Дягова́ — село в Україні,у Менській міській громаді Корюківського району Чернігівської області. Населення становить 625 осіб станом на 1.01.2018Книга погосподарського обліку Дягівського старостинського округу Менської міської ради., 665 жителівФактично проживає 499. – станом на 01.01.2025[Станом на 01.01.2024 у господарствах дягівців налічувалося 134 корови, 137 свині, 11 овець , 29 кіз, 10 коней. Станом на 01.01.2025 у Дягові було 135 корів, 129 свиней, 10 овець, 24 кози, 11 коней..
До 2016 орган місцевого самоврядування — Дягівська сільська рада.Дягівський старостинський округ Менської міської ради з 2017 р.
Символіка
Герб Герб села затверджений на сесії Дягівської сільської ради 29 січня 2008 року. У рішенні з цього приводу зазначається: «Герб села у вигляді щита, на якому зображено серп та меч, що означає захист мирної праці людей, також зображено калину — символ України, дубове листя та колосся».
Прапор Прапор села затверджений на сесії Дягівської сільської ради 29 січня 2008 року. «Триколірний прапор села, полотнище якого зображено у вигляді колоса, що підтверджує національну приказку „ Хліб — всьому голова“, — зазначається у прийнятому депутатами рішенні. — Кольори блакитно-жовтий нагадують кольори національного прапора та, що означає мирне небо та наявність річки Дягова, червоний — участь у боях за незалежність нашої держави».
Гімн На сесії сільської ради 29.01.2008 р. також затверджено гімн, текст якого написав депутат, вчитель історії Олег Олегович Павленко: <div style="text-align: center;"> «ПІСНЯ ПРО ДЯГОВУ»
Біля древньої річки село, А навколо його — хутори.
Все було у селі: щира радість і зло, І затишшя, і буйні вітри.
Приспів
Слава предків отут ожива, Ми готові продовжить їх славу, Щоб цвіла, як троянда в садах, Дягова
І тримала козацьку булаву.
Доброзичливі люди у нас
І до праці беруться охоче.
Любим пісню і всьому свій час –
Тож співаємо з нами, хто хоче.
Приспів
Слава предків отут ожива
Ми готові продовжить їх славу, Щоб цвіла, як троянда в садах, Дягова
І тримала козацьку булаву. <div style="text-align: left; direction: ltr; margin-left: 1em;">
Історія
Витоки Уперше село Дягова згадується у письмових джерелах за 1654 рік. Але й до цього на території його центральної частини ще V-ІІІ тисячі років тому вирувало життя, стояло поселення. У VI –ІІІ ст. до н. е. місцеві поселяни збудували городище. Воно мало невелику площу (50х60 метрів). Особливого розквіту населений пункт набув у ІХ-ХІІІ ст. Тут височіла невеличка фортечка, за частоколом якої жителі ховалися у час небезпеки. На жаль, її спалили загарбники-монголи. У 1921 р. на городищі знайдений меч ХІІ-ХІІІ ст. Село Дягова з такою назвою почало існувати орієнтовно з 1625—1626 рр. Першу письмову згадку про нього маємо у присяжних книгах Ніжинського полку за 1654 р. З них довідуємося про «уездные села» Мени, зокрема «трете село Деговая на речке Деговки» і що «в том селе поставлена ц(е)рков древеная во имя Покрова Пресв(я)тые Б(огороди)цы, у тое ц(е)ркви поп Трофим». Це джерело також дає перелік дягівських козаків, які підпорядковувалися Менській сотні: «Атоман Самойла Дяговский, Иван Гуляков…» Присягали царю тоді 20 дягівських козаків. З джерел відомо, що у 1671 р. село потрапило у рангове володіння чернігівському полковникові Івану Лисенку. Після його смерті гетьман І.Мазепа надає універсалом від 25 жовтня 1699 р. Дягову та Осьмаки молодшому сину чернігівського полковника, Федору Лисенку. Діти Федора Івановича Лисенка Іван, Федір, Яким, Трофим за заповітом батька (1748 р.) отримали у Дягові 80 дворів, млин Корсуновський на два жорна.
Дягівські козаки брали участь у Чигиринських походах 1677—1678 рр, взятті Азова (1696 р.), Північній війні та бойових діях проти Туреччини. Після ліквідації Гетьманщини, ще у ХІХ столітті, козаки Дягови зберегли за собою соціальний статус. Так, у 1872 р. у селі до козачого стану належало 534 чоловіки та 541 жінка. За офіційними даними церковного приходу в 1810 р. у селі проживало 1402 людини, у 1830 р. — 1303, в 1850—1431 мешканець. Облікові дані за 1859 рік показують, що у селі нараховується 194 двори, у яких проживало 771 чоловік та 876 жінок За підрахунками відомого статиста Олексанра Русова, якщо у 1858 р. у Дягові було 154 двори, у 1892—396, у 1896—401, то вже у 1897 р. — 407 з 2658 місцевими жителями.
Під час І Світової війни 1914—1918 рр. на фронтах загинуло 15 жителів Дягови. Повними Георгіївськими кавалерами повернулися з окопів К. С. Бурка (1890 — 8.10.1969 рр.), С. М. Башлук.
Роди
В 1858 р. місцева козацька громада складалася з 981 особи, які належали до таких родів: Авдієнко, Амельченко, Антоненко, Бурка, Верхогляд, Войло, Гапон, Герасименко, Голяк, Гречуха, Демченко, Захарченко, Ігнатенко, Ільяш, Калюжний, Кіяшка, Кобацький, Костомаха, Кошета (?), Крук, Крутий, Купрієнко, Купрій (?), Купченко, Лавріненко, Лесютенко, Любка, Максименко, Павленко, Петренко, Пожарський, Применко, Руденко, Сердюк, Чичка, Чумак, Шостак, Шут, Щербина, Яценко.
Покровська церква Уперше «церков древеная во имя Покрова Пресвятыя Богородицы», у якій правив «поп Трофим», згадується в «Описі малоросійських міст, містечок і сіл Білоцерківського і Ніжинського полків з переписом жителів, приведених до присяги на вірність царю Олексію Михайловичу» за 1654 р.
За описом 1748 р. метрична книга Дягови була заведена у 1722 р. Тоді у селі діяло вже, мабуть, 2 церкви, бо у 1732 згадуються два будинки попів — Райновського і Василя Васильовича. У 1735 р. був виданий для нового храму антимінс. Відомо, що у 1876 р. настоятелем церкви був священник Іоан Семенович Добрянський, а виконував обов'язки псаломника Григорій Іванович Чикилевський.
У 1896 р. невідомими майстрами зрублено зі сосни нині діючу Покровську церкву. Архітектурна пам'ятка зроблена у стилі історизму.
Після встановлення радянської влади у 1922 р. у Дягові прихожани церкви зчинили бунт, протестуючи проти вилучення цінностей. За це священика та багатьох жителів влада репресувала. У 1930 р. Покровську церкву закрили, вирішувалося питання навіть про розібрання на будівельні матеріали. Щось завадило здійснити цей задум. У війну церква знову почала діяти. Взявся правити церковну службу Федір Макарович Крук. Однак невдовзі єпархія прислала висвяченого священика, а ініціатор відновлення роботи церкви став дяком. Згодом він поїхав вчитися у семінарію. Після приходу Червоної армії у храмі облаштували зерносклад. Зрештою громада добилася, щоб на початку 1950 –их років у Покровському храмі знову правив службу священник. Проте це не влаштовувало партійну верхівку району. Як повідомляв в Чернігівський обком КПУ 20 грудня 1968 р. секретар Менського райкому КПУ Е.Іваненко, « в селах Дягова и Городище закрыты церкви, в этих зданиях открыты историко-краеведческие музеи».
Покровська церква відновила свою роботу зусиллями громадян лише у 1990 році.Докладніше:Покровська церква (Дягова)
Після 1917 р.
Під час колективізації у селі розкуркулено 61 родину, померло тоді ж від голоду 28 людей. У 1937—1938 рр. 5 дягівчан розстріляли, 4 заслали у табори.
Під час Другої світової війни вивезено 71 дягівчанина у Німеччину, на фронтах загинуло 270 чоловік. Загалом у війні 1941—1945 рр. взяли участь 406 мешканців Дягови, 157 з них нагороджені бойовими орденами та медалями. Найбільш значними з них- І. К. Антоненко, П. Г. Перехожинський, Ф. С. Бурка, С. Д. Кислюк, М. А. Лущик, Д. С. Павленко.
У 1963 р. за господарством, яке перейменовано в ім. Куйбишева, рахувалося 4169 гектарів, з них ріллі 2084, сіножаті 1001, пасовищ 494, садів 82,6 гектара, лісів 316,5, непридатної землі — 177,3 гектара. У 1974 р. у колгоспі налічувалося 6 плугів, 8 сівалок, 6 зернових комбайнів, 6 картоплезбиральних комбайнів, 25 тракторів різних марок. В окремі роки механізатори, працівники ферм господарства показували зразки самовідданої праці та досягали високих результатів. Однак інфляція 1990-х років негативно вплинула на життєздатність колгоспу, а потім його правонаступника КСП, СК «Дягівське». У 2003 р. місцеве сільгосппідприємство припинило свою роботу. Незважаючи на це, колгосп ім. Куйбишева залишив своїм трудівникам, їхнім нащадкам загалом добротні асфальтівки (збудовані в 1971—1978 рр.) по селу і до автотраси Мена-Чернігів, двоповерхову школу, корівники, пожежку, дитсадок, ФАП, контору господарства.
Фермерське господарство ФГ «Бутенко»,ФЕРМЕРСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО БУТЕНКО , youcontrol.com.uaФГ «Бутенко» , Куркуль яке взяло в оренду паї селян, сьогодні є головним роботодавцем у Дягові. На різних роботах у ньому нині працює разом з членами фермерського господарства майже 50 чоловік. Фермерське господарство за останні 20 років створило потужну виробничу базу, збудовало великий молочний комплекс із найсучаснішою технологією доїння. Заслужений працівник сільського господарства Олексій Бутенко вкладає значні кошти не тільки в розвиток виробничої сфери, а й в соціальну сферу.
За його фінансування прокладено асфальтівку від центру в бік кладовища, відремонтовані дороги, підведено газопровід до села і по вулицях.Роль аграрного бізнесу у розвитку соціальної інфраструктури сільських територій: досвід і практика , Чернігівська обласна адміністрація, 18 липня 2013 За ініціативи фермера відновлено роботу дитсадка. Крім ФГ «Бутенко», у селі успішно працюють й інші фермерські (ФГ «Бутенкове» очолює Іван Бутенко) та селянські господарства, зокрема Ігоря Бурки, Миколи Максименка, Миколи Лесюти, Петра Шестака, Івана Антоненка, Олександра Конька та інших.
Завдяки активній діяльності місцевих депутатів, підприємців, інтелігенції сьогодні у Дягові функціонують середня школа, дитсадок, 4 магазини, пождепо, клуб, бібліотека, ФАП. Село, переживши важкі роки, нині розбудовує своє майбутнє, працює на стабільність у державі.
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 730-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Чернігівської області», увійшло до складу Менської міської громади.
17 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Менського району, село увійшло до складу Корюківського району.
Населення
Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваКількістьВідсотокукраїнська93698.84%російська80.85%вірменська30.31%Усього947100%
Пам'ятні місця
У селі на мальовничому березі річки Дягови у 1971 році відкрито меморіальний пам'ятник на честь загиблих у Другій світовій війні дягівчан.
Вони не повернулися з далеких боїв та щороку у святкові дні біля їхньої символічної могили вдячні земляки кладуть квіти.
У 2014 р. уперше в Україні у центрі Дягови відкрито пам'ятник героям Небесної сотні та захисникам Української державності.
Природа На південь від села розташоване лісове заповідне урочище — «Чамарове».
Мікротопоніми рідної землі
Кутки — ПІДЛУЖЖЯ (ХУТОР), ЗАРІЧЧЯ, СЛОБІДКА, СЕЛО, БОНДАРІВКА, РЕБИШІВКА (СУСАНИНА), ЛУГАНЩИНА, КАНЬОВКА, ЛЕВАДА, ДЕЄВЕ, ГАРБАРОВКА, КРУКОВА ЮЛОЧКА; урочища — ЄВДАК, ЧЕМАРОВЕ, ГОРОДОК, НАШИБАНЬКИ, ЛЯДІ; ліси — РЕБЕНКОВЕ, ДОВГЕНЬКИЙ, БАРСУКИ, ДВОРЯНЧИНЕ, ЗЕЛЕНЄВЕ, ТИТАРАВА, ЛИТОВЧЕНЕ, ХМЕЛЬКОВЕ, ВАРОВЩИНА, КРУКУВЩИНА, АНТИПЕНКОВЕ, ГЛУШКОВА, ПИТОМНИК, МОРОЗОВЕ; болота — ДЯГУВКА, ЛУЩИЧКА, ГОРІЛЕ, ГРЕБЕЛЬКА, РЕБИШОВА ШИЯ; луги — ЛОЗИ, ЯСЕНЕЦЬ, ПЕРЕВІССЯ, МИНЧУКИ, ПОЛЬОВЕ; долини — ЗАЙЦЕВА, ЖОЛОБКИ, ЦЕРКОВНА; озера — ГАЛЯКОВА РУДКА, БУЧИНСЬКА РУДКА, РОКИТНЕ; поля — АМВРОСІЙЧИНЕ, РЕБЧУНКА, БАРАНЬОВ ГРУДОК, МАГАЛЯСОВ ГРУДОК, ПАВЛИКОВ ГРУДОК, РУБАШИН ГРУДОК, ПОДИН ОКОП, КИЦИН ГРУДОК (ЯКИМАШИНЕ); рівчаки — МІЗСЬКИЙ, ПЕРДУНІВ; випас — ПАСТОЛЬНИКИ; річки — САМАРА (нема), ДЯГОВА (її частина — ПЕРЕТОК); гори — ХИМИНА, БОНДАРЕВА, ЦИПИЛІНЧИНА, ХАМАЗЕЙ.
х. Хрущів (нема).
х. Бешколів (нема).
х. Гай: вулиця — ГАЇВКА.
Дягівська школа
Перше письмове повідомлення про наявність школи у Дягові датується 1732 р. Вона згадується у тогочасній ревізії. За реаліями тієї доби, як правило, подібні школи існували при церквах. Учили дітей грамоти церковники.