Завоювання Канарських островів — завоювання Кастильською Короною островів Канарського архіпелагу, розташованих поблизу африканського узбережжя і населених тубільними племенами гуанчів, яке відбувалося в період між 1402 і 1496 роками. Деякі дослідники називають процеси, які відбулись з тубільним населенням Канарських островів під час їх завоювання європейцями геноцидомAdhikari, Mohamed (25 July 2022). Destroying to Replace: Settler Genocides of Indigenous Peoples. Indianapolis: Hackett Publishing Company. pp. 1–32. ISBN 978-1647920548., а саме завоювання першим етапом європейської колонізації АфрикиAdhikari, Mohamed (7 September 2017). «Europe's First Settler Colonial Incursion into Africa: The Genocide of Aboriginal Canary Islanders». African Historical Review. 49 (1): 1–26. doi:10.1080/17532523.2017.1336863.. Завоювання можна розділити на два періоди: період приватних завоювань (), під час якого завоювання здійснювались з ініціативи окремих представників кастильської аристократії і період королівських завоювань (), які здійснювались іспанською короною під час правління Католицьких королів.
Передумови Зв'язки між Канарськими островами та середземноморським світом, що існували з античних часів після падіння Західної Римської імперії занепали. Хоча ці зв'язки були суттєво ослаблені, вони все ж таки не були повністю розірвані і Канари не зникли з небокраю знань і уявлень народів, що населяли узбережжя Середземного моря остаточно. Протягом середньовіччя перші повідомлення про Канарські острови походять з арабських джерел, в яких є згадки про острови в Атлантичному океані, що імовірно були Канарськими островами. Проте очевидно, що збереження певних знань про острови не свідчило про припинення культурної ізоляції місцевих тубільців від материкового світу.
Суттєві зміни почали відбуватись з кінця XIII століття, коли частота відвідування островів Канарського архіпелагу почала різко зростати. Головними причинами пожвавлення зв'язків між Європою і архіпелагом були:
зростаюча економічна експансія деяких європейських держав, таких як Генуезька республіка, Арагонське, Кастильське та Португальське королівства. Ці держави вже були задіяні в морській торгівлі вздовж марокканського узбережжя. розвиток нових навігаційних методів (компас, астролябія, кормове стерно, ког-каравела) та розвиток картографії: портолан Ангеліно Дульсерта з Майорки 1339 року є першою картою, на якій зображені деякі Канарські острови і ця дата збігається з фактичним повторним відкриттям островів генуезьким мореплавцем Ланцеротто Малочелло. Перша експедиція, якій вдалось відвідати усі острови архіпелагу, відбулася через два роки (в 1341 р.), під командуванням генуезького моряка і дослідника Нікколозу да Рекко, який перебував на службі та діяв від імені португальського короля Афонсу IV. ідейно-політичні мотиви: монархії Південної Європи вступили в етап своєї територіальної експансії. У випадку з іберійськими монархіями їх територіальне розширення надихалось реконкістою мавританського аль-Андалусу на півдні сучасної Іспанії. Територіальне розширення підкреслювало посилення королівської влади, просякнутої хрестоносним та місіонерським духом.
Передумови У XIV столітті у відкритті, дослідженні та спробах встановлення контролю над Канарськими островами брали участь мешканці різних європейських середземноморських країн — генуезці, майорканці, португальці та кастильці. У XV столітті головними претендентами на опанування островами стали королівства Кастилія та Португалія.
Генуезько-португальська фаза (1312 — 1341) Перший зафіксований візит європейців на Канарські острови з часів античності був здійснений генуезьким капітаном Ланцеротто Малочелло, що традиційно датується 1312 роком (але припускаються й трохи пізніші дати — між 1318 і 1325 роками)Diffie, Bailey W.; Winius, George D. (1977). Foundations of the Portuguese empire, 1415—1580. Minneapolis, MN: University of Minnesota PressMeliá, Juan Tous (2000). Guía histórica del Museo Militar Regional de Canarias Tenerife. ISBN 9788478237524.. Мотиви мандрівки Малочелло достеменно невідомі — вважається, що він, можливо, шукав сліди братів Вівальді, які зникли поблизу мису Нон біля узбережжя Марокко ще в 1291 роціДеякі дослідники вважають, що канарський острів Алегранса був названий на честь Allegrancia, однієї з двох галер братів Вівальді (P. Amat di S. Filippo (1888). «Recenti Ritrovimenti di Carte Natucihe in Parigi in Londra ed in Firenze». Bollettino della Società geografica italiana: 268—278). Малочелло потрапив (можливо внаслідок караблетрощи) на острів Лансароте і пробув на ньому майже двадцять років. Імовірно, Малочелло намагався стати правителем серед тубільців але був врешті-решт вигнаний ними.
За деякими даними, незабаром після повернення до Європи, в 1336 році, Малочелло очолив повторну експедицію на Канарські острови, спонсоровану Португальською короноюVerlinden, C. (1958). «Lanzarotto Malocello et la découverte portugaise des Canaries». Revue Belge de Philologie et d'Histoire. 36 (4): 1173—1209. doi:10.3406/rbph.1958.2242. Проте більшість сучасних істориків заперечують реальність цієї експедиції, оскільки вона ґрунтується на підроблених пізніше документах.
Очевидно, виходячи з інформації, отриманої від Малочелло, у 1339 році з'явилась карта-портолан Ангеліно Дульсерта з Майорки, на якій зображено канарський острів Лансароте (підписаний Insula de Lanzarotus Marocelus і позначений генуезьким щитом), а також острови Форте-Ветура (Фуертевентура) і Вегі Марі (Лобос). Хоча на ранніших картах на місці Канарських островів вже зустрічалось зображення міфічних «Островів блаженних» (на основі їх згадки у Плінія), портолан Дульсерта є першою європейською картою, де Канарські острови мають точний вигляд (хоча Дульсерт і сам також зобразив на своєму портолані деякі фантастичні острови, зокрема, острів св.Брендана, і три острова під назвами Primaria, Capraria і Canaria).
У 1341 році з Лісабона вирушила експедиція на трьох кораблях, спонсорована королем Португалії Афонсу IV, під командуванням флорентійського капітана Анджоліно дель Тегья де Корбіцци та генуезького капітана Ніколосо да Рекко зі змішаним екіпажем, що складався з італійців, португальців і кастильців. Експедиція, що досліджувала архіпелаг протягом п'яти місяців, виявила тринадцять островів (сім великих і шість малих), дослідила і описала тубільних мешканців — «гуанчів», та привезла чотирьох аборигенів до ЛісабонаПро експедицію 1341 року розповідає Джованні Боккаччо «De Canaria et insula reliquis, ultra Ispaniam, in occeano noviter repertis». Monumenta Henricina, Vol. 1, pp. 202-06; Diffie & Winius (1977), p. 27; Meliá (2000), p. 45; Fernández-Armesto (2007), p. 155.. Ця експедиція стане основою пізніших претензій Португалії на її пріоритетне право щодо володіння островами.
Володіння Луї де ла Серда (1344 — 1348) Після картографічної експедиції 1341 року, європейський інтерес до Канарських островів почав швидко зростати. Зокрема, описи первісних гуанчів привернули увагу європейських купців, які відразу побачили перспективу нових територій для відносно легкого полювання на рабів. 1342 року на Канарські острови вирушили принаймні дві майорканські експедиції, що були зібрані приватними купецькими консорціумами на замовлення Роджера де Робенаха, представника майорканського короля Хайме III — одна під проводом Франческа Дювалерса, а інша на чолі з Доменеком Гуала. Деякі дослідники припускають, що в 1342 році з Майорки було відправлено чотири або п'ять експедиційFernandez-Armesto (2007). Результати цих експедицій невідомі.
Звістка про нововідкриті острови привернула увагу і католицької церкви. У 1344 році кастильсько-французький дворянин Луї де Ла Серда, граф Клермону і адмірал Франції, який тоді був послом Франції при папському дворі в Авіньйоні, подав пропозицію Папі Клименту VI, запропонувавши Церкві завоювання островів і навернення місцевих тубільців у християнствоViera y Clavijo (1772), p. 268. У листопаді 1344 року папа Климент VI видав буллу Tuae devotionis Sinceritas, якою назавжди надав у дар Канарські острови Луї де ла Серда з наданням йому титула суверена і «князя Блаженних островів». У січні 1345 року Папа видав ще одну буллу, яка надала запланованому завоюванню та христианізації островів під керівництвом Луї де Ла Серди характер хрестового походу і надавала індульгенції його учасникам, а також надіслав папські листи іберійським монархам із закликом надати матеріальну допомогу експедиції де Ла СердиКанарські острови надавались у володіння Луїсу де ла Серда буллою папи Климента VI Tuae devotionis sinceritas (листопад 1344): .. Португальський король Афонсу IV негайно подав протест, посилаючись на належний португальцям пріоритет відкриття, але врешті підпорядкувався владі папиПротест Альфонсо IV у лютому 1345 р.: .. Альфонсо XI Кастильський також протестував, стверджуючи, що згідно прав стародавніх вестготськими єпархій та умов укладених раніше угод про реконкісту, острови підпадають під кастильську юрисдикцію та її «сферу завоювання», але, тим не менш, також визнав титул Луї де Ла СердаВідповідь Альфонсо XI від березня 1345 р.: ; ..
Підготовка до експедиції Луї де Ла Серда була зупинена через опір іберійських монархів — попри їх формальне визнання титула Серди, вони не сприяли організації його експедиції. В результаті жодної експедиції на Канарські острови не було організовано до смерті Луї де ла Серди 5 липня 1348 року. Згідно з умовами контракту 1344 р., права на володіння островами Фортуни припинялись, якщо експедиція по їх завоюванню не відбудеться протягом пяти років (хоча спадкоємці Серди — графи Медіначеллі пізніше відновлять свої претензії на острови).
Майоркансько-арагонська фаза (1346 — 1366) Після того, як Серда зійшов зі сцени, колишні сторони відновили свої спроби оволодіти островами. Однак протягом життя наступного покоління зберіглося небагато записів і вони містять між собою великі прогалини. Збереглись повідомлення про три подальші експедиції майорканців (з 1344 року приєднаних до Арагону) в цю місцевість — знамениту експедицію Жауме Феррера в 1346 році (з метою досягти «Золотої річки», імовірно річки Сенегал на африканському узбережжі, яка, можливо, дорогою відвідала Канарські острови), експедиція Арнау Рожера (Arnau Roger) на Гран-Канарію в 1352 році і спонсорована королівством патрульна експедиція Жоана Мора (Joan Mora) у 1366 році. Безсумнівно, відбувалось багато незафіксованих експедицій не лише майорканців, а й, імовірно, купців із Севільї та Лісабона. Вони мали майже повністю комерційний характер, багато з яких з метою захоплення тубільних острів'ян для продажу в якості рабів на європейських ринках. Але існувала також мирна торгівля з місцевими жителями, зокрема лишайниками орхілі () та смолою драконника або драцени драконової (), які зростали на островах у дикому вигляді і високо цінувались в якості барвників червоного кольору європейськими виробниками тканин.
Попри провал проєкту де ла Серда, Папа також не полишав надії навернути тубільців. 1351 року Папа Климент VI схвалив експедицію майорканських капітанів Жоана Доріа та Жауме Сегарра, що мала на меті доставити на острови францисканських місіонерів, включаючи дванадцять новонавернених канарських тубільців (очевидно, захоплених попередніми експедиціями Майорки)Була папи Климента VI Dum diligenter (15 травня 1351) надавала індульгенцію Доріа і Сегарра (Monumenta Henricina, Vol. 1, p.237). Невідомо, чи ця експедиція була колись здійснена, хоча, найімовірніше, вона була реалізована у вигляді експедиції Арно Роджера 1352 року. Апокрифічна легенда розповідає, що місіонерам з Майорки вдалося створити центр євангелізації в Тельде (на Гран-Канарії), поки вони не були вбиті тубільцями в 1354 році.