Заудайка — село в Україні, у Прилуцькому районі Чернігівської області. Входить до складу Ічнянської міської громади. Населення 430 осіб станом на 2021 рік.
Географія Село Заудайка знаходиться на лівому березі річки Удай, вище за течією на відстані 4,5 км розташоване село Андріївка, нижче за течією на відстані 1 км розташований хутір Коршаки, на протилежному березі — село Монастирище. Річка в цьому місці сильно заболочена (болото Удай), навколо проведено багато іригаційних каналів. Через село проходить автомобільний шлях територіального значення Бобровиця—Ічня .
Назва Назва села «Заудайка» походить від поняття «за річкою Удай», яка перетинає село. Також недалеко від села проходила ліва притока річки Удай з однойменною назвою «Заудайка», яка вела до території Ічнянської сотні, Прилуцького полку.
У 1906 році столітті дослідником Володимиром Даниловим було зафіксовано та опубліковано місцевий топонімічний переказ, поширений серед селян сусідньої Андріївки. Згідно з цим етнографічним записом, виникнення трьох сусідніх поселень — Андріївки, Заудайки та Бакаївки — народна пам'ять пов'язувала з історією про трьох братів-татар, які оселилися окремими хуторами вздовж берегів заболоченої річки Удай. Цей водний об'єкт мав помітне значення в регіональній культурі; зокрема, значно перебільшені й масштабовані описи Удаю, подібні до гоголівського змалювання Дніпра, зустрічаються в романі Євгена Гребінки 1843 року «Чайковський».
За народною легендою, першим із братів був татарин на ім'я Бакай, від хутора якого згодом постало село Бакаївка, розташоване по один бік річки Удай. Другий брат після прийняття християнства одержав ім'я Андрій, започаткувавши однойменне село Андріївка на протилежному березі. Ім'я третього брата в усній традиції не збереглося, проте його поселення отримало назву Заудайка, оскільки географічно знаходилося «за Удаєм» відносно інших хуторів. Таким чином, два з трьох поселень дістали назви за антропонімічним принципом (від імен власників), а третє — за топографічним розташуванням.
Науковий аналіз цього переказу вказує на його очевидну штучність та прагнення фольклорної традиції підпорядкувати реальні географічні назви класичному «епічному числу» (трійці засновників), що демонструє повну аналогію з літописною легендою про заснування Києва Києм, Щеком та Хоривом. Спроби етнологічного осмислення подібних етимологій у давніх літописах детально розглядав мовознавець Олексій Шахматов у своїй праці «Розшукування про найдавніші руські літописи».
Насправді ж топонім Заудайка має суто міграційне походження: поселення виникло внаслідок виходу частини хуторян із давнього й великого сусіднього села Монастирище. Переселенці обґрунтувалися прямо на протилежному березі річки, через що нове поселення й отримало назву «За-Удаєм» виключно стосовно материнського села Монастирище, а не через міфічного безіменного брата.
Топоніми Село Заудайка має такі історичні мікротопоніми як:
Кутки: Молдавівка, Лиман, Борщівка, Сміликівка, Майданівка, Мажнівка, Шлях, Вигон, Жадьківка, Вокзал (тут немає зупинки), Жабокряківка, Гальонка, Солов'янівка, Гора;
Урочища: Левада, Писарка, Занівщина, Остача, Яськовець, Містечко;
Гори: Пашеви;
Мости: Перший, Другий (Містечко), Третій (Монастирищенський);
Ліси: Малюківщина, Мельговщина, Кудлаєве, Хоптивщина Перша, Хоптивщина Друга, Гоголівщина (Чобіт), Кандзюбина Сосна, Левада, Максимовича.
Історія Через село проходила древня велика караванна дорога з Києва в Булгарію, якою велася жвава торгівля з Хазарією.
Село відоме з 1580 року, за іншими даними — з 1632 року. Згідно з жалуваною грамотою польського короля Сигізмунда III від 1590 року, землі Посулля та Чернігівщини де знаходилась Заудайка були видані князю Олександру Вишневецькому (черкаському і канівському старості), який активно скуповував маєтки над річками Сула, Удай та Солониця.
Заудайка була заснована на лівому березі Удаю як висілка Монастирища у зв'язку з розширенням поселення. У 1632 році на Чернігівщині тривав процес активного «осадження» (заснування) нових сіл польською адміністрацією та шляхтою після Деулінського перемир'я. Оскільки межі між старими королівськими землями та новими приватними володіннями були розмиті, виникали постійні судові суперечки за селян, які тікали на нові лівобережні висілки. Саме під час фіксації мешканців та майна Монастирищенського ключа у 1632 році вперше документально виокремили Заудайку.
З 1648 року, після початку війни за незалежність України Богдана Хмельницького, Заудайка входила в новостворену Монастирську сотню Прилуцького полку, а мешканці села записувались у козаки.
Під час реєстру 1666 року Заудайка не згадується на відміну від сусідніх Монастирища, Хаєнків та Воронівки.Малороссийские переписные книги 1666 года
На 1718 рік згідно Присяги полку в селі було 27 дворів третього куреня Заудайського на чолі з отаманом Яцьком Жадьком і двома войтами, 12 дворів інших козаків заудайських і 6 дворів заудайських посполитих включно зі своїм войтом. В сумі 45 дворів/родин.Присяга Прилуцького полку 1718 року /упорядники Різніченко О.С., Монькін О.Г./ (2026)
У першій половині 18 століття Заудайка була ранговим селом монастирищенських сотників. Пізніше сотники Романовичі скуповували тут селянські двори. Відомо, що першу дерев'яну Покровську церкву в селі збудували ще до 1730 року
На 1730 рік в селі Заудайка зафіксовано 46 дворів, в приписаному до неї селі Андріївка - 4. Нині вони перебувають при ратушному відомстві у полковій Прилуцькій сотні. Згідно зі свідченнями ревізької казки місцевої городової старшини, на вищезазначені села немає жодних жалуваних грамот чи гетьманських універсалів. Заудайка має статус військового села, ніколи не перебувала у чиємусь приватному чи іншому земельному володінні («в дачах не било»). І з «давніх-давен» підпорядковане безпосередньо Монастириському сотнику на ранг (рангове володіння).
1737 року тут налічувалось 10 господарств селян і 6 господарств підсусідків, 31 господарств козаків (13 виборних, 18 підпомічників) та 11 господарств козачих підсусідків. Усього 58 господарств.
По опису 1740 року тут значиться 4 посполитих двори, козацьких та їх підсусідки, а також власниками скуплених дворів — 26. В цей час Заудайка являла собою виселок, козацькі й селянські хати якого були розкидані по окремих островах річки Удай. Для забезпечення постійного зв'язку з володіннями сусіднього Монастирища мешканці здійснювали виснажливу інженерну роботу: вручну з хмизу та землі споруджували дорогу-насип через заболочену річкову долину, глибина якої на той час сягала понад 4 метри.
2 лютого 1741 року мешканців Прилуцького полку відправили на поселення Оренбурзької фортеці, серед них був заудайський посполитий селянин Йосип Павлович Ігнатенко зі своєю жінкою та дітьми.ЦДИАК Ф 51-3-8237
У 1752 році, за розпорядженням гетьмана Кирила Розумовського, селянські двори села Заудайки були віддані Прилуцькому полковнику Ґалаґану, йому відійшло 19 дворів.
За відомістю 1753 року в 3аудайці залишалося вільних 3 селянські двори та 1 бездворова хата.
1763 року, згідно з ордером гетьмана Кирила Розумовського, бунчуковий товариш Максим Соханський відібрав у Романовичів 4 двори (5 хат); у трьох братів Романовичів (Петра, Федора і Степана Івановичів) лишилося «скуплі» 17 дворів (19 хат).
На 1764 рік за полковником Григорієм Ґалаґаном значилося в селі 14 душ чоловічої статі селян. 1780 року — 25 дворів (32 хати) селян та 6 дворів (7 хат) підсусідків (як і раніше, селяни належали братам Романовичам), 22 двори (52 хати) козаків. Діяла дерев'яна Покровська церква, збудована до 1730 року.
У 1782 році Монастирська сотня до якої входило село Заудайка була ліквідована за наказом російської імператриці Катерини ІІ.
На 1782 рік в Заудайці проживала 581 особа: у володінні майора Григорія Ґалаґана — 20 чоловіків і 26 жінок; майора Степана Романовича — 6 чоловіків та 13 жінок; колезької асесорши Ульяни Романовичевої — 13 чоловіків і 27 жінок; бунчукового товариша Феодора Романовича — 13 чоловіків, 11 жінок; військового товариша Семена Володкова — 16 чоловіків, 27 жінок; бунчукового товариша Максима Саханського — 12 чоловіків, 20 жінок; обозної полкової Марфи Кисельової — 3 чоловіків; священника Миколая Гагуленського — 2 чоловіків, З жінок; козаків — 168 чоловіків, 197 жінок; священно та церковнослужителей — 2 чоловіків та 2 жінок; всього 255 чоловіків, 326 жінок.
Після скасування полкового устрою 3аудайка 1782 року відійшла до Ніжинського повіту Чернігівського намісництва, з 1797 року — Малоросійської губернії, а з 1802 року — Чернігівської губернії.
На 1834 рік до заудайської церкви були приписані: 3 свщеннослужителя, 1 дворянський двір (4 жінки), 50 козацьких дворів (205 чоловіків і 224 жінки), 25 селянських дворів (71 чоловік та 84 жінки). У тому ж 1834 році коштом громади було зведено нову будівлю Свято-Покровської церкви, яка також була дерев'яною і зазнала капітального ремонту в 1873 році.
В 1860-х роках в заудайських поміщицьких шинках продавали горілку виготовлену на винокурних заводах Ґалаґана. Ціна горілки за відро з підвалу була 56–65 копійок.
1866 року у власницькому селі Монастирищенської волості Ніжинського повіту Чернігівської губернії мешкало 685 осіб (326 чоловічої статі та 359 — жіночої), налічувалось 114 дворових господарств, існувала православна церква. Церковний староста — заудайський козак Никифор Майдан.
На 1880 рік в Заудайці налічується 15 вітряних млинів.
Станом на 1885 рік у колишньому державному та власницькому селі Монастирищенської волості мешкало 759 осіб, налічувалось 150 дворових господарств, існувала православна церква, 2 постоялих будинки та 3 вітряних млини.
26 серпня 1886 року з Одеси на колонізацію до Зеленого Клину вийшов пароплав «Россія» з заудайцями на борту (із Заудайки на борту були: запасний каптенармус Майдан, козак Жадько, козак Деркач та запасний рядовий Юрченко).
У 1895 році у Заудайці було відкрито земську школу.
.
16 квітня 1906 року в Заудайці відбулось весілля Марії Миколаївни Куриленко, з дворянського роду Куриленків, яка вийшла за місцевого козака Тихона Феодосієвича Майдана (1883 р.н.). 9 травня 1906 року, її сестра — Матрона Миколаївна Куриленко (1888 р.н.) побралась з іншим заудайцем — міщанином Андрієм Стефановичем Богдановим (1881 р.н.).
В 1915 році відкрита школа на три класи, у якій навчався 41 учень: з них 10 вихідців з дворян та міщан, а решта — козаки та селяни. На той час, за деякими даними у Заудайці налічувалось до 2800 жителів.
Буремні події Української революції 1917 року привели до незалежності України, Заудайка, як і інші населені пункти Чернігівської губернії стала складовою нової української держави — Української Народної Республіки.
Через місяць після початку радянсько-української війни, у січні 1918 року селище було окуповане Червоною Росією. А вже у березні того ж року село було звільнене від Червоної армії армією УНР спільно з німецькими союзниками. Ненадовго встановлюється мир.
За новим адміністративно-територіальним поділом УНР Заудайка відійшла в Землю «Переяславщина» з центром у Прилуках.Адміністративний поділ УНР
Відомо, що під час існування Української Держави Скоропадського, у 1918 році, Мізюк із Заудайки був гетьманським офіцером у місті Ічня.ДОНЕЦ И. В. «СМЕРТНАЯ КАЗНЬ»
Вже в січні 1919 року, після початку другого вторгнення Радянської Росії в Україну селище знову переходить під контроль Червоної армії, а в серпні 1919 року з Заудайки їх вибивають білі війська.
В грудні 1919 року, після поразки білогвардійців, у селі остаточно встановлюється радянська влада.
1921 року в селі створено комсомольську організацію, 1939 року — партійну.
1928 року в Заудайці діяла Українська синодальна церква (священник Іоанн Зарицин, а представник від мирян Іван Євдокимович Майдан).Документи про синодальний рух на Ніжинщині у 1920-х роках
У 1930 році в селі Заудайка був створений колгосп «Перебудова», а на хуторах Солохнівка та Коршаки — колгосп «Ударник». Згодом «Перебудова» було перейменовано на «Дружба».