Леон Біллевич (25 квітня 1870 р, село Вербичне — квітень 1940 р., Харків) — полковник піхоти Армії Російської імперії та бригадний генерал Війська Польського, жертва Катинської розправи.

Життєпис Леон Біллевич народився 25 квітня 1870 року в маєтку села Вербичне у Володимир-Волинському повіті Волинської губернії.

Закінчив Юнкерську школу в Києві та Офіцерську школу піхоти в Петербурзі. З 1893 р. офіцер російської піхоти. У 1900 р. брав участь у російській інтервенції в Китаї та війні з Японією 1904—1905 рр., командував ротою та батальйоном. Під час Першої світової війни командував піхотним полком на німецькому фронті. У 1915 р. важко поранений. Кілька місяців пролежав у шпиталі, потім повернувся на фронт.

Після Жовтневого перевороту залишив армію і вступив до 1-го польського корпусу під командуванням ген. Юзеф Довбор-Мусніцький. Спочатку він займався організаційними питаннями корпусу, а в квітні 1918 р. прийняв командування 6-м стрілецьким полком 2-ї стрілецької дивізії. Після розпуску 1-го корпусу в травні 1918 р. приїхав до країни, де брав активну участь у Польській Військовій Організації.

Як полковник 1-го колишнього Польського корпусу, рескриптом Регентської ради від 31 жовтня 1918 р. був приписаний до Війська Польського під її керівництвом із затвердженням званняDziennik Rozporządzeń Komisji Wojskowej, 1918, R. 2, nr 2, Warszawa 1918, s. 15.. Призначений командувачем військового округу № IV Радома із завданням формування Радомського окружного піхотного полку. З січня 1919 року командував 11-м Великопольським стрілецьким полком 3-ї Великопольської стрілецької дивізії. У червні 1919 року з частиною полку пішов на Український фронт. У боях дійшов до річки Збруч. У вересні повернувся до Великої Польщі і почав службу на польсько-німецькій лінії розмежування. Під час війни з більшовиками з лютого 1920 командував XXXIV піхотною бригадою на Литовсько-Білоруському фронті.

1 травня 1920 р. Верховний головнокомандувач, перший маршал Польщі Юзеф Пілсудський указом L. 2126, виданим на підставі акту сейму від 2 серпня 1919 р. про встановлення старшинства та присвоєння офіцерських звань у польських збройних силах, затвердив його 1 квітня 1920 р. у званні генерал-лейтенантаDziennik Personalny Ministerstwa Spraw Wojskowych Nr 18 z 15 maja 1920 roku, poz. 504..

24 червня 1920 р. разом із ген. Вінцентом Одинцем, командиром 17-го піхотного полку і ген. Адольфом Яном Кучевським, командиром XXXIII БП, був звільнений з посади і призначений на Збірну дільницю офіцерів у ВаршавіDziennik Personalny Ministerstwa Spraw Wojskowych Nr 27 z 21 lipca 1920 roku, poz. 687.. На початку вересня 1921 р. звільнений з посади начальника пункту обміну полонених у БарановичахDziennik Personalny Ministerstwa Spraw Wojskowych Nr 36 z 10 września 1921 roku, poz. 1776.. З березня 1921 р. комендант м. Брестя, а пізніше комендантом укріпрайону Берестя. Протягом останніх 4 років служби (з жовтня 1923 по квітень 1927) він був членом Офіцерського суду. 30 квітня 1927 р. у відставціDziennik Personalny Ministerstwa Spraw Wojskowych Nr 5 z 5 lutego 1927 roku, s. 37.. Після виходу на пенсію оселився в маєтку Вербічно.

У вересні 1939 року пішов добровольцем на службу до головнокомандувача в Бжесті над Бугем і був призначений командиром гарнізону в Дубно. Після радянського нападу евакуювався до Бережан, де разом із ген. Олександром Ковалевським командував зведеною оперативною групою. Там після бою він був схоплений радянськими військами 19 вересня в місті Журавно поблизу Стрия під час відходу групи до угорського кордону.

Ув'язнений у Старобельську НКВС. Убитий у Харкові. Похований на Польському військовому кладовищі в ХарковіCharków. Księga Cmentarna Polskiego Cmentarza Wojennego. Warszawa 2003, s. 31..

Указом Президента Республіки Польща Леха Качинського від 5 жовтня 2007 р. № 112-48-07 посмертно присвоєно звання генерал-майораMonitor Polski Nr 85 z 16 listopada 2007, poz. 885. Про акцію було оголошено 9 листопада 2007 року у Варшаві під час церемонії «Пам'ятаємо Катинь — вшануймо пам'ять Героїв».

Просування по службі

генерал-лейтенант — 1 травня 1920 затверджений 1 квітня 1920 року бригадний генерал — перевірений за вислугою років на 1 червня 1919 року генерал-майор посмертно — 5 жовтня 2007 року

Див. також

Польські генерали Польські генерали в полоні Загальні підвищення офіцерів Другої Польської Республіки 2007 року

Виноски

Бібліографія

T. Kryska-Karski, S. Żurakowski, Generałowie Polski Niepodległej, wyd. Editions Spotkania, Warszawa 1991, s. 75. H. P. Kosk, Generalicja polska, t. 1, wyd. Oficyna Wydawnicza «Ajaks», Pruszków 1998. Roczniki oficerskie z 1924 i 1928 Księga Cmentarna Polskiego Cmentarza Wojennego: Charków, Warszawa 2003, , s. 31.