний канал межує з сечівником, від якого відділений уретрально-вагінальною перегородкою (septum urethro-vaginale), а вище — зі сечовим міхуром, відділеним міхурово-вагінальною перегородкою (septum vesico-vaginale). Позаду вагіни лежить пряма кишка, унизу відділена від неї товщею тканин тазового дна, вище підходить ближче до її задньої стінки, а нагорі знову відходить від неї. Їх розділяє прямокишково-вагінальна перегородка (septum recto-vaginale), утворена вісцеральною тазовою фасцією. Вище між вагіною і прямою кишкою розташована прямокишково-маткова заглибина очеревини, дно якої знаходиться, у середньому, на межі верхньої чверті задньої вагінальної стінки і трьома нижніми чвертями. З боків вагіна відділена від кісткових стінок малого таза частково м'язами, частково сполучною тканиною, у якій розташовані судини з нервами.
Будучи порожнистим органом, майже безпосередньо сполученим зі зовнішнім середовищем, за звичайних умов, проте, вагіна не містить повітря: передня її стінка впритул прилягає до задньої так, що на поперечному розрізі просвіт вагіни має вигляд літери H. Оскільки вагіна верхньою частиною задньої стінки межує з порожниною очеревини, вона знаходиться під дією внутрішньочеревного тиску, який у звичайних станах (стоячому, сидячому, лежачому) — додатний. В колінно-ліктьовій позиції внутрішньочеревний тиск стає від'ємним, і розкриття вагінального отвору допускає повітря, розтягши її порожнину. Цим прийомом користувалися старі гінекологи під час проведення деяких операцій, наприклад, з зашивання вагінальних свищів. За деяких патологічних умов (нещільно замкнена статева щілина і пониження внутрішньочеревного тиску) зовнішнє повітря може входити до вагіни. При різкій зміні стану і при підвищенні тиску повітря виходить з неї з шумом, який нагадує вихід газів з кишечника. Ця патологія відома як flatus vaginalis або garrulitas vulvae, її лікування оперативне.
Розміри Розміри вагіни дорослої жінки визначити важко: вона здатна сильно розтягуватися. Зазвичай довжина її передньої стінки 7-8 см, задньої 9-10 см. Ширина ще непостійніша: вагінальна трубка вужча в нижньому кінці, у середині розширюється, а на верхньому кінці знову трішки звужується. У збудженому стані довжина вагіни зростає до 13-19 см, у більшості жінок 15-16 см, що приблизно відповідає довжині збудженого пеніса.
Унаслідок пологів, особливо стрімких, народження великих плодів, довжина вагіни може збільшитися на 1-2 см у спокійному стані. У стані збудження — без помітних змін.
У 1996 році група дослідників на чолі з Пендерграссом (Pendergrass) провела вивчення форми й розміру вагіни за допомогою вінілполісилоксанових виліпків, взятих у 39 жінок європеоїдної раси. Вони отримали такі результати: довжина (виміряна за допомогою стрижневих зондів) — від 6,9 до 15 см; ширина — від 4,8 до 6,3 см; ширина вагінального отвору — від 2,4 до 6,5 см.
Друге дослідження, проведене групою, показало значні розбіжності в розмірах і формі вагіни в жінок різних етнічних груп.
Обидва дослідження продемонстрували широке розмаїття форм.
З іншого боку, дослідницька група Барнгарта (Barnhart) не виявила жодної кореляції між расовою приналежністю і розміром вагіни, а також відмовилась від характеристики форм на зразок «сердечко», «слимак», «гарбузне насіннячко», як це зробила група Пендерграсса.
У 2003 році Пендерграсс з групою виміряв поверхню вагіни, також використовуючи метод виліпків. Результати коливались від 66 до 107 см², зі середнім значенням 87 см², і стандартним відхиленням 7,8 см²..
Опубліковане в 2006 році дослідження групи Барнгарта показало такі середні параметри вагіни, засновані на даних МРТ 28 жінок: Середня довжина від шийки матки до вагінального отвору — 6,3 см; Середня ширина У проксимальній частині — 3,3 см; У ділянці діафрагми таза — 2,7 см; Біля зовнішнього отвору — 2,6 см.
Вагінальна стінка Стінка вагіни складається з трьох оболонок: Внутрішньої слизової оболонки (tunica mucosa); Середньої м'язової оболонки (tunica muscularis); Зовнішньої сполучнотканинної оболонки (tunica adventitia). Зсередини вагіна вислана слизовою оболонкою, покритою багатошаровим пласким епітелієм, клітини якого містять глікоген. З нього утворюється молочна кислота, яка визначає оптимальні умови існування лактобактерій, так званих вагінальних паличок або паличок Додерляйна (на честь німецького гінеколога ). Кисле середовище вмісту вагіни і наявність паличок перешкоджають розвиткові патогенних мікробів. Підепітеліальний шар складається з переплетених між собою сполучнотканинних волокон зі значною домішкою еластичної тканини; на поверхні він утворює ясно виражені сосочки. Залоз у слизовій, як правило, нема, але зустрічаються лімфатичні фолікули. Поверхня слизової оболонки нерівна: вона утворює поперечні складки або зморшки (rugae vaginales), особливо виражені у нижніх відділах, на передній і задній стінках, де вони утворюють цілі комплекси або стовпчики (columnae rugarum anterior et posterior). Columna anterior під самим сечівником утворює кілеподібний виступ — carina urethralis. Ззовні від слизової лежить м'язова оболонка (tunica muscularis), у якій переважають подовжні гладкі м'язові пучки, що наверху переходять у мускулатуру шийки матки. Втім, зустрічаються циркулярні пучки, що дає підставу розрізнювати у м'язовій оболонці два шари: внутрішній циркулярний і зовнішній подовжній. У нижній частині вагінальної трубки, де вона проходить через статевий розтвір у тазовому дні (hiatus genitalis), до гладких м'язів приєднуються поперечносмугасті з різноманітних м'язових шарів тазового дна.
Найбільш зовнішня оболонка стінок вагіни — сполучнотканинна (tunica adventitia). Вона складається з сполучної тканини, місцями щільної, а місцями, особливо у верхній частині вагінальної трубки, позаду і по боках — пухкої (паравагінальної клітковини).
Загальна товщина вагінальних стінок у різних відділах неоднакова, зазвичай три міліметри. У товщі бокових відділів вагінальних стінок, особливо в області бокового склепіння, можна іноді виявити рештки вольфових каналів (див. Розвиток) у вигляді невеличких порожнин різноманітної форми, висланих одношаровим або багатошаровим епітелієм. Ці порожнини іноді стають вихідними пунктами розвитку вагінальних кіст.
Кровопостачання Артеріальною кров'ю вагіна забезпечується: у верхній своїй частині — з шийково-піхвової гілки маткової артерії (ramus cervico-vaginalis arteriae uterinae), у середній — з гілок нижньої міхурової артерії (arteria vesicalis inferior), нижня частина отримує кров з середньої гемороїдальної (arteria haemorrhoidalis media) і внутрішньої соромітної (arteria pudenda interna) артерій. Вагінальні стінки дуже багаті на венозні судини, які утворюють там цілі сплетіння. Лімфатичні шляхи з нижньої третини вагіни йдуть разом з лімфатичними шляхами зовнішніх статевих органів до пахових залоз. З верхніх двох третин вони йдуть разом з лімфатичними шляхами маткової шийки і нижньої частини тіла матки, які розташовані у нижніх частинах маткових зв'язок, і вливаються у залози, що лежать біля бокової стінки таза (підчеревні, здухвинні, бокові крижеві).
Іннервація