Хамідогуллари (, ) — тюркський бейлик (емірат, князівство) у Малій Азії зі столицею в Егрідірі, й однойменна династія, що керувала ним у відрізку між приблизно 1300 і 1423 роками. Своєю назвою бейлик Хамід і династія Хамідіди зобов'язані засновнику Хаміду-бею. Південна частина бейлику з центром в Анталії називалася провінцією Текеогуллари.

Контролюючи шляхи з Кон'ї в Анталію, Хамідіди були значущою силою. Онук засновника бейлика, Дюндар, захопив Анталію, а син Дюндара, Ісхак, приєднав до бейлику землі колишнього бейлика Ешрефогуллари, на яку висували претензії Караманогуллари. Боротьба за ці землі призвела до того, що 1381 року Хюсеїн-бей продав частину бейлику разом зі спірними землями османському султану Мураду I. Алаеддін-бей Караманід продовжив боротьбу за землі вже з Мурадом і Баязідом I, що призвело до поглинання османами бейликів, як Караманідів і Хамідідів, імовірно між 1390–1398 роками.

Після Ангорської битви 1402 року південну частину бейлика було відновлено, проіснувавши до 1423 року, після чого землі бейлика остаточно перейшли під владу османів.

Історія

Створення бейлику Хамід

Станом на другу половину XIII століття на землях Малої Азії існувало дві великі держави, у кожної з котрих доба розквіту була вже позаду. Візантійська імперія, що після захоплення Константинополя 1204 року вже пережила розпад на Латинську, Нікейську і Трапезундську імперії, тимчасово відродилася 1261 року на зменшеній території. Конійський султанат, уламок Сельджуцької імперії, який свого часу відвоював у Візантії землі, піддавався набігам монголів, поступово здаючи позиції. Під натиском монголів в Анатолію та Сирію із Середньої Азії перекочували тюркські племена.

Хамід-бей належав огузькому племені йомуд або салир. Він прибувши до Анатолії і вступив на службу до Алаеддіна Кейкубада. Заслуживши довіру сина Алаеддіна Ґияседдіна Кейхюсрева, 1240 року Хамід отримав призначення в Испарту і Бурдур. Саме Хамід 1250 року побудував на річці Єшілирмак, що розділяє Токат, міст Хидирлик для зустрічі й об'єднання трьох синів Ґияседдіна Кейхюсрева: Іззеддіна, Рукнеддіна і Алаеддіна. 1291 року, коли влада сельджуків ослабла, Хамід спробував створити на керованих ним землях незалежний бейлик (емірат). Хамід викарбував монети від імені Алаеддіна, при цьому напис на них містить не лише стандартну формулу імені султана, але й незвичайний вислів, який раніше в ісламських монетах не зустрічався: «не дай бог» (). Можливо, ця речення належав до небезпеки, що виходила від монголів. Коли Масуд II не зміг впоратися з учами, що стрімко відокремлюються, він попросив допомоги в ільхана. Гайхату прибув до Анатолії з великим військом. Караман, Ешреф, а потім і Хамід зазнали руйнувань і масових вбивств. Постраждали Егірдір, Испарта і Бурдур. Під час цього набігу Гайхату Хаміду-бею довелося тимчасово відступити в гори. 1299/1300 року Хамід-бей оголосив про свою незалежність і зробив своєю столицею Улуборлу, хоча поки він карбував монети від імені Газан-хана. Під керівництвом Хаміда були Испарта, Бурдур, Егрідір, Атабей, Ґйонен, Барле, Кечіборлу, Ялвач, Чаркарикашач, Авшар, С'ютчюлер, Інчірлі та Агласун. Хамід правил як «улубей» (старший бей) і називав себе султаном і падишахом, використовуючи всі титули сельджукських султанів. Тим не менш, на монетах анатолійських беїв поки що вказувалося ім'я султана сельджука. (1300/01) року в Улуборлу було викарбувано монету від імені Масуда II.

Дюндар-бей

Початок правління Після смерті Хаміда-бея йому успадковував його син Ільяс, який був, ймовірно, учбеєм сельджуків у Пісідії з центром у Ґйонені, а після Ільяса-бея управління бейлика перейшло до його старшого сина Фелекюддіна Дюндара-бея. Точна дата події невідома, проте немає сумнівів, що це сталося пізніше 1314/15 року. Жодних інших відомостей про сина Хаміда та батька Дюндара, Ільяса не виявлено.

За життя свого діда Хаміда-бея Дюндар керував Егрідіром і Бурдуром, маючи широкі повноваження, що підтверджується мавзолеєм, побудованим Дюндаром (1300/01) року. У написі на мечеті Улуджамі Дюндара названо «меліку-умера» — чин головнокомандувача в добу сельджуків.

Близько 1307 року Дюндар переніс столицю до Егрідіра, який раніше використовувався як літній курорт для султанів-сельджуків, оскільки з Егрідіра можна контролювати шляхи між Кон'єю та Анталією. Місто Дюндар назвав на честь себе Фелекабад.

Дюндар-бей за короткий час захопив Асікараагач, Єшілова і Тефенні, розширивши територію до Денізлі та Ґерміяногулларів з одного боку і до Анталії з іншого. 1312 року він захопив Ґйолхісар і Коркутелі і стояв біля стін Анталії. Однак він був серед турецьких беїв, які засвідчили свою лояльність державі ільханів у липні 1314 року, коли Олджейту послав еміра Чобана до Анатолії.

Відгалуження в Анталії (Теке)

Коли емір Чобан залишив Анатолію наприкінці 1316 року, а Олджейту помер, Дюндар знову розпочав завоювання, скориставшись боротьбою за владу у державі Хулагуїдів. Того часу він захопив Анталію (у відрізок між 1316 і 1318 роками) і, згідно з тюркською традицією, залишив правителем міста свого родича — брата Юнуса. Тим самим було започатковано початок анталійської гілки Хамідолулларів — Теке. За словами Узунчаршили, називати цю частину бейлику окремим бейликом Текеогуллари стали за часів Мюбарізеддіна Мехмеда-бея, також відомого як Теке-бей.

Останні роки Після захоплення Анталії вплив Дюндара-бея виріс, він перестав визнавати владу ільханів, оголосив про свою незалежність й визнав себе султаном. 1321 року він почав карбувати монети, не згадуючи на них імені ільхана Абу Саїда Бахадура-хана. Родичі Дюндара правили в підвладних Дюндару містах: Юнус в Анталії, інший брат Дюндара, Ферхад — у колишній столиці, Улуборлу; син Дюндара, Мехмед — у Ґйолхісарі; один із синів Юнуса, Хизир — у Коркутелі.

Син Чобана, Тімурташ, був призначений бейлербеєм Анатолії. Він здійснив набіг по бейликам, щоб домогтися покори беїв. Після нападу на Караманідів та Ешрефідів, Тімурташ оточив Фелекабад. Дюндар не зміг чинити опору і втік до Аланії. Племінник Дюндара і старший син Юнуса, Махмуд, видав дядька Тімурташу, що стратив Дюндара. На початку 1327 року Дюндара вже не було серед живих. Можливо, могила бея знаходиться біля брам Замку в Егрідірі.

Коли Тімурташ повстав проти ільхана і біг до Єгипту, Махмуду довелося сховатися у мамлюків разом із ним.

Відродження бейлику. Ісхак, Хизир Ісхакоглу, Хизир Юнусоглу

Після втечі Тімурташа і Махмуда, в Анталії став правити Хизир-бей. В Егрідірі тимчасово управління перейшло до онука Дюндара — Хизира, який правив від імені батька, Ісхака. Сам Ісхак зі скаргою на Тімурташа вирушив до Каїра. У серпні 1328 року вбивцю Дюндара було страчено. Коли Ісхак повернувся до Егірдіра 1328 року, тимчасове правління його сина Хизира завершилося. Історики вважають, що Ісхак владарював усіма землями свого батька.

Ісхак приєднав Акшехір, Бейшехір, . Він, як і його батько Дюндар, використав титул султана і царював в Егрідірі як старший бей. У Ґйолхісарі панував його дядько Мехмед, а в Улуборлу — його син Хизир; двоюрідний брат Ісхака та син Юнуса (теж Хизир) владарювали в Анталії; ще один син Ісхака, Зекерія, урядував у Теке-Карахісарі.

Після смерті Ісхака до 1335 року Хизир-бей вдруге став правити в Егрідірі. (1364/65) року Хизир-бей здійснив хадж. Під час паломництва Хизира бейликом керував його син Ібрагім-бей, який правив в Улуборлу. Як випливає з напису Куббелі Масджіда, яка зведена (1368/69) року, Хизир-бей помер за деякий час до будівництва цієї мечеті. Він залишив управління князівством Хусамеддіну Ільясу-бею, синові свого племінника Мустафи.

Боротьба з Кіпром. Хусамеддін Ільяс і Мубарізеддін Мехмед

Джерела повідомляли суперечливі свідчення про те, хто правив в Анталії після Хизира Юнусоглу. Згідно з Аль-Калкашанді після Хизир-бея новим еміром південної частини бейлика став Даді-бей, тоді як Алі називав брата Хизира, Махмуда, його спадкоємцем. І. Узунчаршили згадував, що Махмуд був правителем після або до Даді-бея, а до 1373 року син Махмуда-бея, відомий під прізвисько Кучук («Малий») Мехмед-бей, прийшов до влади в Анталії. Згідно з останніми даними, після Хизира владарював Даді-бей, а після нього син Махмуд-бея Мубарізеддін Мехмед або «Малий» Мехмед.

1361 року король Кіпру захопив Анталію. Саме тоді Мехмед був в Істаносі. Після того, як військо хрестоносців покинуло Анатолійське узбережжя, Мехмед-бей вирішив відвоювати місто. Спроби Мехмеда повернути місто за допомогою Ільяса-бея і бея Караману до 1373 року були безуспішними. Мехмед навіть запропонував викупити місто, але отримав відмову.

Мамлюцький султан надіслав листи анатолійським беям з пропозицією вступити в антикіпрську вісь, у тому числі Ільясу-бею і Мехмеду-бею (останній переніс столицю в Коркут після падіння Анталії). Вони вступили у вісь і у лютому 1367 року прибули до Караманоглу Алаеддіна-бея. Військо з 40 000 чоловік під командуванням Ільяса-бея та Іси-бея Айдиніда підійшла до Корікоса, що знаходився під владою короля Кіпру. П'єр де Лузіньян надіслав на допомогу свого брата Жана, який 28 лютого 1367 разом з військом на шести галерах висадився на берег, незважаючи на вмілу і точну стрілянину лучників Ільяса-бея. Хрестоносці, які зазнавали великих втрат, були змушені сховатися в замку. Проте 7 березня 1367 року беї згорнули свій табір, зняли облогу і пішли від Корікоса. Причиною цього стала звістка про смуту в Каїрі.

Після кампанії в Корікосі відносини Ільяса-бея й Алаеддіна-бея зіпсувалися. Між ними почалася боротьба, під час якої Алаеддін-бей напав на Фелекабад і зруйнував місто, а Ільяс-бей утік до Сулеймана Ґерміяноглу. Відновити бейлик Ільяс зміг лише майже через два роки за допомогою Сулеймана і османського султана Мурада I.

У квітні 1373 року почалася Кіпро-генуезька війна. Для Кіпру було надто затратно тримати в Анталії залогу. 14 травня 1373 року Мехмед-бей зайняв Анталію. За різними джерелами це сталося або внаслідок штурму, або ж завдяки домовленості з королем Кіпру. Дата смерті Мехмеда є невідомою, але він помер після грудня 1377 року.

Хюсеїн-бей. Продаж частини бейлику османам

Дата смерті Ільяса-бея є невідомою, але, ймовірно, це сталося до 1375 року. Після його смерті беєм став його син Кемаледдін Хюсеїн-бей. 1381/82 року, коли Мурад I приїхав до Кютах'ї, він викликав Хюсеїна, який був стурбований прагненням Караманоглу Алаеддіна-бея захопити бейлик Хамідідів. На зустрічі з султаном Хюсеїн домовився щодо продажу Мураду колишніх земель Ешрефідів за 80 000 золотих. Хюсеїн-бей визнав себе васалом османів й одержав дозвіл правити у регіонах Испарти, Улуборлу, Кечіборлу, Бурдура і Ґйолхісара. 2000 лучників, посланих Хюсеїном до османського війська брали участина у Косівській битві 1389 року та відіграли важливу роль у перемозі османів. Після смерті Мурада I у битві османський престол зайняв його син Баязід I. Частина анатолійських беїв вирішила скористатися зміною влади та розірвала домовленості, відмовившись підкорятися султанові. Баязіду довелося вирушити з армією до Анатолії і привести беїв до покори. Через війну беї Айдиногуллари, Саруханогуллари, Ментешеогуллари і Ґерміяногуллари було захоплено у полон. 1392 року Баязід відторгнув землі Джандарогуллари. Караманоглу Алаеддін-бей був незадоволений тим, що Хамідіди продали частину бейлику османам. 1390/91 року він напав на колишні володіння Хамідідів. В османських джерелах згадується, що внаслідок кампанії придушення Алаеддіна всі землі, що належали північним Хамідідам, було захоплено османами і перетворено на санджак, яким став керувати син Баязіда I, Іса Челебі. Можливо, Хамідоглу Хюсеїн-бей помер 1391 року, а його син Мустафа вступив на службу до Баязіда. Північна частина бейлику припинила існування.

Осман-бей. Взяття південної частини бейлику