Вільгельм дю Фе, з 1908 року — фон Дюфе (; 25 вересня 1888, Берлін — 1 вересня 1963, Штутгарт) — німецький офіцер, оберст вермахту, бригадефюрер СС і генерал-майор військ СС.

Біографія Син генерал-лейтенанта Прусської армії Отто дю Фе (1852–1926) і його дружини Марії Елізабет, уродженої Йордан (1858–?) 12 лютого 1908 року Отто дю Фе отримав від імператора Вільгельма спадкове дворянство.

У вересні 1906 року вступив у Прусську армію. Учасник Першої світової війни. Після демобілізації армії залишений в рейхсвері. В травні 1937 року вступив в НСДАП (квиток №5 276 398). 1 серпня 1937 року переведений в СС (посвідчення №283 028), був фахівцем у сфері зв'язку, який займався формуванням зв'язку у складі частин посилення СС (пізніше — військ СС). З 1 грудня 1937 по 1 березня 1938 року — начальник 6-го відділу інспекції військ зв'язку у складі 2-го управління Головного оперативного управління СС. З 31 жовтня 1940 року — начальник Управління служби зв'язку Головного управління СС. З 31 січня 1942 року — начальник штабу служби зв'язку військ СС. 1 грудня 1942 року поставлений на чолі служби зв'язку військ СС і займав цю посаду до останніх місяців 1944 року. В другій половині 1944 року за наказом Генріха Гіммлера став першим засідателем суду СС і поліції у справі Карла-Отто Коха.

В травні 1945 року взятий в полон французькими військами. В листопаді 1945 року звільнений. В січні 1946 року заарештований американською окупаційною владою. 29 липня 1947 року під час процесу з денацифікації був визнаний «головним винуватцем». В липні 1948 року звільнений. В червні 1949 року спробував оскаржити вирок. Центральна апеляційна палата Північного Вюртембергу визнала Дюфе «обвинуваченим», проте це рішення не було затверджене і в січні 1952 року справа була закрита.

Сім'я В 1923 році одружився з Геленою фон Гундлах. Під час Другої світової війни за сприяння товариства «Лебенсборн» всиновив двох дітей загиблих бійців військ СС. Восени 1944 року спробував всиновити ще двох дітей.

Звання

Оберст (1 квітня 1935) Штандартенфюрер СС (1 серпня 1937) Оберфюрер СС (1 жовтня 1941) Бригадефюрер СС і генерал-майор військ СС (21 червня 1943)

Нагороди

Залізний хрест 2-го і 1-го класу Почесний хрест ветерана війни з мечами (28 січня 1935) Йольський свічник Кільце «Мертва голова» Почесна шпага рейхсфюрера СС Хрест Воєнних заслуг 2-го класу з мечами (1942) 1-го класу з мечами (30 січня 1944)

Література

Залесский К. А. СС. Охранные отряды НСДАП. — М.: Эксмо, 2005. — 5000 экз. — ISBN 5-699-09780-5. Jutta Mühlenberg: Das SS-Helferinnenkorps. Ausbildung, Einsatz und Entnazifizierung der weiblichen Angehörigen der Waffen-SS 1942–1949. Hamburger Edition, HIS, Hamburg 2011, ISBN 978-3-86854-239-4 (Zugleich Dissertation an der Helmut-Schmidt-Universität). Thierry Tixier: Allgemeine-SS, Polizei et Waffen-SS Officiers, sous-officiers et Soldats: Biographics. Volume 2: SS-Brigadeführer. Dezember 2016, ISBN 978-1-32654-867-4. Andreas Schulz, Günter Wegmann, Dieter Zinke: Die Generale der Waffen-SS und der Polizei 1933–1945. Biblio-Verlag, Bissendorf 2003 ff., ISBN 3-7648-2528-6. (6 Bände)

Примітки