Беатри́са Великобрита́нська (), також Беатри́са Са́ксен-Ко́бург-Го́тська (; 14 квітня 1857, Лондон — 26 жовтня 1944, ) — п'ята дочка і наймолодша дитина британської королеви Вікторії та її чоловіка Альберта Саксен-Кобург-Готського; в шлюбі — принцеса Баттенберг.
Дитинство принцеси пройшло поруч із матір'ю — королевою Вікторією, яка сумувала за чоловіком. Після того, як старші сестри Беатриси вступили в шлюб і залишили матір, Беатриса стала головною опорою та підтримкою королеви. Вікторія була дуже прив'язаною до дочки і хотіла, щоб та назавжди залишилася з нею і ніколи не одружувалась. Беатриса упокорилася долі і виконувала обов'язки, покладені на неї матір'ю. Проте, знайшлося чимало охочих поріднитися з королевою: серед них був єдиний син поваленого французького імператора Наполеона III — Наполеон Ежен, але він загинув 1879 року під час англо-зулуської війни ще до того, як почалися переговори про шлюб; ще одним кандидатом був удівець старшої сестри Беатрис — Людвіг IV, великий герцог Гессенський, проте закони того часу забороняли такі шлюби.
1884 року на весіллі гессенської племінниці Беатриси принцеси Вікторії вона познайомилася з принцом Генріхом Баттенбергом, сином принца Олександра Гессен-Дармштадтського та його морганатичної дружини Юлії фон Гауке. Після повернення додому принцеса оголосила матері, що хоче одружитися з Генріхом. Після року умовлянь і роздумів королева погодилася на цей шлюб за умови, що Генріх відмовиться від усіх обов'язків у Німеччині та назавжди залишиться у Великій Британії, а Беатриса продовжить виконувати обов'язки неофіційного секретаря матері. Весілля відбулося 23 липня 1885 року на острові Вайт. За десять років шлюбу у подружжя народилося троє синів та дочка. 1896 року Генріх умовив королеву дозволити йому брати участь в , під час якої 20 січня він помер від малярії. У вдовстві Беатриса так само залишалася при матері і допомагала їй до її смерті 22 січня 1901 року. Наступні роки принцеса присвятила редагуванню щоденників матері та виконанню королівських обов'язків. Беатриса померла 1944 року у віці 87 років, переживши всіх своїх братів і сестер, а також двох своїх дітей та кількох племінників та племінниць, зокрема короля Великої Британії Георга V та німецького імператора Вільгельма II.
Походження та ранні роки
Беатриса народилася 14 квітня 1857 року в Букінгемському палаці в Лондоні в сім'ї британської королеви Вікторії та її чоловіка принца Альберта; дівчинка стала п'ятою донькою та наймолодшою дитиною з дев'яти дітей королівського подружжя. Народження принцеси викликало суперечки, коли було оголошено, що тридцятисемирічна королева буде використовувати як анестезію хлороформ, який перебував у віданні доктора Джона Сноу; суперечки спричинило те, що хлороформ вважався небезпечним як для матері, так і для дитини. Крім того, його використання не схвалювала Церква Англії та авторитетні медичні діячі. Проте, королева використала «благословенний хлороформ» під час останніх пологів «без докорів совісті», як це було при народженні дочки Луїзи.
За два тижні Вікторія записала у своєму щоденнику, що «була щедро винагороджена і забула все, що пережила, коли почула, як найдорожчий Альберт сказав: Це прекрасна дитина, це дівчинка!». 16 червня 1857 року в приватній каплиці Букінгемського палацу дівчинку охрестив під іменами «Беатрис Марія Вікторія Феодора» архієпископ Кентерберійський ; хрещеними батьками стали герцогиня-вдова Кентська (мати королеви Вікторії), старша із сестер Беатриси Вікторія та її наречений Фрідріх Прусський. Ім'я «Марія» принцеса отримала на честь герцогині Глостерської, що стала єдиною дитиною короля Георга III, яка дожила до цього моменту; ім'я «Вікторія» дівчинка отримала на честь матері та ім'я «Феодора» — на честь єдиноутробної сестри королеви Феодори Лейнінгенської.
Як і її сестри, Беатриса здобувала освіту за програмою, яку розробили для неї батько та його близький друг : дівчинка навчалася практичних навичок, таких як ведення домашнього господарства, приготування їжі, фермерство та деревообробка, а також мов. Вікторія та Альберт виступали за монархію, засновану на сімейних цінностях, тому повсякденний гардероб Беатриси та її братів і сестер складався з одягу для середнього класу, а спали діти в мізерно обставлених, мало опалюваних спальнях.
До народження Беатриси улюбленицею батька була старша дочка Вікторія, яка 1858 року стала дружиною прусського принца. У міру того як принцеса Вікторія готувалася до життя в Німеччині, Беатриса завойовувала серце Альберта. Вийшовши з дитинства, Беатриса стала виявляти ознаки світлого розуму, що також приємно вразило принца Альберта, який цінував розумних людей. Він писав своєму другові Стокмару, що Беатриса — «найвтішніша дитина з тих, що ми мали». Маленька принцеса стала й улюбленицею матері, відомої тим, що вона вважала новонароджених потворними. Королева Вікторія вважала наймолодшу дочку найпривабливішою з усіх своїх дітей, що дало Беатрисі перевагу порівняно з її старшими братами та сестрами. Вікторія одного разу зауважила, що Беатриса була «красивою, повненькою та квітучою дитиною… з прекрасними великими блакитними очима, маленьким миленьким ротом і дуже тонкою шкірою». На початку 1860-х років королева замовила . Крім того, Вікторія любила купати Беатрис, чого вона ніколи не робила зі старшими дітьми. Попри сувору програму навчання, дитинство принцеси було значно спокійнішим, ніж у інших дітей Вікторії та Альберта, завдяки її близькості з батьками, яких, внаслідок того, що вона була наймолодшою дитиною королівського подружжя, їй не довелося ні з ким ділити, як це було з її братами та сестрами.
Смерть принца Альберта
Атмосфера сімейного щастя, в якій виховувалась Беатриса, зникла 1861 року. 16 березня у Фрогмор-хаус померла мати королеви — герцогиня Кентська. Королева була зламана горем і відчувала вину за відчуження, що сталося між ними на початку царювання Вікторії. Чотирирічна Беатриса намагалася втішити матір, нагадуючи їй, що герцогиня Кентська тепер «на небесах, але сама Беатриса сподівається, що вона повернеться». Втіха спрацювала лише частково, і королева віддалилася від життя й ізолювала себе від своїх дітей; вона продовжила спілкування лише зі старшою із неодружених дочок, принцесою Алісою, яка виконувала функції неофіційного секретаря Вікторії та її представниці на публічних заходах, та маленькою Беатрисою. У грудні на сім'ю чекав новий удар: 14 грудня у Віндзорському замку помер принц Альберт. Двір поринув у жалобу, а вся королівська родина за наказом Вікторії відбула до резиденції Осборн-гаус. Атмосфера королівського двору стала похмурою та болючою, а розваги — сухими та безрадісними.
Глибина скорботи королеви здивувала не лише її сім'ю та придворних, а й політиків та суспільство. Коли померла її мати, Вікторія закрилася від усіх дітей, крім Аліси та Беатриси. Втрата Альберта зробила королеву замкненішою і ще більше віддалила її від дітей, зокрема, від принца Уельського, якого Вікторія необґрунтовано вважала винним у смерті чоловіка. Разом з тим Вікторія зблизилася з улюбленою дочкою, яку часто брала до себе в ліжко, де «лежала без сну, стискаючи дитину, загорнуту в піжаму людини, яка більше ніколи її не одягне». Після 1871 року, коли остання із сестер Беатриси вступила в шлюб, Вікторія стала повністю покладатися на молодшу дочку, яка від раннього дитинства заявляла: «Я не люблю весілля взагалі. Я ніколи не вийду заміж. Я залишусь із мамою». У цей період Беатриса взяла на себе обов'язки неофіційної секретарки матері, які раніше послідовно виконували її сестри Аліса, Олена та Луїза , зокрема, писала листи від імені матері та допомагала їй із політичним листуванням. Пізніше Вікторія стала доручати дочці особистіші справи: так, під час важкої хвороби 1871 року королева продиктувала Беатрисі текст запису в щоденнику, а 1876 року дозволила дочці розсортувати ноти, за якими раніше королева і принц Альберт грали і які не використовувалися після його смерті.
Королева визнавала відданість дочки і була вдячна їй за це, проте дедалі більше потребувала її. Королева зазнала ще однієї втрати 1883 року, коли її улюблений слуга-шотландець помер у Балморалі. Королева знову поринула в жалобу і повністю поклалася на підтримку Беатриси. На відміну від братів та сестер, Беатриса ніколи не виявляла неприязні до Брауна, їх навіть часто бачили разом, коли вони працювали над здійсненням численних планів королеви.
Шлюбні плани
Попри те, що королева навіть не хотіла розглядати можливість шлюбу Беатрис, на її руку було чимало претендентів. Одним із них став французький принц Наполеон Ежен, єдина дитина імператора Наполеона III та його дружини Євгенії де Монтіхо. Після того, як Пруссія здобула перемогу над Францією у Франко-прусській війні, Наполеон III був повалений і 1870 року разом зі сім'єю втік до Англії. Після смерті імператора 1873 Вікторія зблизилася з його вдовою, і в пресі стали з'являтися чутки про швидкі заручини Беатриси з Наполеоном Еженом. Невідомо, чи справді планувався цей шлюб, однак він був дуже вигідним для Вікторії, оскільки її улюбленій дочці не довелося б покидати країну. Чутки в пресі закінчилися зі смертю 1 червня 1879 Наполеона Ежена в ході англо-зулуської війни. Королева Вікторія записала в щоденнику після звістки про смерть принца: «Дорога Беатриса дуже багато плаче, як і я, відколи ми отримали телеграму… це було на світанку, і я мало спала… Беатриса так засмучується; всі ми приголомшені».
Після смерті французького принца брат Беатриси, принц Уельський, припускав, що вона могла б вийти за великого герцога Гессенського Людвіга IV, який раніше був одруженим зі старшою сестрою Беатрис Алісою, яка померла під час епідемії дифтерії 1878 року. Принц вважав, що Беатриса зможе стати чудовою заміною матері для молодших дітей Людвіга, які часто відвідували королеву Вікторію, і одночасно піклуватиметься про матір; крім того, він зазначав, що так королева Вікторія зможе спостерігати, як ростуть її гессенські онуки. Однак на той момент такий шлюб був заборонений законом, і принц Уельський навіть намагався проштовхнути через парламент , який дозволяв би шлюб чоловіка з сестрою покійної дружини. Попри народну підтримку акту і той факт, що його підтримала палата громад, акт відхилила палата лордів через опозицію з боку . Хоча королева підтримувала акт і була розчарована його провалом, вона була щаслива, що дочка залишилася біля неї.
Серед інших кандидатів були брати Баттенберги — Олександр і Людвіг, але жоден з них не досяг успіху. Разом з тим, Олександр ніколи офіційно не просив руки Беатриси: він просто говорив, що «можливо, якось заручиться з другом дитинства Беатрисою»; Людвіг виявився зацікавленішим щодо шлюбу з дочкою королеви і навіть був запрошений на вечерю з ними, проте Вікторія сиділа за столом між ним та Беатрисою, якій веліла ігнорувати принца, щоб відбити в нього бажання просити її руки. Не розуміючи причини мовчання принцеси, Людвіг кілька років сподівався на шлюб, проте зрештою одружився з її племінницею Вікторією, дочкою принцеси Аліси і великого герцога Гессенського. Беатрису запросили на весілля Людвіга та Вікторії в Дармштадт, де принцеса закохалася в молодшого брата нареченого, принца Генріха, який відповів взаємністю.
Заручини та весілля
Коли Беатриса, повернувшись із Дармштадта, заявила матері, що збирається одружитись, королева відреагувала мовчанням. Хоча вони продовжували жити і працювати пліч-о-пліч, протягом семи місяців Вікторія навряд чи сказала дочці декілька слів, вважаючи за краще спілкуватися з нею записками. Таку незвичайну поведінку королеви, яка стала несподіванкою навіть для її сім'ї, викликало те, що Вікторія боялася втратити дочку. Попри те, що Беатриса стала дорослою, королева продовжувала вважати її своїм «малям» — невинною дитиною, і ставилася до фізичної близькості з чоловіком, яка незмінно прийде зі шлюбом, як до кінця невинності дочки.