Барбад або Барбод (; кінець VI — початок VII століття нашої ери) — перський поет-музикант, теоретик і композитор , який виконував свої пісні на барбаті й служив головним менестрелем при дворі шахиншаха Хосрова II (правив 590–628). Одна з головних постатей в історії іранської музики і найвидатніший перський музикант свого часу. Про нього є багато згадок у пізнішій перській літературі, найвідомішу з яких подає Фірдоусі у своєму «Шахнаме». Чисельність і характер цих посилань свідчать про його унікальний вплив на музику і культуру свого часу, а деякі автори його навіть проголошують «засновником перської музики». Попри мізерну кількість біографічної інформації, історичність Барбада загалом не викликає сумніву. Народжений у Мерві або Джахромі Барбад більшу частину своєї кар'єри прослужив при дворі Хосрова, який дуже його цінував. Існують розбіжності в джерелах, як після вбивства Хосрова склалась доля Барбада. В одних з них сказано, що його вбили, а в інших, — що він сам убив іншого музиканта.
Барбаду традиційно приписують різні винаходи в теорії та практиці перської музики, однак ці атрибуції не є надійними, бо їх зроблено через століття після його смерті. Зберігся один вірш Барбада й відомі назви деяких його творів, але не залишилося жодної його музичної композиції. Жодне сасанідське джерело не містить згадок про Барбада, тобто відомості про нього, імовірно, переказувалися з уст в уста, аж поки про нього не написав поет Халед ібн Файяз ( рік). Його творчість збереглася принаймні до 10 століття, ставши своєрідною «моделлю художніх досягнень». Барбад залишається видатною постаттю в сучасних Ірані, Афганістані й Таджикистані.
Ім'я
Різні посмертні джерела по-різному передають написання імені цього сасанідського музиканта. У перських джерелах записано «Barbād», тоді як арабські вчені вживають Fahl(a)bad, Bahl(a)bad, Fahl(a)wad, Fahr(a)bad, Bahr(a)bad і Bārbad/ḏ. У сучасних джерелах найчастіше вжито форму «Barbad», і саме таке написання данський сходознавець вважав правильним. Однак німецький сходознавець припустив, що написання, яке подають арабські тлумачі, наприклад, «Fahl(a)bad», це і є його справжнього імені, ймовірно, Pahrbad/Pahlbad. Нелдеке додає, що написання «Bārbad» з'явилось внаслідок помилкового передавання неоднозначних літер абетки Пехлеві . Іраніст погоджується з Нелдеке і як доказ наводить сасанідську печатку, що містить ім'я «Пахрбад/Пахльбад», а також найранішу згадку про цього сасанідського музиканта, де вжито написання «Bahrbad/Bahlbad», тобто, можливо, арабізовану форму справжнього імені.
Контекст і джерела Історію музики Ірану можна простежити принаймні від зображень , датованих 3300–3100 рр. до н. е., однак лише від часів Сасанідської імперії (224—651 рр. н. е.) доступна хоч якась суттєва інформація. Цей наплив сасанідських документів свідчить про неабиякий розвиток музичної культури в Імперії, особливо в місцевостях, де панував зороастризм. Серед сасанідських шахиншахів було багато палких прихильників музики, зокрема, засновник імперії Ардашир І і Бахрам V. Найвидатнішим патроном був Хосров II, а роки його правління (590—628) вважають золотою добою перської музики. Відомі імена музикантів, які служили Хосрову: , , арфістка (Накіса), , (також Сарґіс або Саркас), але найвідоміший серед них — Барбад. Це були придворні менестрелі — виконавці власних віршів та музики (в Сасанідській імперії майже не розділяли поезію та музику).
Хоча збереглося чимало текстів середньоперською мовою (пехлеві), створених у Сасанідській імперії, лише один — Хусрав кубадан ва рідак — містить коментарі до музики, однак ні в ньому, ні в будь-яких інших сасанідських джерелах не згадано Барбада. Тобто відомості про нього, імовірно, переказувалися з уст в уста, аж поки про нього не написав поет Халед ібн Файяз ( рік) . А вже у пізніших стародавніх арабських і перських джерелах Барбад стає найбільш обговорюваним сасанідським музикантом, хоча про нього рідко йдеться в творах, присвячених суто музиці. Рідкісний виняток — побіжна згадка в музичному трактаті Мухаммада бін Мухаммада бін Мухаммада Нішабурі Rasaleh-i musiqi-i. Стародавні джерела загалом містять мало біографічної інформації, а більша частина з того, що є, це якісь напівлегендарні оповіді. Найвідомішу оповідь про Бардада подає Фірдоусі у своєму «Шахнаме», написаному наприкінці 10-го століття. Серед інших важливих джерел: оповідь, яку наводить сучасник Фірдоусі, поет в своєму Ghurar al-saya, а також твори поета Нізамі́ Ґенджеві та Сім красунь, які він створив наприкінці 12 століття в рамках циклу Хамсе. Попри велику кількість оповідей, в яких Барбада зображено як легендарного персонажа, науковці зазвичай не ставлять під сумнів його історичність.
Уривки життєпису та легенди
Раннє життя
Існують суперечливі давні відомості про місце народження Барбада. В старіших джерелах йдеться про місто Мерв у північно-східному Хорасані, тоді як у новіших — про Джахром, містечко на південь від Шираза в . На думку Тафаззолі, письменники, які написали про Джахром, зробили це під впливом рядка з «Шахнаме» Фірдоусі, де йдеться про те, як Барбад, дізнавшись про вбивство Хосрова, вирушив з Джерома до столиці Ктесифона; сучасний історик Мехрдад Кія подає лише Мерв.
І Фердоусі, і аль-Саалібі переказують оповідь про обдарованого молодого музиканта на ім'я Барбад, який жадав стати менестрелем при дворі Хосрова II, але заздрісний головний придворний менестрель Саркаш нібито стояв на заваді. Тоді Барбад одягнувся у все зелене і сховався в царському саду. Коли Хосров увійшов до саду, Барбад заспівав три пісні під акомпанемент барбата: Dād-āfrīd («створений богом»), Peykār-e gord («битва героя») і Sabz dar sabz («зелене в зеленому»). Ці пісні так вразили Хосрова, що він одразу ж наказав призначити Барбада на посаду головного менестреля , яка тоді називалась шах-і рамішгаран . У своїй поемі «Хосров та Ширін» Нізамі розповідає як Хосрову II приснився сон, у якому його дід Хосров I пророкував, що той «матиме менестреля на ім'я Барбад, чиє мистецтво могло б зробити смачною навіть отруту».
Оповіді з Хосровом Відтоді, як Барбад почав служити при дворі, він став улюбленим музикантом Хосрова. Існує багато оповідей про його привілейоване становище. Згідно з ними, він був у таких стосунках з Хосровом, що інші придворні шукали його посередництва коли упадали в неласку шахиншаха. У своїй поемі «Хосров і Ширін» Нізамі розповідає про Хосрова і , яким довелося розлучитися з політичних причин. Хосров одружується з іншою, але незабаром згадує про Ширін . Згодом вони зустрілися і влаштували так, щоб Наґіса співала про кохання Ширін до Хосрова, а Барбад — про кохання Хосрова до Ширін . Пісню, що злучила коханих, Нізамі записав у 263 . Ідея покласти поезію на музику, щоб виразити почуття персонажів, була новою для перської музики. Згідно з книгою Kitab al-buldan історика 10-го століття , дружина Хосрова Ширін попросила Барбада нагадати Хосрову про його обіцянку побудувати їй замок. Це нагадування він виразив у вигляді пісні й дістав у нагороду маєток поблизу Ісфагана для себе та своєї родини. Сельджуцький вчений Незам уль-Мульк розповідає, як одного дня Барбад наважився провідати придворного, якого Хосров ув'язнив. Коли ж шахиншах почав дорікати йому за це, то одного «дотепного жарту» було досить, щоб приборкати його гнів.
Літературознавець Абу ль-Фарадж аль-Ісфагані у своєму «Кітаб аль-агані» розповідає про те, як одного разу під час королівського бенкету заздрісний музикант-суперник розладнав струни лютні Барбада. Царськими правилами було заборонено ладнати інструменти в присутності шахиншаха. Утім, коли Барбад повернувся і продовжив грати, то завдяки своїй майстерності зміг пристосуватися до розладнаних струн і далі виконувати пісні так, що ніхто нічого й не помітив. Аль-Ісфагані приписав цю розповідь (776—856) — відомому менестрелю при дворі Гаруна ар-Рашида, — який нібито переказав її друзям .
Серед найпопулярніших легенд про Барбада — розповідь про улюбленого коня Хосрова назвиськом . У ній Хосров оголошує, що коли Шабдіз помре, то кожен, хто принесе про це звістку, буде страчений. Після смерті Шабдіза жоден придворний не наважився повідомити про це шахиншаха. Але Барбад знайшов вихід. Він заспівав сумну пісню, а Хосров, збагнувши її мету, промовив: «Шабдіз мертвий». На це Барбад відповів: «Так, і це Ваші слова, о Величносте». Так він урятував від смерті придворних. Першим про це написав поет Халед ібн Файяз, а згодом переповіли аль-Саалібі та письменник 13-го століття Закарія аль-Казвіні. В Ірані, Туреччині та Центральній Азії з'являлося багато подібних розповідей про музикантів, які через музику повідомляють правителя про смерть улюбленого коня, і цим оберігають вісника від його гніву. Пісні зі схожими сюжетами виконують під хорезмський дутар, киргизький комуз і казахську домбру. На думку Тафаззолі, ця розповідь засвідчує неабиякий вплив Барбада на Хосрова, а музикознавець припускає, що ця та подібні історії свідчать про той великий вплив, який музиканти зі своєю музикою справляли на політичних лідерів.
Смерть Про останні роки життя Барбада, як і про місце його народження, дані джерел розходяться. За словами Фердоусі, коли Кавад II вбив Хосрова Барбад вирушив з Джахрома до столиці Ктесифона. Там він співав елегії на честь свого правителя, а потім на знак поваги до нього відрізав собі пальці та спалив інструменти . У своїй розповіді Аль-Саалібі твердить, що Саркаш, який залишився при дворі, хоч і був усунений з посади головного менестреля, отруїв Барбада. Однак, географ 9-го століття Ібн Хордадбех в Kitāb al-lahw wa-l-malahi навпаки пише, що це Барбад отруїв Саркаша, але завдяки «дотепному жартові» зміг уникнути покарання Хосрова. Вчений 9-го століття в «Уюн аль-Ахбар» і поет 10-го століття в твердять, що Барбада вбив якийсь інший музикант, і подають різні варіанти його імені: Йошт, Рабуст, Рошк і Зівешт.
Музика та поезія
Барбад був поетом-музикантом, теоретиком і композитором сасанідської музики. Він складав панегірики, елегії та вірші , і сам їх виконував на барбаті під час різних свят, як-от Новруза і Мехрегана, а також на державних бенкетах і святкуваннях перемоги. Не збереглося жодної композиції Барбада, а лише назви деяких з них, і вони свідчать про широке розмаїття тем, яких він торкався. Етномузиколог умовно поділив їх на кілька категорій: епічні форми, основані на історичних подіях: kin-i Iraj (Помста Іраджа), kin-i siavash (Помста Сіяваша) і Taxt-i Ardashir (Трон Ардешира); пісні, пов'язані з сасанідським царським двором: Bagh-i shirin (Сад Ширін), Bagh-i Shahryar (Царський сад) і haft Ganj (Сім скарбів); і «композиції описового характеру»: roshan charagh (Яскраве світло). За словами вчених Ібн аль-Факіха і географа 13-го століття Якут аль-Хамаві, Барбад також є автором пісні Bag-e nakjiran (Сад для полювання), присвяченої робітникам, які нещодавно закінчили сади .
Зберігся один вірш Барбада, хоча й у формі цитати. Його наводить Ібн Хордадбех у своєму Kitab al-lahw wa al-malahi. Він складається з трьох рядків середньоперською мовою, записаних арабським шрифтом. Музика до нього не збереглася. Вірш такий:
1936 року Крістенсен припустив, що і текст Khvarshēdh ī rōshan (Яскраве сонце) — це фрагмент вірша, який написав і виконав сам Барбад або інший поет-музикант його часу. Текст знайдено серед маніхейських рукописів у Турфані (Сіньцзян, Китай). Його написано середньоперською мовою, якою міг би користуватися Барбад. Він має чотири 11-складові рядки, а його назва нагадує сасанідську мелодію Arāyishn ī khvarshēdh (Краса сонця).