Зоя Черкаська-Ннаді (; також Зоя Черкаські, Зоя Черкаскі-Ннаді, Зоя Черкаських; нар. 1976, Київ) — ізраїльська художниця українського походження, скульпторка, лауреатка премії Сандберґа за мистецтво 2020 року. Її роботи критично розглядають питання ідентичності особистості та суспільства, поточні події та історію єврейської та ізраїльської ідентичності та культури, а також саму сферу мистецтва. Роботи художниці зосереджені на власному досвіді, включаючи дитинство в УРСР та міграцію до Ізраїлю.
Біографія Зоя Черкаська народилася 1976 року в Києві, УРСР (з 1991 року — Україна). І батько, і дід (Анатолій Черкаський) були архітекторами, також відомим художником був родич — Абрам Черкаський, роботи якого зберігаються у Національному художньому музеї України. Вона змалку цікавилася малюванням й ходила у художні гуртки, з 10 років вона навчалася у Республіканській художній середній школі імені Т. Г. Шевченка (РХСШ), де одним із її вчителів був Аркадій Мільковицький.
У грудні 1991 році разом із родиною емігрувала до Ізраїлю за два тижні до розпаду Союзу. Батьки відразу знайшли роботу, а вона почала вчитися мистецтву у 9-му класі середньої художньої школи Тельми Єллін (Ґів'атаїм), яка відповідала рівню РХСШ. Методи навчання були радикально різні, тож подруги їй надсилали завдання із РХСШ, які вона виконувала додатково. Закінчивши навчання, вона вирішила не йди в армію, пізніше вона це пояснила так:
У віці 18 років вона вступила в Школу візуального театру в Єрусалимі, але залишила її через два місяці.
У 1997 році вона почала навчання в художньому коледжі («Га-Мідраша») при академічному коледжі Бейт-Берла, який завершила 1999 року. Після зустрічі з директором художнього коледжу, художником Яїром Ґарбузом, її прийняли на третій курс разом із подругою Рут Немет. Вони писали та експонувалися як дует «Руті і Зоя» до 2001 року. У 2001 році Черкаська представила персональну виставку «Байдужий красень» () в галереї Розенфельда.
У 2005—2009 роках жила і працювала в Берліні, де познайомилася із російським художником Авдієм Тер-Оганьяном, з яким пізніше у них була спільна виставка. Повернувшись до Ізраїлю, вона відчула потребу оновити свій особистий стиль та розробити новий живописний підхід і вирішила повернутися до живопису із спостереження. Такий спосіб безпосереднього живопису від безпосереднього спостереження спонукав її творити разом з художницями Наталією Зурабовою, Анною Лукашевською, Асією Лукіною () та Ольгою Кундіною (), які прийняли подібний підхід. Вони заснували групу «Новий Барбізон» у 2010 році.
Судова справа 2016 року художник Федір Натаніель Безубов подав до суду на Черкаську за її висловлювання під його постами у соцмережах. Федір написав, що йому вдалося віднадити «„милу“ сім'ю еритрейців» () від орендування сусіднього приміщення, Черкаська на це відписала, що:
У мировій угоді 2019 року вирішили, що Черкаська повинна виплатити художнику Федору Безубову компенсацію в розмірі 30 000 шекелів. У письмовому вибаченні Черкаська зауважила, що не порівнювала художника із Гітлером, а хотіла висловити думку, що з Гітлера «вийшов би художник з расистськими і екстреміськими поглядами» (). Вона також додала, що:
Творчість Стиль іноді визначають як «нова версія соцреалізму», хоча сама художниця вважає, що тільки працює над становленням стилю, і визначати стиль не є її завданням, хоча у публікаціях іноді називає свій стиль «соціальним реалізмом». На думку мистецтвознавиці Євгенії Моляр художниця «використовує візуальну мову соцреалізму та показує перехід від радянського в пострадянське». Зоя Черкаська-Ннаді вважає, що до 2006 року у творчості займалася «інституційною критикою» — «[м]истецтво, яке займалося внутрішньо мистецькою проблематикою. Про галерею, музей, ринок», — а вже потім повернулася до малювання з натури.
У 2003 році вона презентувала виставку «Колекція юдаїки» (), на якій демонструвалися провокаційні, саркастичні картини та предмети юдаїки, пов'язані з антисемітськими образами. Серед робіт була золота брошка у формі жовтої зірки, вишита подушка з фігурою вічного жида, та «Аахенська Гаґада», пасхальна Гаґада, розроблена за Гаґадою пташиних голів Виставка викликала багато критики і навіть спонукала члена міської ради від імені партії МАФДАЛ (Національна релігійна партія) звернутися до Генерального прокурора щодо її скасування, але виставка також викликала великий інтерес і отримала високу художню оцінку, а доктор Ґідеон Офрат визнав Черкаську одним із найцікавіших і найвидатніших голосів молодого покоління художників:
У 2004 році Черкаська представила виставку «Бал жертв» (), що складалася з серії з десяти скульптур, кожна з яких була присвячена зображенню «жертви» якогось із урядових міністерств. Наприклад, школярка стала жертвою Міністерства освіти, інвалід — жертвою Міністерства охорони здоров'я, в'язень — жертвою Міністерства юстиції тощо. У 2006 році вона представила виставку «Аван-гардісти» () із черговою серією пародійно-гротескних скульптур, які цього разу зображували різних професіоналів, таких як викладач, хірург, повія, електрик, кухар тощо.
Пізніше, у 2006 році, її виставка «Живопис дій» (, ) була представлена в павільйоні Олени Рубінштейн Тель-Авівського музею мистецтв. Ця виставка спрямувала половину критики та іронії у творчості Черкаської до світу мистецтва й самого мистецтва, а також до досвіду споживання мистецтва в музеях, колекціонерів та практиків мистецтва та ситої буржуазії. Професор Мордехай Омер писав, що Черкаська:
У 2010 році Черкаська-Ннаді розпочала роботу над виставкою під назвою «„Правда“», яку представила у 2018 році, на якій зображено досвід життя у радянській дійсності та міграцію. Як і збірка «Радянське дитинство», «Правда» включає сцени з власного досвіду імміграції Черкаської-Ннаді, а також сценарії, які вона зображує як звичайний досвід для тих, хто мігрував із колишнього Радянського Союзу до Ізраїлю тоді. Деякі з цих сцен включають прибуття нових іммігрантів, як на її картині під назвою «Нові жертви», а також перешкоди, з якими ці нові іммігранти стикнулися, намагаючись повністю інтегруватися в єврейський спосіб життя, як можна побачити в «Втрата свідомості для рабина» і «Обрізання дядька Яші». Частина робіт на виставці також зображувала дискримінацію, якої зазнали деякі іммігранти. Черкаська-Ннаді спеціально звертається до деяких стереотипів, що накладаються на «російських» жінок в Ізраїлі, як-от, у її картині під назвою «Алія 1990-х років», яка зображує стереотип «російської повії», або в її картині «Їцик», де не тільки зображено стереотипну «російську» жінку — тендітну, біляву, світлошкіру — але також зображено дуже стереотипного чоловіка-мізрахі, включаючи смагляву шкіру, великий ніс і товсті губи. Картина була предметом великої критики через зображення обох груп людей, але картина мала на меті відобразити звичку до стереотипів, яка мала місце в Ізраїлі в той час.
2015 року Черкаська-Ннаді створила збірку творів із повсякденними сценами, які вона спостерігала протягом свого дитинства в Радянській Україні. Роботи відображають особливості її власного дитинства, наприклад, вечірнє виглядання повернення матері з роботи, і більш загальні норми радянського життя того часу: тісні квартири, в яких жило багато людей; традиційну їжу на першотравневі свята. «Це дитинство, тож навіть якщо це щось неприємне, ви згадуєте його з якоюсь ностальгією», — прокоментувала художниця. Черкаська-Ннаді була онукою директора магазину, а її дядя був м'ясником, тож у неї був доступ до більшої кількості продуктів, ніж у багатьох її однолітків. Це можна помітити в деяких її роботах, пов'язаних із їжею, як-от, «Перше травня» та «Помідори». Черкаська-Ннаді працювала над цією збіркою, коли була вагітна першою дитиною, тож художниця вважає, що це сприяло теплоті творів.
«Новий Барбізон» У 2010 році Зоя Черкаська разом із ще чотирма художницями створила групу «Новий Барбізон», назва якої утворена від імені умовної групи французьких художників-пейзажистів XIX століття, які малювали пейзажі з природи, релістично, не у стінах художніх майстерень. Після заснування митці групи, усі вихідці з країн колишнього Радянського Союзу з класичною художньою освітою, які емігрували до Ізраїлю в 1990-х роках, реалістично, з чіткою образною мовою та згуртованою позицією щодо соціальних питань, заявили про свої спільні наміри:
Мистецький критик Рон Бартош () зазначив, що:
Група «Новий Барбізон» експонувалася в Музеї сучасного мистецтва Бат-Яма, Музеї сучасного мистецтва в Пермі (Росія), Негевському художньому музеї, Хайфському художньому музеї, музеї Бар Давіда в кібуці Барам, галереї Розенфельда, а також представили багато проєктів у громадських місцях та альтернативних просторах.
«До і після» 2022 року на базі картин із серії «Радянське дитинство» Зоя Черкаська почала творити цикл робіт із відображенням поточних подій в Україні після відкритого воєнного нападу РФ на Україну 24 лютого 2022 року, публікуючи роботи на своїй сторінці у Фейсбуці.
Вибрані персональні виставки
2020 — «Ідеї на папері» (), Галерея Розенфельда, Тель-Авів 2019 — «Радянське дитинство» (), Форт Ґансеворт, Нью-Йорк 2018 — «„Правда“» (), Музей Ізраїлю, Єрусалим 2014 — «Нова виставка» (), Галерея Розенфельда, Тель-Авів 2014 — «Нове африканське мистецтво» (), Галерея Circle1, Берлін 2013 — «У центрі уваги — скульптура» (), Галерея Розенфельда, Тель-Авів 2012 — «2011» (з Анною Лукашевською), Галерея Розенфельда, Тель-Авів 2008 — «Ольга Свіблова — лайно, або Кінець критичного дискурсу» (з Авдієм Тер-Оганьяном), Галерея Ґельмана, Москва 2008 — Два проєкти: «Вибух на фабриці локшини» () та «Поезія революції» (), Галерея Розенфельда, Тель-Авів 2007 — «Відмова і постання» (), Будинок художників у Берліні, Берлін 2006 — «Аван-гардісти» (), Галерея Розенфельда, Тель-Авів 2006 — «Живопис дій» (), Павільйон Олени Рубінштейн, Тель-Авівський музей мистецтв, Тель-Авів 2004 — «Бал жертв» (), Галерея Розенфельда, Тель-Авів 2003 — «Колекція юдаїки» (), Галерея Розенфельда, Тель-Авів 2001 — «Байдужий красень» (), Галерея Розенфельда, Тель-Авів 1999 — «Kraftwerk» (з Руті Немет), Фонд Генріха Белла, Тель-Авів 1996 — «Два шотландця в лісі» (), галерея Сканк, Тель-Авів
Ілюстрації дитячих книжок
Тамар Вайс Ґабай, «Талі з-під столу» (), видавництво «Кінерет Змора Двір», 2019. Ґаля Оз, «Пан Сімха і Сассон» (), видавництво «Кінерет Змора Двір», 2019. Меїр Візелтір, «Пісні для мудрих дівчат» (), видавництво «Ахузат Бейт», 2018. Ґаля Оз, «Коли наш кіт полюбить нас?» (), видавництво «Кінерет Змора-Бітан Двір», 2017.
Вибрані колекції
Колекція Тель-Авівського музею мистецтв. Колекція Музею Ізраїлю, Єрусалим. Колекція Єврейського музею, Нью-Йорк. Колекція Єврейського музею, Берлін. Колекція Єврейського музею, Відень. Колекція Дорона Сабаґа, або. Ар. S. Ltd., Тель-Авів.
Критика Через суперечливі теми, які Черкаська-Ннаді обговорює у своїй творчості, глядачі мають багато різних думок. У той час як одні глядачі критикують політику, що стоїть за мистецтвом Черкаської-Ннаді, інші критикують саме мистецтво, відчуваючи, що міра, до якої вона коментує суспільство, відволікає від реального мистецтва. Черкаська-Ннаді також отримала неоднозначну реакцію на її зображення Радянського Союзу; деякі критики звинувачують її в зображенні занадто багато бідності та негативу, а інші вважають, що вона недооцінила поганий рівень життя в той час. Черкаська-Ннаді цінує відгуки на її роботу і рада, що вони викликали дискусію на такі важливі теми. Інші критики відзначають спадкоємність образної мови Черкаської-Ннаді з пізньорадянськими мистецькими практиками та необхідність розміщення її творів у ширших концептуальних рамках.
Нагороди
1999 — премія Штайнмана для молодих скульптурів, Герцелійський художній музей; 1999 — премія «Юний художник» Міністерства науки, культури і спорту; 2000 — стипендія Інґеборґа Бахмана, заснована Ансельмом Кіфером від імені Фонду Вольфа; 2004 — премія «Вибрані митці», Фонд за досконалість у сфері культури (IcExcellence);